Щоб довести свою правоту, антрополог Артур Кіт (Arthur Keith) запропонував публічно проекзаменувати власне вміння у реконструкції черепів. Через деякий час виклик було прийнято. Зустрічна пропозиція щодо судійства прийшла із Медичної школи при шпиталі Св. Томаса (St. Thomas's Hospital Medical School) від професора Фредеріка Дж. Парсонса (Frederick Gymer Parsons).
Таким чином, 16 січня 1914 року, рівно за два тижні до лекції перед членами Королівського антропологічного інституту (Royal Anthropological Institute), на котрій повинні були оголосити результати, доктор Університетського коледжу Лондону (University College London) відомий анатом Дуглас Деррі (Douglas Derry) передав Кіту чотири уламки тестового черепа, що попередньо підготував Парсонс, розламавши його на частини, схожі на рештки Пілтдаунської людини.
І Кіт засів над роботою...
У зазначений час реконструкція була готова. Коли Кіт ознайомив із результатами доктора Деррі, той передав йому зліпок тестового черепа до розділення на фрагменти - черепа, що належав давньоєгипетській жінці, з об'ємом мозку 1395 куб. см. Реконструкція Кіта майже до деталей повторювала форми зліпка. Розходження були мінімальними. Так наприклад об'єм мозку у реконструйованого черепа склав 1415 куб. см, трохи більше, але все одно дуже близько до оригіналу.
Та не менший подив викликало порівняння тестового черепа з реконструйованим Кітом до того черепом “людини світанку”!
Таким чином Кіт блискуче склав іспит на “профпридатність” та довів обґрунтованість своїх претензій. Правда очікуваного ефекту ця “демонстрація” знову ж таки не мала. Академічною так і залишилася реконструкція Артура Сміта Вудворда (Arthur Smith Woodward), трохи відкоригована завдяки пізнішим знахідкам, але все та ж, “мавпяча”, що прикрасила сторінки багатьох тогочасних книг та газет і зайняла почесне місце у родоводі людини.
Проте все ж варто відзначити, що головний ілюстратор популярного англійського щотижневика “Ілюстровані лондонські новини” (The Illustrated London News) французький художник Амеді Форесті (Amédée Forestier) принаймні виправив свою першу візуальну “реконструкцію”, намалювавши та опублікувавши оновлену її версію, що базувалася на роботах Кіта. Зверніть увагу, як мало в ній лишилося мавпячих рис (вгорі ліворуч для порівняння наведена “стара версія”):
Правда сам Кіт, попри усі розглянуті “внутрішні” чвари, продовжував бути самовідданим захисником Пілтдаунської людини і часто, в свою чергу, вступав у диспути з опонентами, котрі заперечували реальність Еоантропа.
А за межами Великобританії ворогів у “людини світанку” було ще ой як багато...
Знаменитий французький геолог, палеонтолог та палеоантрополог Марселєн Буль (Marcellin Boule) оголосив, що щелепа істоти із Пілтдауну точно відповідає щелепі шимпанзе і, якби її знайшли окремо, то антропоїда, котрому вона належала, необхідно було би називати Troglodytes dawsoni, тобто “печерна людина (читай шимпанзе) Доусона”.
Тих же поглядів дотримувався і американський зоолог та ботанік Герріт Сміт Міллер (Gerrit Smith Miller, Jr.). Правда, враховуючи стародавній вік знахідки, він пропонував називати її іншим “іменем”: Pan vetus, тобто “шимпанзе стародавній”.
Схожі думки висловлювали і американський зоолог, приматолог та палеонтолог Вільям Кінг Ґрегорі (William King Gregory), і відомий (також американський) геолог та палеонтолог Генрі Ферфілд Осборн (Henry Fairfield Osborn), і шведський професор анатомії Мартін Рамстрьом (Martin Ramström).
Інші ж антропологи, посилаючись на незвичайну для шимпанзе висоту коронки і форму внутрішньої порожнини, вважали, що щелепа належала викопному орангутану (!), а зовсім не шимпанзе. До них належали: італієць Ф. Фрассето (F. Frasseto), учень знаменитого першовідкривача синантропа, німецького антрополога Франца Вайденрайха (Franz Weidenreich), Гайнц Фрідерікс (Heinz F. Friederichs), а також професор Цюрихського університету (Universität Zürich) Адольф Ганс Шульц (Adolph Hans Schultz).
Сам же Вайденрайх звернув увагу на відсутність на нижньому краї щелепи відповідних деталей рельєфу, пов'язаних з кріпленням м'язів. А Фрідерікс запропонував назвати орангутана із Пілтдауну “бореопітеком” (Boreopithecus), тобто “північною мавпою”.
Що ж стосується безпосередньо черепа, то, вважав Фрідерікс, йому притаманні усі риси будь-кого серед сучасних англійців! Мабуть з тих же причин французький професор-“мозкознавець” Рауль Антоні (Raoul Anthony) також був проти назви “еоантроп” і пропонував назвати знахідку Homo dawsoni, тобто “людина Доусона”. До таких же висновків прийшов і сицилійський антрополог Вінченцо Джуффріда-Руджері (Vincenzo Giuffrida-Ruggeri).
Бій за право Еоантропа бути прапрапрадідусем людства продовжувався.
Попередні частини тут:
