Автори: Федір Крівенков та Олексій Хандельди
Вступ
Ірландська республіканська армія (ІРА) – це політико-військова організація, яка протягом багатьох десятиліть відігравала значну роль у боротьбі за незалежність Ірландії від британського панування. Вона була заснована у 1919 році як збройне крило руху за створення незалежної Ірландської республіки і з того часу стала символом боротьби за свободу, права та самовизначення ірландського народу. Головною метою ІРА було створення об’єднаної, звільненої від британського впливу Ірландії: зокрема через боротьбу за контроль над Північною Ірландією, яка залишалася частиною Сполученого Королівства. Ідеологічною основою ІРА був ірландський націоналізм і республіканізм, що спрямовані на ліквідацію британського колоніального впливу і відновлення суверенітету на всій території острова.
З історичної перспективи, ІРА була важливою як головна сила у війні за незалежність Ірландії (1919-1921), що завершилася підписанням Англо-ірландського договору та створенням Ірландської Вільної держави. Проте ця домовленість була компромісом і, відповідно, не задовольнила усіх вимог радикальних республіканців, оскільки Північна Ірландія так і залишилася у складі Сполученого Королівства. Розбіжності у поглядах на Англо-ірландський договір і стали причиною виникнення конфлікту всередині організації. Відтоді ІРА розділилася на кілька фракцій, кожна з яких по-своєму інтерпретувала питання про подальшу боротьбу за ірландську незалежність. Найвідомішою сторінкою історії ІРА став конфлікт, відомий як “The Troubles”, що розгорнувся в 60 – 90-х роках. У цей період ІРА, зокрема її тимчасова фракція “Provisional IRA”, активно вела партизанську війну проти британських військових і поліції, застосовуючи терористичні методи. Цей конфлікт тривав до підписання Белфастської угоди 1998 року, яка поклала край насильству і відкрила шлях до мирного врегулювання конфлікту.
З політологічної перспективи, ІРА є цікавим прикладом націоналістичної організації, що використовувала різні стратегії для досягнення своїх цілей: від політичного супротиву до збройних повстань і терористичних актів. Так, ІРА ілюструє складність відносин між насильницькими і ненасильницькими методами боротьби, коли збройне протистояння стає інструментом тиску для досягнення певних цілей. Важливо також розглядати цей конфлікт через призму ідеології, оскільки ІРА стала втіленням радикального націоналізму, який виступав проти колоніальної політики Британії, але водночас провокував нові розколи і насильство всередині самого ірландського суспільства. Так, діяльність ІРА демонструє, як у постколоніальному середовищі національно-визвольний рух може трансформуватися під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.
Передумови
Історія Ірландії тісно пов'язана з тривалим і складним процесом її підкорення Англією, який розпочався ще в XII столітті. Поступове встановлення контролю над островом відбувалося через військові кампанії, політичний тиск і колонізацію, що мали далекосяжні наслідки для ірландського суспільства. Одним з ключових моментів цього процесу стало завоювання Ірландії англійською короною в XVI-XVII століттях під час правління Генріха VIII і Єлизавети I. Протягом цього періоду здійснювалася політика англізації, що була спрямована на зміцнення свого панування шляхом переселення англійських та шотландських протестантів до Ірландії. Особливо, це стосувалося Північної Ірландії, де протестантське населення поступово витісняло корінних католиків, створюючи тривалі конфлікти на релігійному та етнічному ґрунті.
Англійська політика стосовно Ірландії була жорсткою та дискримінаційною. Ірландці – переважно католики – були позбавлені політичних прав, обмежені в економічних можливостях і піддавалися соціальному пригніченню. Система управління була побудована таким чином, щоб ірландці залишалися в підпорядкованому британській короні становищі, а їхні релігійні та культурні традиції поступово викорінювалися. Одним із найтяжчих випробувань для ірландського народу став Великий голод 1845-1852 рр., коли через неврожай картоплі загинуло понад мільйон ірландців, а ще кілька мільйонів були змушені емігрувати – переважно до Сполучених Штатів Америки. Голод виявився не лише природною катастрофою, але й наслідком британської політики, що нехтувала потребами ірландського населення. Уряд Англії не вжив достатніх заходів для порятунку тих, хто залишився без їжі, – що ще більше поглибило ненависть ірландців до англійської влади та спричинило хвилю масової міграції. Міграція, в свою чергу, значно змінила демографічну та соціальну ситуацію як в Ірландії, так і в США: за різними оцінками, близько 1.5 млн осіб емігрувало зі своєї Батьківщини внаслідок Великого голоду.
Складна демографічна ситуація та загальна застарілість як системи управління, так і економіки регіону призвели до того, що наприкінці XIX століття Ірландія опинилася у глибокій соціально-економічній кризі – що призвело до зростання більш радикальних, націоналістичних настроїв. Посилювалося всенародне прагнення до незалежності, і, під впливом європейських національно-визвольних рухів, в Ірландії почали з'являтися політичні організації, що виступали за автономію або повну незалежність від Британії. Одним із найбільш знакових рухів став «Фенійський братерський союз», який закликав до збройної боротьби за звільнення Ірландії. У цей час в Ірландії також відбувалися важливі зміни, що сприяли посиленню політичної активності серед населення. Селянство, яке довгий час страждало від соціальної нерівності у правовому полі та від економічної залежності від Англії, добре розуміло необхідність законодавчих змін та інвестицій у відновлення аграрного сектору економіки. XIX століття, а з ним і стара епоха, підбігали кінця: це означало, що мешканці сіл поступово почали отримувати більше прав завдяки аграрним і виборчим реформам. Це, у довгостроковій перспективі, дозволить зміцнити їхні позиції в боротьбі за політичну свободу.
На початку ХХ століття політична ситуація в Ірландії продовжувала загострюватися. Невдоволення британською політикою досягло свого апогею після Першої світової війни, коли тисячі ірландців загинули на фронті, захищаючи інтереси Британії, але не отримали натомість політичних змін. Спроби домовитися про автономію зазнавали невдачі через протидію британських урядів та протестантської громади Північної Ірландії, яка рішуче виступала за збереження єдності з Великобританією. Ця напружена атмосфера підготувала ґрунт для великого спалаху ірландського національно-визвольного руху, що вилився у Великоднє повстання 1916 року. Зрештою, саме це повстання стане каталізатором для боротьби за повну незалежність Ірландії та, зокрема, для створення Ірландської республіканської армії (ІРА).
Створення ІРА
Повстання 1916 року, хоча і було швидко придушене британськими військами, стало символом боротьби за ірландську незалежність і призвело до формування нової хвилі націоналістичних поштовхів у суспільстві. Під час повстання радикальні республіканці під керівництвом Патрика Пірса проголосили Ірландську республіку. Незважаючи на поразку ревоюціонерів, жорсткі репресії з боку британської влади, включно з розстрілом лідерів повстання, спричинили різке зростання симпатій до республіканської ідеї серед населення. У відповідь на поширення ірландського націоналізму серед колишнього аполітичного селянства і бідних містян, у 1919 році була створена Ірландська республіканська армія як військова сила, що мала на меті продовжити боротьбу за незалежність Ірландії та об’єднувала у своїх лавах однодумців. Найважливішим лідером ІРА в цей період був Майкл Коллінз, який керував розвідкою та організацією збройних операцій: зокрема тими, що мали на меті вбивства британських шпигунів та агентів.
Боротьба ІРА під час Війни за незалежність (1919-21 рр.) була надзвичайно жорстокою та складною. Прагнучи підірвати сили британських окупантів та паралізувати їхнє управління на острові, ІРА застосовувала тактики засідок, саботажу, а також інші форми партизанської війни. У свою чергу, британський уряд відреагував на такі дії ІРА посиленням репресій, відправивши до Ірландії спеціальні підрозділи, ось-як «Чорнобурки» та «Допоміжні частини», що були відомі своєю брутальністю. Обидві сторони конфлікту застосовували методи, що призводили до значних жертв серед мирного населення; так, соціальні та політичні розколи всередині ірландського суспільства лише поглиблювалися. Тим не менш, до 1921 року ІРА та політична організація “Шинн Фейн” змогли настільки послабити британську владу в Ірландії, що уряд Великобританії змушений був розпочати переговори про припинення війни.
Ці переговори призвели до підписання Англо-ірландського договору в грудні 1921 року, що стало важливою віхою в історії ірландського національно-визвольного руху. Договір передбачав створення Ірландської вільної держави – домініону у складі Британської імперії, який отримував значну автономію. Проте договір не задовольнив усіх вимог радикальних республіканців, оскільки Північна Ірландія залишалася частиною Сполученого Королівства, а Ірландська вільна держава продовжувала мати формальні зв’язки з британською короною. Це викликало серйозні розбіжності серед ірландців, що призвели до поділу ІРА і початку громадянської війни.
ІРА в період громадянської війни
Громадянська війна в Ірландії, яка тривала з 1922 до 1923 року, стала безпосереднім наслідком підписання Англо-ірландського договору. Договір, хоча й забезпечив значну автономію Ірландській вільній державі, не задовольнив багатьох радикальних республіканців, які виступали за повну незалежність Ірландії і не приймали умов, що передбачали збереження Північної Ірландії у складі Великобританії та формальні зв'язки з короною. Саме ця угода стала причиною розколу в Ірландській республіканській армії та ірландському політикумі, що в підсумку призвело до громадянської війни.
Ті, хто підтримував договір, включно з Майклом Коллінзом та іншими лідерами ІРА, вважали, що угода є кроком до більшої незалежності і дасть можливість згодом досягти повного суверенітету. Вони утворили армію Ірландської вільної держави та продовжували будувати нову державу в межах, встановлених договором. З іншого боку, радикальні республіканці, які не погоджувалися з умовами договору, вважали, що цей документ зраджує ті ідеали, за які боролися і помирали учасники Великоднього повстання 1916 р. і Війни за незалежність 1919-21 рр. Вони відкинули ідею компромісів з Британією і виступили проти будь-яких формальних зв'язків з імперією. Ці сили, очолювані лідерами антидоговорної ІРА, а саме Еймоном де Валера, почали збройний опір новому уряду Вільної держави.
Громадянська війна 1922-23 рр. була надзвичайно запеклою і принесла нові жертви та розруху в країну, яка лише нещодавно вийшла з війни з британцями. Сторони конфлікту, що раніше були єдиними в боротьбі проти британського панування, тепер воювали між собою. ІРА, розколота на дві фракції – проугодну і антиугодну, – вела братовбивчу війну, що ще більше ускладнювало політичну ситуацію. Зрештою, війська Вільної держави під керівництвом її уряду змогли перемогти антиугодні сили ІРА; але перемога не означала завершення конфлікту. Глибокі соціальні, політичні та ідеологічні розбіжності, що виникли під час громадянської війни, продовжуватимуть впливати на подальшу історію Ірландії.
Розкол ІРА мав далекосяжні наслідки для майбутнього організації. Фракції, які підтримували договір, інтегрувалися в армію та політичні структури Вільної держави, поступово стаючи частиною офіційної влади. У той же час антиугодна фракція ІРА, яка зазнала поразки у громадянській війні, пішла в підпілля: вона не припиняла своє існування як радикальний націоналістичний рух. Тож опинившись у складному становищі, вона була змушена переосмислювати свою стратегію та тактику в умовах нової реальності. Ця фракція залишалася вірною ідеї повної незалежності, не визнаючи легітимним уряд Вільної держави і продовжуючи готуватися до поновлення боротьби.
Еволюція ІРА після програної громадянської війни була помаркована періодами внутрішньої кризи та радикалізації. З одного боку, організація зберігала своє підпільне існування, підтримуючи республіканські ідеали і продовжуючи критикувати уряд за компроміс з Британією. З іншого боку, вона почала втрачати вплив і підтримку серед населення, що було втомлене від постійної війни і прагнуло стабільності. Незважаючи на це, ІРА зуміла зберегти свій республіканський дух і стала джерелом натхнення для майбутніх поколінь ірландських націоналістів.
Після громадянської війни відбулося кілька інших поділів в ІРА, що призвели до утворення різних фракцій, кожна з яких інтерпретувала шляхи досягнення ірландської незалежності по-своєму. Зокрема, докі деякі угруповання ІРА у 1930-х роках наближалися до соціалістичних ідей, інші продовжували діяти як традиційні націоналістичні сили. Ці внутрішні суперечності, однак, не змогли повністю знищити організацію. ІРА зберегла свою спроможність мобілізувати людей у ключові моменти ірландської історії: особливо під час конфлікту в Північній Ірландії у другій половині XX століття.
Чекайте продовження наступного понеділка!
А якщо ви хочете відчути на собі наслідки діяльности Ірландської республіканської армії й висунути альтернативні варіанти рішення питання протистояння ірландських борців і британського парламенту, ви маєте можливість взяти участь у Кризовій грі від ГО ProSvita, що відбудеться 13-го жовтня. Більш детальна інформація про захід буде опублікована в нашому телеграм-каналі , тож не пропустіть!
