Ця частина розповіді буде значно “академічнішою” (у порівнянні із попередніми) та деякою мірою зануднішою. Але на мою думку вона цілковито необхідна, бо прийшов час замовити в нашій історії гарне слівце і про знаменитого антрополога початку минулого століття - Артура Кіта (Arthur Keith).
Як ви сподіваюся пам'ятаєте, Кіт буквально з першого погляду оцінив перспективи щойно знайденого Пілтдаунського черепа і, будучи прибічником теорії про ранню появу Homo sapiens на еволюційній арені, відразу став його, майбутнього Еоантропа, палким прихильником (див. “Чарльз Доусон та Пілтдаунська людина: Танцюючі джентльмени”). Та ось до його зауважень, виказаних відразу після презентації знахідки, ніхто так і не прислухався. Це стосувалося і Артура Сміта Вудворда (Arthur Smith Woodward) - одного із “першовідкривачів” Людини Світанку, палеонтолога та провідного спеціаліста у царині викопних риб та плазунів...
Таке прикре непорозуміння не залишило Кіта байдужим. Він вирішив “відновити справедливість” самостійно, а весь процес пізніше докладно висвітлив у власній книжці “Стародавність людини” (The Antiquity of Man) 1915 року, що зайняло ледь не третину її об'єму.
Вудворд, як відомо на антропології не спеціалізувався, але все ж таки провів реконструкцію Пілтдаунської людини на свій розсуд. Після чого публічно продемонстрував її на історичному засіданні 18 грудня 1912 року, і... відразу ж був розкритикований професійним антропологом Артуром Кітом!
Ціллю критичних зауважень стала черепна кришка, за словами Кіта реконструйована занадто “по-мавпячому”. В результаті чого об'єм мозку реконструкції виявився невиправдано малим, усього 1070 куб. см. А на думку Кіта, якщо опиратися на знайдені уламки черепа, то об'єм мозку мав би наближатися до подібного у сучасної людини, тобто 1500 куб. см!
Але критичний голос Кіта потонув у загальному морі овацій та дифірамбів. Тому антрополог вирішив провести незалежне розслідування і довести товариству свою правоту.
Скориставшись зліпками фрагментів черепа Еоантропа, що надійшли до Англійського королівського хірургічного коледжу (Royal College of Surgeons of England), Кіт створив власну реконструкцію, звернувши увагу на те, що Вудворд у свій час не врахував положення черепних швів і тому зібрав череп повністю неправильно.
Об'єм мозку нової реконструкції передбачувано перевищив значення запропоноване Вудвордом і наблизився до 1410 куб. см, тобто вже в межах допусків для сучасної людини.
Також у Кіта виникли сумніви і стосовно правильності реконструкції нижньої щелепи. Навіть попри слідування своїй гіпотезі про раннє походження людини він все ж не міг до кінця погодитися зі суміщенням настільки людського черепа із повністю мавпячою щелепою. Тому, провівши власні дослідження, Кіт висловив думку, що справжня щелепа Еоантропа не має бути настільки масивною, як на реконструкції Вудворда, скронево-нижньощелепний суглоб скоріше за все був подібний людському, а вудвордовське “мавпоподібне” ікло взагалі не могло належати цій щелепі (на той час “справжнє” ікло ще не знайшли; див. “Пілтдаунська людина: Шоу має продовжуватися!”).
Спочатку Кіт виклав результати своїх досліджень у червні 1913 року у вузькому колі посвячених у проблеми Еоантропа спеціалістів, серед котрих був і його давній друг, професор анатомії із Манчестеру Ґрафтон Еліот Сміт (Grafton Elliot Smith).
Але єдиний, кого Кіту вдалося переконати, виявився лише британський зоолог Сер Едвін Рей Ланкестер (Sir Edwin Ray Lankester).
Окрім того проти загального ошаленіння від загадкової знахідки виступав все той же набридливий професор анатомії Лондонського королівського коледжу (King’s College London), доктор Девід Вотерсон (David Waterston)…
Не такого “визнання” Кіт здавалося очікував! Тому в серпні 1913 року він виступає із доповіддю, що торкається теми реконструкції Пілтдаунської людини, перед іноземними вченими, учасниками Міжнародного медицинського конгресу, а після друкує доповідь у “Таймс” (The Times). Цей вибрик викликав неабияке обурення наукової спільноти Великобританії, а Еліот Сміт в люті розірвав з Кітом дружні стосунки!
Та навіть така негативна реакція вже не могла спинити науковця-бунтівника. Тим більше, коли у нього з'явилися неочікувані помічники.
Попередні частини тут:
