Та все ж гравійні поклади терас долини річки Уз стали метою досліджень Чарльза Доусона далеко не випадково. Вже довгий час його друг, ювелір та годинникар із Гастінгса, геолог-аматор з досить високою у сассекських квазінаукових колах репутацією, Вільям Джеймс Льюїс Еббот (William James Lewis Abbott), добре відомий своїми ідеями про штучне походження так званих “еолітів” (eoliths, буквально “камені світанку”, натякаючи на те, що вони були штучно створені на світанку людства), переконував Доусона звернути увагу на цей гравій, що мав датуватися, на думку Еббота, швидше за все ще пліоценом, а отже міг бути сучасником існування гіпотетичної європейської мавполюдини, що ті самі еоліти і виготовила...
І цілком закономірно, що саме Еббот став одним із перших, кому Доусон продемонстрував свою знахідку. Ентузіазм гастінгського ювеліра був безмежним! Він одразу ж і категорично оголосив знахідку “найвеличнішим відкриттям” та не забув нагадати про власну в ньому роль...
Окрім того Доусон встиг похвалитися знахідкою перед іншими друзями: шкільним вчителем із сусіднього міста Акфілд (Uckfield) Семюелем Вудгедом (Samuel Allinson Woodhead), куратором Гастінгського музею Вільямом Баттерфілдом (William Ruskin Butterfield), а також з другом сім'ї Саджентом та якимись-там містером та місіс Кларк... Всі однозначно оголосили знахідку “великим відкриттям” та рекомендували негайно повідомити про неї у Лондон!
Дуже ймовірно, що Доусон поділився новиною про знахідку зі своїм французьким приятелем, майбутнім знаменитим теологом, філософом, палеонтологом та антропологом, отцем-єзуїтом П'єром Теяром де Шарденом (Pierre Teilhard de Chardin), з котрим він несподівано для себе познайомився 1909 року під час пошуку скам'янілостей у Гастінгському кар'єрі.
Повідомляти про відкриття до Лондону Доусон правда не поспішав. Замість цього він періодично навідувався до тієї самої гравійної ями. Але, як і до того, без жодного результату. І лише 1911 року “доля нарешті посміхнулася” Доусону: у викидах із кар'єру він знаходить фрагмент лівої лобної кісти людини! Тільки після цього Доусон вирішує “розкрити карти” Вудворду...
Як вже згадувалося, Доусон пише Вудворду листа. І відразу ж отримує відповідь з обіцянкою приїхати та застереженням стосовно розголосу. Але час плине, а Вудворд усе не їде. Тоді, майже через місяць, 28 березня 1912 року, до Лондону летить інший лист:
Я, звичайно, дотримуюся обережності, щоб ніхто з тих, хто має хоч яку-небудь уяву щодо предмету, не побачив уламки черепа, і залишу його для Вас. Я чекаю на Вас, щоб ми разом могли оглянути гравій. Місце знаходиться недалеко від Акфілда, і зробити буде це приємно.
Та і цього разу візит не відбувся, бо весна була занадто дощова, а Вудворд невдовзі відбув у справах на Континент. Проте Доусон не вгамовувався і продовжував надсилати Вудворду листа за листом: 20 квітня, 12 травня... І, нарешті, 23 травня:
Учора (в неділю) мені принесли уламок черепа та деяку кількість усілякого мотлоху, знайденого з ним у гравійному шарі. Я оглянув знахідку і відмітив: “Ну, і як це для Гайдельберга?”
А вже наступного дня, у Лондоні, в одній із кімнат Британського музею сяючий Доусон демонстрував свої “скарби” здивованому Вудворду: кілька масивних темно-коричневих уламків черепа, декілька кременів зі слідами обробки, зуб південного стегодонового слона і два зуби гіпопотама.
І, наче цього було недостатньо, Доусон добиває “жертву” листом від 27 травня:
2 червня починаємо копати гравійний шар, Теяр де Шарден також буде зі мною. Він просто чарівний! Ви приєднаєтеся до нас?
Від такої наполегливості Вудворд встояти вже не міг!..
Отже з люб'язного дозволу господаря ферми Баркгам Манор, містера Кенворда, розкопки почалися згідно графіка. Правда розкопками це назвати можна дуже і дуже приблизно. Головна діяльність “розкопувальників” полягала у ретельному просіюванні купок глини та гравію, котрі були залишені робітниками, що розробляли кар'єр. Розкопки ж у незайманих місцях були переважно спорадичними і випадковими, але і вони вимагали величезної уваги та обережності: гравійний шар спочатку розбирали лопатами і ножами, а потім земля, що пройшла ретельний огляд, пропускалася через сито. Окрім Артура Вудворда, Чарльза Доусона та Теяра де Шардена до робіт, в якості землекопа, було допущено лише одну людину: робітника Вінуса Гарґрівза (Venus Hargreaves), чия діяльність в якості новачка археології перебувала під суворим контролем “досвіченних дослідників”.
“Старателі” працювали в гравійній ямі все літо. Переважно на вікенд. І результати не забарилися...
Відкрив сезон знахідок першого ж, або другого дня “розкопок” Теяр де Шарден, видобувши із гравію спочатку зуб стегодонового слона, а трохи згодом, над гравієм, загострене кременеве знаряддя, що нагадувало за формою рубило (відоме надалі як E606).
Трохи пізніше було знайдено ще кілька кременів, подібних за формою до еолітів. Доусон запевняв, що до форми цих камінців найбезпосередніше відношення має діяльність первісної людини. Цю ж думку підтвердив визнаний місцевий “експерт з еолітів” Льюїс Еббот, котрий зібрав до того часу вражаючу колекцію таких мінералів.
Гості на розкопки навідувалися нечасто. Окрім Еббота до гравійної ями іноді заходив ще один приятель Доусона, геолог-аматор Едгар Вілбст. Ну і звичайно сам “лендлорд” - арендатор ферми, містер Кенворд з донькою та друзями. Окрім того розкопки тричі відвідував Сер Артур Конан Дойл (Sir Arthur Ignatius Conan Doyle), що саме до того часу закінчив роботу над своїм всесвітньовідомим романом “Загублений світ” (The Lost World).
Та повернемося до відкриттів...
Невдовзі після Шардена удача посміхнулася Доусону. В незайманій частині гравію, що лежав на дні ями, частково залитому водою, йому вдалося зробити воістину дивовижну знахідку: великий уламок правої половини нижньої щелепи з двома корінними зубами!
Ще через короткий проміжок часу надійшла черга Вудворда: усього в ярді від місця відкриття щелепи, в купці м'якої землі та гравію, він знайшов невеличкий уламок потиличної кістки людського черепа. Трохи більше місяця потому знову відзначився Доусон: за присутності Шардена, посеред розсипів гравію він знайшов фрагмент правої тім'яної кістки.
Як бачите, жодної мови про непорушність шарів, суворе документування положення решток, дослідження археологічного контексту там не йшло. Знахідки робилися випадково у довільних місцях вийнятого ґрунту та гравію. Так чи інакше, до кінця “розкопок”, що настав з початком осені, дослідникам вдалося знайти ще два уламки черепа...
Окрім того було знайдено чотири зуби тварин, включаючи мастодонта, носорога та бобра, а також ще один кремінь зі слідами обробки. Ще, на поверхні прилеглого поля, було знайдено зуб коня та уламки рогу оленя Cervus elaphus (тобто звичайного благородного), що мали таке ж темно-коричневе забарвлення, як і знахідки у самому кар'єрі. Загалом за сезон було знайдено 12 екземплярів різних викопних предметів...
Проте прийшла осінь: пора згортати польові роботи і готувати звіти для довгих зимових засідань Лондонського геологічного товариства...
Дисклеймер:
Так, текст вперше був опублікований 10 років тому.
Це його перенос на нову платформу...Початок тут:
