1. Вирішальний внесок Києво-Могилянської академії у формування російської освіти
Києво-Могилянська академія (заснована у XVII ст.) була на той час одним із найпрестижніших східноєвропейських навчальних закладів. Значна частина професорів і випускників цієї академії згодом переїжджала до Москви чи Петербурга й формувала інтелектуальний кістяк Російської імперії. Саме вони запровадили барокову культуру, європейські підходи до богослов’я та освіти, допомогли модернізувати російську церкву і запустити освітні реформи. Це була головна «кузня кадрів» у першій половині XVIII століття: Петро I усвідомлював, що київські богослови й філософи мають більший досвід «європеїзованого» гуманітарного знання, ніж їхні московські колеги.
Чому в Європі про це мало знають?
Здебільшого європейці ототожнюють ранній освітній поступ Росії з ініціативами Петра I чи заснуванням Петербурга. Проте вони не завжди враховують, що інтелектуальна база цих змін великою мірою спиралася на вихідців із України.
2. Українське походження ключових постатей Російської імперії
Від Розумовських та Безбородьків у XVIII столітті до Кочубеїв і багатьох інших представників козацької старшини, які отримали дворянство та займали високі державні посади, – українці були інтегровані у владну вертикаль Російської імперії.
Кирило Розумовський – останній гетьман, граф, президент Петербурзької академії наук.
Олександр Безбородько – канцлер, відповідальний за зовнішню політику імперії за Катерини II.
Віктор Кочубей – міністр внутрішніх справ і голова Державної ради (початок XIX ст.).
Чому в Європі про це мало знають?
Через те, що офіційна історіографія Російської імперії згладжувала етнічне походження чиновників, називаючи їх «малоросами» й підкреслюючи «єдину російську націю». У багатьох іноземних джерелах вони також фігурують просто як «російські» аристократи.
3. «Українська школа» в російській літературі
Для багатьох європейських читачів ім’я Миколи Гоголя (Н. В. Гоголь) є «іконним» у російській класичній літературі. Водночас часто упускають, що Гоголь народився на Полтавщині, і його творчість, особливо рання («Вечори на хуторі біля Диканьки», «Тарас Бульба»), глибоко занурена саме в український фольклор та історичне минуле. Подібно до нього, Володимир Короленко, Михайло Булгаков (народжений у Києві), Анна Ахматова (уродженка Одеси) – усі мають безпосередній український бекґраунд.
Чому в Європі про це мало знають?
Зазвичай західні дослідження представляють Гоголя, Булгакова та інших як «російських письменників», мало акцентуючи на їхньому походженні чи тісному зв’язку з Україною (тематичному й культурному).
4. Участь українців у розбудові Радянського Союзу
Із семи керівників СРСР принаймні троє мали безпосередній стосунок до України:
Лев Троцький (уродженець Херсонщини, організатор Червоної армії).
Микита Хрущов (був очільником КПУ, народився на російсько-українському пограниччі, проте сформувався як політик в українському контексті).
Леонід Брежнєв (народився на Дніпропетровщині).
Також багато видатних більшовиків чи радянських діячів (Зінов’єв, Каганович) походили з українських територій. Українська РСР була другою за значенням республікою СРСР, мала значний промисловий потенціал і «постачала» московському центру кадри в різні галузі – від військової сфери до науки.
Чому в Європі про це мало знають?
За радянською пропагандою всі національні відмінності затиралися, а для Заходу СРСР сприймався як монолітна «Росія» (рідше – «Радянський Союз»). Походження лідерів або замовчувалося, або вважалося несуттєвим.
5. Українці – «батьки» російської науки і техніки
Українська земля дала світові низку видатних науковців, які працювали в російських (а пізніше – радянських) інституціях. Наприклад:
Ілля Мечников (Харківщина) – Нобелівський лауреат з фізіології та медицини (1908), піонер імунології.
Сергій Корольов (Житомир) – головний конструктор радянської космічної програми, «батько» перших супутників і польоту Гагаріна.
Ігор Сікорський (Київ) – авіаконструктор, ще в дореволюційній Росії створював перші багатомоторні літаки, згодом реалізувався у США як творець гелікоптерів.
Чому в Європі про це мало знають?
У зарубіжних довідниках часто пишуть: «Сергій Корольов – радянський науковець», «Ілля Мечников – російський біолог». Тобто національне походження й культурне середовище, яке їх сформувало, лишається в тіні.
6. Вплив українських фольклорних мотивів на російську музику й живопис
Петро Чайковський (із родиною по материнській лінії пов’язаною з Київщиною) написав Симфонію №2 «Малоросійську» (її нерідко називають «Українською»), де використав народні пісні.
Михайло Глінка теж звертався до українського фольклору (арія «Їхав козак за Дунай» у його творчості).
У живописі Ілля Рєпін (народився в Чугуєві на Харківщині) створив низку картин на українську тематику («Запорожці пишуть листа турецькому султанові»), формуючи уявлення про козаків як колоритних персонажів «малоросійської» історії.
Піонер абстрактного мистецтва Казимир Малевич, хоч і мав польське коріння, народився в Києві, вважав себе українцем і черпав натхнення з місцевого народного мистецтва.
Чому в Європі про це мало знають?
Загальний ярлик «російська класична музика» або «російський живопис» не завжди деталізує, що автори чи їхні сюжети й мотиви були глибоко пов’язані з українською культурою.
7. Політика русифікації й асиміляції українців
З XVIII ст. по XX ст. (і в імперський, і в радянський періоди) влада прагнула згладити відмінності й перетворити українців на «малоросійську гілку» єдиного «російського народу». Існували:
Валуєвський циркуляр 1863 року (заборона друку книжок українською мовою для народу);
Емський указ 1876 року (розширені заборони на використання й публікацію української мови);
у радянську епоху – період репресій проти «українського буржуазного націоналізму» (1930-ті), ліквідація українських шкіл поза УРСР тощо.
Чому в Європі про це мало знають?
На тлі масштабніших подій (як-от революції, дві світові війни) ці укази й русифікаторські заходи здаються «локальними», але вони мали глибокий вплив на збереження української ідентичності. У багатьох європейських підручниках це питання недостатньо висвітлене.
8. Двозначне ставлення до «малоросів» у Російській імперії
З одного боку, імперський уряд високо оцінював освічених і лояльних урядовців із України, надавав їм титули та посади. З іншого – якщо українці декларували свою окремішність, їх розглядали як потенційних сепаратистів. Стереотипи про «хитрих хохлів» чи «смішних малоросів» існували і в дворянських салонах, і серед простого населення. У культурі XIX ст. переважав погляд на українців як на «близьких, але трохи нижчих» братів, яким належало «злитися» з великоросами.
Чому в Європі про це мало знають?
Зазвичай зовнішньому світові Російська імперія постає як єдине ціле. Тонкощі внутрішніх етнічних відносин і багатовікові протиріччя між центром та українськими землями не були настільки очевидними для європейських спостерігачів.
Висновок
Європейці нередко не усвідомлюють, що значна частина того, що сприймається як «суто російське», має українське походження чи принаймні сильний український вплив. Це стосується і державного управління (від імперських канцлерів до генеральних секретарів СРСР), і мистецтва (література, музика, живопис), і науки (лауреати Нобелівської премії, конструктори космічних ракет). Історично ж українці робили величезний внесок у розбудову Російської імперії та Радянського Союзу, проте водночас зазнавали політики русифікації й заперечення власної окремішності.
Для адекватного розуміння історії Східної Європи важливо враховувати багатовекторні зв’язки між Україною та Росією, а не розглядати розвиток Росії як самодостатній процес без «українського» чинника.
