Участь країн Центральної Азії в російських військових діях свідчить про те, що Москва може залучити до війни більше людських ресурсів, ніж хочеться думати Заходу. У розпорядженні Путіна не лише преторіанці Кім Чен Ина.
Новина про північнокорейські війська, які приєдналися до російських сил для участі у повномасштабній війні Росії в Україні, швидко поширилася і викликала жваву дискусію в експертному середовищі. Хоча точна кількість і роль військ залишаються незрозумілими, рішення Пхеньяна про розгортання солдатів є ключовим моментом війни не лише для України, але й для міжнародної спільноти.
Однак північнокорейці - не перші іноземні громадяни, які беруть участь у війні на боці Росії. На відміну від української армії, де присутність міжнародних сил добре задокументована, російська армія зображується як етнічно різноманітна, але повністю сформована з російських громадян. Російські етнічні меншини, такі як буряти, казахи і тувинці, дійсно не просто присутні, але й надмірно представлені в російській армії.
Однак у засобах масової інформації постійно з'являються повідомлення про вербування і розгортання мігрантів з Центральної Азії, які або не мають російського громадянства, або нещодавно отримали його через натуралізацію.
За даними Міністерства внутрішніх справ Росії, зараз в Росії перебуває понад 10 мільйонів трудових мігрантів з Центральної Азії, в першу чергу з колишніх радянських республік - Киргизстану, Казахстану, Таджикистану та Узбекистану. Багато з цих мігрантів зайняті на низькокваліфікованих посадах у тіньовій економіці. З огляду на відсутність економічних можливостей у країнах їхнього походження, наявність робочих місць по всій Росії та вже існуючі мігрантські мережі, кількість вихідців з Центральної Азії в Росії не зменшується, незважаючи на сплеск антиіммігрантських настроїв.
З лютого 2022 року однією з найризикованіших, але найбільш високооплачуваних робіт для вихідців з Центральної Азії в Росії стала служба на фронті війни в Україні. Спочатку вихідців з Центральної Азії призивали з російських в'язниць до сумнозвісного воєнізованого формування, відомого як «Група Вагнера». В обмін на шість місяців бойових дій їм обіцяли щедру зарплату, російське громадянство та умовно-дострокове звільнення з в'язниці.
Сьогодні армійські вербувальники підходять до центральноазійців не лише у в'язницях, але й у будь-якому іншому місці, де їх можна знайти у великій кількості, наприклад, у мечетях, на станціях метро або в міграційних центрах, куди вони звертаються за отриманням і продовженням дозволів на роботу.
Важко оцінити кількість вихідців з Центральної Азії, які служать в російській армії, особливо з огляду на те, що багато з них також є натуралізованими громадянами Російської Федерації. Однак є дані, які свідчать про те, що кількість військовослужбовців з Центральної Азії не відповідає очікуванням російських чиновників, незважаючи на зусилля з їхнього набору.
«Де таджицькі батальйони?» - запитав минулого року Михайло Матвєєв, член Державної Думи Росії від Комуністичної партії.
Однією з причин недостатнього успіху вербування є загроза покарання на батьківщині. Центральноазійська трудова міграція до Росії є циркулярною, тобто мігранти їздять туди і назад між Росією і країною походження. Влада Центральної Азії неодноразово застерігала своїх громадян від участі у військових конфліктах за кордоном і висувала звинувачення проти своїх громадян, які повертаються із зони бойових дій.
Однак, враховуючи залежність країн Центральної Азії як від Росії, так і від грошових переказів, які надсилають додому трудові мігранти, ці застереження та окремі випадки судового переслідування слід розглядати насамперед як рекомендацію колишнім учасникам бойових дій не повертатися додому.
Участь країн Центральної Азії у військових діях Росії свідчить про те, що Москва має потенціал залучити до війни більше людських ресурсів, ніж хочеться думати Заходу. У розпорядженні Путіна не лише преторіанці Кім Чен Ина.
