Автори: Федір Крівенков та Олексій Хандельди
— Ідея ІРА
Ідеологія Ірландської республіканської армії формувалася під впливом глибоких історичних і політичних процесів. Так, основним постулатом ІРА було об'єднання обох Ірландій у єдину незалежну республіку, що означало б вихід Північної Ірландії зі складу Великобританії. У цьому контексті ІРА розглядала британську присутність на острові як окупацію, якій необхідно протистояти – це і формувало антиколоніальний характер їхньої ідеології. Націоналізм, що лежав в основі республіканського руху, уособлював собою прагнення ірландців до самовизначення, незалежности та відновлення історичної справедливості; ці цілі, на думку ІРА, було можливо досягнути лише шляхом ліквідації британської влади на всій території Ірландії.
ІРА завжди вбачала себе частиною масштабного руху за республіканські цінності: зокрема за створення демократичної і незалежної держави, у якій усі громадяни, незалежно від релігійної приналежності, мали б рівні права. Націоналізм, який сповідувала ІРА, не обмежувався лише питанням територіальної цілісності, але й охоплював ширше прагнення звільнитися від будь-якої форми гніту. Так, ідеологія ІРА підкреслювала необхідність політичної, економічної і соціальної рівноправності. У цьому контексті республіканський рух був не тільки спрямований проти британської держави, але й проти того соціального порядку, який, на думку ІРА, забезпечував панування протестантської юніоністської меншини в Північній Ірландії.
Як ми вже в цьому переконались, ключовим елементом політичної стратегії ІРА була збройна боротьба, оскільки вони розглядали її як єдиний ефективний засіб досягнення своїх політичних цілей. Нагадаємо, що ідеологія збройного опору сягає своїм корінням ще часів Великоднього повстання 1916 року. Надалі вона розвивалася завдяки переконанню, що всякий народ має право на агресивний опір тоді, коли інші методи боротьби уже безрезультативні. Саме тому ІРА вважала, що в умовах, коли британський уряд заперечує вимоги націоналістів і відмовляється від політичного діалогу, насильство стає виправданим інструментом. Для ІРА збройне протистояння було як і прямою відповіддю на колоніальну експлуатацію, так і способом мобілізувати підтримку населення для досягнення незалежності в довгостроковій перспективі. Важливу роль у стратегії ІРА відігравав тероризм: організація застосовувала подекуди радикальні методи, вважаючи їх дієвим засобом тиску на британський уряд і військові структури.
Тероризм ІРА мав на меті не так фізичне знищення ворога, як створення умов постійної нестабільності, економічного виснаження та морального тиску на британську владу. Серії вибухів, численні вбивства і акти саботажу, які ІРА проводила як і в себе на Батьківщині, так і на території Великобританії, були спрямовані на те, щоби зробити окупацію Північної Ірландії надто дорогою і політично невигідною для британського уряду. ІРА, очевидно, намагалася створити хаотичну атмосферу, переконати британське населення в тому, що окупація Північної Ірландії шкодить добробуту всіх сторін конфлікту, і, таким чином, досягнути відступу британців з Ірландії.
З політологічної перспективи, стратегію ІРА можна інтерпретувати як класичний приклад асиметричної боротьби, де порівняно слабша сторона застосовує насильницькі методи для того, щоб зрівняти шанси в конфлікті з потужнішим супротивником. Так, використання терору дозволяло ІРА впливати на громадську думку, привертаючи світову увагу до Північної Ірландії і викликаючи симпатії серед інших антиколоніальних рухів. Ідеологічно, ІРА прагнула надати своїм діям морального обґрунтування, наголошуючи на тому, що її протистояння є частиною глобальної боротьби за свободу й справедливість.
Однак збройна боротьба й терористична діяльність ІРА також викликали значний спротив і засудження як з боку британської влади, так і з боку міжнародної спільноти. Терористичні акти, які часто призводили до жертв серед цивільних громадян, ставили під сумнів легітимність методів ІРА навіть для католицького населення, що підтримувало їхні політичні цілі. Саме усвідомлення того, що військовий шлях не призводить до досягнення політичних результатів, а лише загострює конфлікт, врешті-решт змусило ІРА переглянути свої стратегії і звернутися до політичного діалогу, який згодом став основою мирного процесу в 1990-х роках.
Ідеологічно й стратегічно, ІРА постійно балансувала між двома напрямами: республіканським націоналізмом та збройним спротивом. Саме це відображає складну структуру націоналістичних рухів у контексті антиколоніальної боротьби. Насильницьке протистояння, яке ще на початку 20 століття сприймалося як необхідна стратегія, поступово втрачало свою ефективність і легітимність. Врешті-решт, ІРА трансформувалася в політичну силу через партію “Шинн Фейн”, а збройні дії поступилися місцем дипломатії.
— ІРА і міжнародна спільнота
Ірландська республіканська армія мала значний вплив на міжнародну спільноту не лише завдяки багаторічному конфлікту з Британією, але й завдяки своєму вкладу в глобальні революційні та антиколоніальні рухи. ІРА завжди намагалася позиціонувати своє протистояння як частину ширшої боротьби за національне самовизначення, що підвищувало інтерес до неї з боку інших радикальних та революційних груп у всьому світі. По завершенню Другої світової війни, коли антиколоніальні рухи набували сили в Африці, Азії та Латинській Америці, ІРА шукала союзників, що поділяли її відразу до імперіалізму і колоніалізму. Така міжнародна співпраця часто мала форму неформальних зв'язків з ідеологічно схожими організаціями, які діяли як у Західній Європі, так і за її межами.
Відомо, що ІРА мала певні контакти з низкою революційних і терористичних груп: зокрема з Організацією визволення Палестини (ОВП), баскською сепаратистською групою ЕТА та італійськими Червоними бригадами. У першу чергу, ці зв’язки були потрібні для обміну тактичними знаннями та ресурсами. Так, ІРА розглядала цю співпрацю як частину своєї глобальної стратегії: хоч це і виходило за межі суто ірландського питання, але всі організації були об’єднані антиімперіалістичними ідеалами. Деякі революційні рухи підтримували ІРА фінансово і матеріально, що надавало їй додаткові ресурси для продовження збройної боротьби. Водночас це створювало додатковий тиск на ІРА з боку міжнародної спільноти, оскільки багато урядів у Європі та поза її межами вважали такі контакти загрозою для власної безпеки.
Реакція міжнародної спільноти на ІРА завжди була суперечливою. З одного боку, для багатьох антиколоніальних та лівих сил ІРА була символом боротьби за свободу й самовизначення. Багато хто з їхніх союзників, зокрема в Латинській Америці, розглядав ІРА як героїчний рух, що кидає виклик одній із найбільш потужних імперій світу – Великобританії. Однак у контексті Холодної війни та глобальної боротьби з тероризмом, особливо після 1970-х років, ставлення до ІРА змінилося. Західні уряди, включно з США, почали сприймати ІРА як перешкоду для світової стабільності, засуджуючи її терористичні методи.
Особливо важливою була роль урядів Великобританії, Ірландії та США у формуванні загальноприйнятої політики щодо ІРА. Як відомо, британський уряд вважав ІРА головною загрозою для своєї влади в Північній Ірландії і впродовж десятиліть вів проти неї запеклу боротьбу як на полі бою, так і в політичному контексті. Протягом конфлікту британці застосовували різні тактики – як військові операції, так і спроби дипломатичного врегулювання, – але було очевидно, що їхня політика була непоступливою. Крім того, вони намагалися ізолювати ІРА на світовому рівні, підкреслюючи її терористичний характер й акцентуючи увагу на тих атаках, що призводили до загибелі мирних жителів. Така стратегія мала на меті маргіналізувати ІРА й позбавити її міжнародної підтримки.
Республіка Ірландія мала більш неоднозначну позицію щодо ІРА. З одного боку, офіційний Дублін засуджував насильство, оскільки воно загрожувало самому ірландському уряду й загальній політичній стабільності. Але з іншого боку, серед певних верств ірландського суспільства ІРА все ж зберігала підтримку: особливо серед націоналістів, які поділяли прагнення об’єднати обидві Ірландії в єдину державу. Також варто зазначити, що в ірландському політикумі було багато вихідців з ІРА та її колишніх членів. Водночас уряд Республіки намагався уникати прямого втручання в конфлікт у Північній Ірландії, хоча й згодом він відіграв важливу роль у мирних переговорах, що призвели до укладення Белфастської угоди.
Ставлення США до ІРА також було складним і багатогранним. З одного боку, ІРА мала значну підтримку від ірландської діаспори в Америці, де багато хто співчував її боротьбі за об’єднання Ірландії та вбачав у британській окупації залишки колоніалізму. Фінансова і політична підтримка з боку американських ірландців часто допомагала ІРА триматися на плаву у важкі часи. З іншого боку, американський уряд офіційно засуджував терористичну діяльність ІРА, особливо після початку глобальної боротьби з тероризмом наприкінці ХХ століття. Президент Білл Клінтон, однак, відіграв важливу роль у мирному процесі в Північній Ірландії, що продемонструвало прагнення США до дипломатичного врегулювання конфлікту. Так, Клінтонське втручання зробило можливим укладення мирної угоди, яка стала значним кроком до завершення збройного протистояння між ІРА та Британією.
— Фракції всередині ІРА
Ірландська республіканська армія зазнала численних трансформацій протягом своєї історії, які не лише суттєво впливали на структуру самої організації, але і змінювали політичну ситуацію в Північній Ірландії. Основним етапом у цій еволюції був розкол на Тимчасову та Офіційну ІРА, а також виникнення нових фракцій у пізніші роки.
Розкол ІРА на Тимчасову й Офіційну стався в середині 1960-х років і був зумовлений розбіжностями у поглядах на стратегію та тактику боротьби. Так, Офіційна ІРА відмовилася від насильницького протистояння на користь політичної роботи в рамках Лівої ради – фракції, що вбачала себе частиною ширшого соціалістичного руху й намагалася зосередитися на революційних ідеях, тобто без акценту на фізичний опір. Водночас Тимчасова ІРА, чиї ідеї були більш радикальними, продовжила збройну боротьбу з метою об'єднання Ірландії й повалення британського правління в Північній Ірландії. Ця фракція зосередилася на активних військових діях, до переліку яких входили партизанські атаки та терористичні акти, і продовжила свій опір в умовах "The Troubles".
Тимчасова ІРА згодом стала однією з ключових сил, що боролися проти британського правління в Північній Ірландії, адже саме її діяльність визначила період "The Troubles". Але з переходом до мирного процесу і підписанням Белфастської угоди в 1998 році, ІРА все-таки розпочала процес роззброєння і поступово перетворювалася в політичну силу завдяки “Шинн Фейн”. Тим не менш, збройний конфлікт не зник безслідно, і певні радикальні елементи залишилися активними.
Нові фракції, ось-як "Нова ІРА" та “Остання ІРА”, з’явилися на політичній арені в 2000-х роках, відокремившись від Тимчасової ІРА. Подібні групи уособлюють радикальну частину республіканського руху, нівелюючи здобутки мирного процесу та натомість продовжуючи збройну боротьбу проти британського правління. Вони вважають, що компроміси, укладені в рамках дипломатичних переговорів, не забезпечили реального об’єднання Ірландії або досягнення всіх цілей республіканського руху. Ці фракції продовжують використовувати терористичні методи (включно з вибухами і нападами на правоохоронні органи в Північній Ірландії), таким чином намагаючись підкреслити свою непохитну позицію щодо об’єднання Ірландії.
Сучасні фракції, ось-як "Нова ІРА", мають обмежений вплив на загальну політичну ситуацію в Північній Ірландії в порівнянні з періодом "The Troubles". Однак їхня активність все ще створює виклики для безпеки й стабільності в регіоні. Так, їхня діяльність ще досі підтримується певними радикалами, що не погоджуються з компромісами мирного процесу й продовжують відстоювати агресивні методи боротьби. У той же час, основна частина республіканського руху, представлена зокрема “Шинн Фейн”, акцентує увагу на дипломатії й політичних переговорах.
— Висновки
Ірландська республіканська армія мала значний і суперечливий вплив на історію Ірландії завдяки своєму збройному протистоянню Британії, що подекуди супроводжувалося терористичними актами. З моменту свого заснування ІРА була символом республіканської боротьби за незалежність Ірландії, і її діяльність значною мірою формувала політичний контекст регіону.
З самого початку ІРА показала себе ключовим гравцем у боротьбі проти британського правління, що розпочалася після Великоднього повстання 1916 року і продовжувалася під час Війни за незалежність Ірландії (1919-21 рр.). Її активна участь у цих конфліктах продемонструвала відданість республіканським ідеалам і стала каталізатором глибоких змін у суспільстві. Після розколу на Тимчасову і Офіційну та після подальших конфліктів, ось-як "The Troubles", ІРА залишалася важливою силою в політичному й соціальному житті Північної Ірландії. Її збройна боротьба й терористичні акти мали серйозні наслідки (як для стабільності в регіоні, так і для міжнародної спільноти), що навіть змусило уряди Великобританії і Ірландії приймати жорстокі антитерористичні заходи.
Мирний процес 1990-х років став критично важливим моментом у історії ІРА та Північної Ірландії. Підписання Белфастської угоди в 1998 році стало кульмінацією довгих перемовин і компромісів, що дозволило ІРА полишити насильницьку боротьбу на користь політичної діяльності завдяки “Шинн Фейн”. Цей перехід до мирного процесу і роззброєння ІРА демонструють важливість діалогу в розв'язанні тривалих конфліктів. Отже, роль “Шинн Фейн” у переговорах і змінах, які вони принесли, сприяла зменшенню підтримки збройного протистояння та стала основою для нових політичних можливостей у Північній Ірландії.
У сучасному політичному ландшафті Ірландії спадщина ІРА є очевидною в численних аспектах. Так, її колись збройна боротьба та терористичні методи і досі мають вплив на сприйняття цього конфлікту. Ті, хто продовжують боротися проти мирного процесу (а саме нові радикальні фракції), своїм прикладом демонструють, що не всі республіканці погоджуються з компромісами, досягнутими в рамках дипломатичних угод. Ці фракції, хоча і мають обмежений вплив, а все ще підтримують напружену й невизначену атмосферу в регіоні, показуючи, що спадщина ІРА залишається важливою й суперечливою частиною ірландської політики.
На діяльність Ірландської республіканської армії можна дивитись по-різному. З одного боку, її членів можна розглядати як хоробрих і зухвалих людей, які відстоювали інтереси своєї країни і її народ. Про них можна думати, як про героїв, які не боялися використовувати будь-які методи задля досягнення поставлених цілей, постійно знаходячись у скрутному становищі й абсолютній меншості перед ворогом. З іншого боку, на ІРА можна повісити клеймо терористичної організації, учасники якої винні в загибелі сотень і стражданні тисяч мирних людей, а також у дестабілізації регіону протягом десятиліть; можна й вважати, що інтереси повстанців не виходили далі помсти за загибель своїх поплічників та ненависті до своїх сусідів за образи столітньої давнини.
Думайте про ІРА, як хочете, але Іра – це ім’я дівчини)))
