Мені нема чого ховати!

Автор: Владік Остроухов

“Мені нема чого ховати!”

Слідування цьому принципу ризикує стати вашим квитком до втрати свободи волі.  Будьмо все ж чесними, у вас майже гарантовано є інстаграм, фейсбук і вайбер. У телеграмі, найімовірніше, нема жодного секретного чату. Браузер на ваших пристроях – це заздалегідь установлені хром чи сафарі, і для реєстрації на різних сайтах у вас є одна-єдина пошта ( може, навіть єдиний пароль). 

Якщо принаймні два твердження вище про вас, то вітаю, купа ваших даних може бути використана ким завгодно. Вам нема що ховати? Погляньте ще раз на перший абзац. 

Інформація – золото

Персональна інформація, якою саме вона би не була, – це неймовірно потужний інструмент. І все ,звісно, дуже сильно залежить від того, хто ви. Політикам високого рівня, активістам, мільйонерам будуть підкидати шпигунський софт “Пегасус”, який майже неможливо виявити, а ліцензія на його використання вартуватиме  мільярди. Людей рівнем понижче будуть цілеспрямовано зламувати, не так елегантно ,як зробив би “Пегасус”, а все ж. Для всіх інших головна проблема – це бази даних і ті, хто їх збирають.

Невеличка сайд-сторі. Госдура рф декілька днів тому винесла на обговорення проєкт закону про держрегулювання телеграм-каналів. Усі автори з аудиторією понад 10 тис. будуть зобов’язані авторизуватися в держави. У такий спосіб планується ще більше тиснути на всіх, хто розповідає щось не за лінією партії. Але нам зараз  важливо не це. Знаєте, хто з найбільшим ентузіазмом поставився до цієї новини? Наші осінтери:)

Історія тут така: будь-яка база даних, створена в росії (але не тільки),  рано чи пізно буде продаватися або з’явиться у вільному доступі. 

Он нещодавно злили базу ФСБ “Кордон”. Ми саме завдяки ній дізналися, наприклад, що Павло Дуров прилітав до Москви в дні, коли вирішувалася доля телеграму. І ,вочевидь, домовлявся з органами їхньої держбезпеки. Ми про це писали тут.

Тож якщо база імен адмінів Z-телеграм-каналів стане публічною, зовсім не складно уявити: їхнє життя перетвориться на пекло. Дзвінки, погрози, таргетовані кібератаки.  За маленькими шматочками даних часто можна знайти дуже багато. Хочете знати наскільки? От вам приклад: за фотографією кота вдалося деанонімізувати одного такого автора z-пабліка. Детальніше про це отут.

Тож за наявности часу й бажання, знайти можна кого завгодно.

Якщо тобі нічого не продають, значить товар – це ти

І справді, простим же користувачам і користувачкам по типу нас із вами боятися цілеспрямованих атак майже немає сенсу. У нас немає майже нічого цінного. Але вартісні ми з вами самі собою.. Бо є в інтернеті декілька правил. І одне з них звучить так: якщо вам надають щось безкоштовно і не продають жоден товар, будьте впевнені: товар – це ви. За які речі в інтернеті ми платимо? Безкоштовний пошук, доступ до сайтів. Безкоштовна можливість переписуватися з людьми на іншому боці планети. Звісно, є доволі багато проєктів, що фінансуються публічно й точно не торгують нашими даними. Але таких небагато. Бо, щоб виводити проєкти в open source і free use, усе-таки необхідний певний рівень політичної волі. Ми ж не Річард Столмен, зрештою. Гірше того, лідери сьогоднішнього онлайн-ринку аж ніяк не схожі на ідеалістів часів зародження інтернету. Зараз усі тільки й роблять, що збирають, продають та перепродають інформацію про вас. Нею ми платимо за те, до чого маємо вільний доступ.

Великий брат

Орвел помилився. Великий брат справді  дивиться за нами. Але він не забороняє й не змушує. Він аналізує нашу поведінку й пропонує нам саме те, чого ми хочемо. Переконується, що кожне наше бажання буде задоволено. Робить усе, щоб ми побачили тільки те, що хочемо побачити. 

Великий брат – це аналітичні алгоритми величезних компаній. Влаштовано все приблизно так: ви погоджуєтеся на збір cookies, у них інформація про те, як багато часу ви провели на сторінці, як рухався курсор, що ви шукали й на чому зупинялися. Тепер ваші дані в руках дата-брокерів. Вони знають вас за вашим цифровим відбитком. Категорії товарів і послуг, які ви шукаєте, розповідають про ваш прибуток. Новини, які ви читаєте, та лайки, що ви лишаєте, дозволяють зробити висновок про ваші політичні вподобання. Маршрути на картах розкажуть, де ви живете, працюєте та відпочиваєте.  І все це згодують  безжальним алгоритмам. Їм нема до вас справи, головне – дані. За сукупністю цих даних людей розподілять за категоріями: гроші, віра, цінності, політика, вік, стать, уподобання, робота.

Це все почалося не вчора. Тож уже сьогодні категоризація сягає дивовижних масштабів. Вони можуть відокремлювати групи в декілька сотень людей і давати рекомендації щодо реклами саме для них. Ці рекомендації часто і є тим товаром, що продають дата-брокери.

Наступними гратимуть PR-ники. Маючи перед собою розділені таргетовані групи, вони будуть спеціалізувати рекламу саме під вас. Починаючи від платформи й часу, де і коли її показати і до того, що саме власне слід показувати й говорити для кращого ефекту. Це мікротаргетинг. Персоналізована реклама саме для вас. 

Це погано?

Насправді було би брехнею сказати, що це винятково негативне явище. Таргетинг зберігає вам час. Ви бачите те, що вам треба. Якщо процедура відбувається всередині одного бренду, то персональні рекомендації ми будемо сприймати як велику перевагу. Так, я про ютуб і спотіфай. Гарно же, що ці сервіси дають нам саме те, чого ми хочемо? Отримуючи щосезонний звіт від додатка з музикою, чи не відчуваєте ви себе унікальним? От десь у цьому й полягає ідея. 

Але окрім музики, відео та гарних товарів, саме для вас є ще дещо. Ми нарешті підходимо до центру. Знаючи всі ваші уподобання, хто взагалі зупиниться на рекомендаціях музики? Мікротаргетованими будуть найбільш чутливі для нашого життя речі: політика, вибори й формування наративів. 

Таргетократія

Використати таргетовану рекламу для політичної агітації – ідея не нова. Цим по той бік Атлантики займалися з бородатого 1992-го. 

Але голосніше заяви про неприпустимість мікротаргетингу почали лунати після виборів у США у 2016-му (на яких переміг Трамп) та Брекзіту. І там, і там засвітилася ,певно, найбільш неоднозначна компанія, що надає послуги таргетування: Cambridge Analytica. Розслідування The Guardian розкриває доволі багато деталей про її роботу та наголошує на впливі на обидві вирішальні події, що було згадано вище. Дані про уподобання людей збиралися у фейсбук, частково без їхньої на це згоди, та використовувалися для налаштувань реклами. І для Брекзіту, і для Трампа у 2016-му вирішальними були буквально декілька відсотків голосів. Тож роль гарної реклами в них не слід зневажати.

Це ж розслідування стверджує, що CA співпрацювало й із російськими держслужбовцями. Хай там як, саме ця компанія не існує от уже 6 років, але її справа живе в багатьох інших. 

І ось що тут страшно, ретроспективно можна багато аналізувати, як мікротаргетинг впливав на історичні рішення, але подивімося  на себе. Можливості тут майже безмежні. Якщо ви слідкуєте за передвиборчою гонкою в США, то могли чути, як швидко Трамп змінює свою думку залежно від того, перед ким виступає. Хоче заборонити аборти на федеральному рівні, коли спілкується з консервативними християнами, але захищає право на аборт, коли звертається до центристів у великих містах. Цим двом групам можна показувати зовсім різні слова однієї людини і одночасно так само навмисно зменшувати шанси на показ заяв, що могли би відвернути виборця від кандидата. Чи це не той дивний новий світ, про який писав Гакслі?

Політична реклама налаштована особисто під нас. Ми не помітимо її серед стрічки постів. Нам покажуть, як кандидат у президенти каже те, що нам подобається, і зроблять усе, щоб ми не побачили його заяви, що суперечить нашим інтересам. Ми не дізнаємося про сам факт підтасовки. Ми залежимо від нашої інформаційної бульбашки –  значить залежимо і від тих, хто може підкручувати її наповнення.

То що робити?

З інтернету ми не зникнемо. Від великого брата не сховаємося, але можемо кинути трохи піску йому в очі. Не дозволяйте збирати cookie, вимикайте персоналізовану рекламу й збір даних всюди, де це можливо. Бережіть інформацію про себе. Усю, і не важливо, наскільки малозначною вона здається. А це означає надання переваги анонімним браузерам, надійним паролям на всіх платформах та шифрованим месенджерам (бо он той самий фейсбук чи не кожні пів року витікає новими даними користувачів і користувачок). Ну і ,звичайно, критичне мислення, перевірка фактів та активне залучення до політичного життя. Реклама діє, поки ви знаходитеся в бульбашці, тож за її межі можна й необхідно виходити.

Тема ця вкрай складна й аж ніяк не може бути покрита коротеньким текстом. Але вже цієї суботи ми проводимо онлайн-воркшоп про кібербезпеку, власну безпеку, надійні менеджери й те, як збільшити свої шанси на збереження свободи волі. Буде цікаво!

/⁠ᐠ⁠｡⁠ꞈ⁠｡⁠ᐟ⁠\

PS

Ми звикли, що приховування інформації –  це про дуже вузький спектр людей. Держслужбовці, шпигуни, люди, що обходять закони й крутять мільйонами. Але,  здається, навчитися ховати дані про себе слід усім нам, якщо ми хочемо зберегти свободу волі.