В листопаді 1912 року провідний спеціаліст Метрополії у сфері викопних людей, шотландський анатом та антрополог, співробітник Англійського королівського хірургічного коледжу (Royal College of Surgeons of England) та хранитель Хантеріанського музею (Hunterian Museum) Артур Кіт (Arthur Keith) після тривалої відсутності повернувся до Лондону. І повернувся достатньо вчасно, щоб почути чутки про відкриття на півдні Англії якохось викопних решток, що мають повністю змінити всі сучасні на той момент уявлення про еволюцію людини. Кіт і сам був вченим сміливих, а іноді і революційних поглядів, наприклад він працював над гіпотезою про дуже давнє походження Homo sapiens - людини розумної - давніше навіть, за здавалося би “архаїчних” неандертальців... Та ось у чому халепа, ніхто не ставився до його гіпотези серйозно, навіть “науковий керівник” - манчестерський геолог та археолог, професор Вільям Бойд Докінз (William Boyd Dawkins)...
Більше того, згідно чуткам, нова знахідка точно не залишала гіпотезі Кіта жодного шансу! А ще, якесь незрозуміле відношення до нового відкриття мав секретар Лондонського геологічного товариства, палеонтолог Артур Сміт Вудворд (Arthur Smith Woodward), з котрим Кіт не те щоб приятелював.
Але що може знати про викопних людей Вудворд, спеціаліст із плазунів та риб? Необхідно негайно все з'ясувати власноруч! Тому, подолавши особисту неприязнь, Кіт пише Вудворду листа, упрохуючи дозволу оглянути знахідку, до її офіційного представлення. Та час плине, а прохання лишається без відповіді.
Тим часом 21 листопада 1912 року в британській щоденній газеті “Манчестер Ґардіан” (The Manchester Guardian) з'являється перша публікація на тему сенсаційної знахідки:
The Earliest Man? Remarkable Discovery in Sussex. A Skull “Millions of Years” Old.
Найдавніша людина? Видатне відкриття у Сассексі. Череп віком у “мільйони років”.
Далі у дописі давався короткий опис знахідки та історія її відкриття, заочно приписуючи знахідку до знаменитої “відсутньої ланки” (missing link), а також містився досить розпливчастий анонс “спеціального засідання наступного місяця, на котрому вона, знахідка, і буде репрезентована світу”!
І лише після цього, 2 грудня, Кіт отримує запрошення ознайомитися із незвичайними рештками... Важко зараз уявити думки Кіта, коли він, під суворим наглядом Вудворда, нервово оглядав декілька масивних коричневих уламків черепа, намагаючись укластися у відведені йому 20 хвилин часу. Але можна майже напевно стверджувати, що досвідчене око антрополога безпомилково відзначило, що череп не лише не спростовував його гіпотезу, а скоріше навіть її підтверджував. Та ось щелепа... Зі щелепою все було значно складніше. Коли Кіт повернувся додому, то записав у щоденнику:
...особливо цікаві зуби щелепи та її безперечно мавпяче підборіддя. Можливо мавпячі риси щелепи не мають дивувати, бо якщо теорія Дарвіна пропрацьована достатньо добре, то суміш мавпячого та людського повинна відслідковуватися також і у найдавніших формах Homo. Не маю сумнівів, що це відкриття найвеличніше за значенням, і зроблене воно в одному із найнеймовірніших місць: сассекському Вельді. Як корисно, що історією займаються не лише спеціалісти, а також сквайри, вікарії, клерки та годинникарі!..
Що цікаво, у своїх підозрах Кіт проявив дивну прозірливість, ось тільки... сам ймовірно того не помітив...
Нарешті наблизився довгоочікуваний вечір 18 грудня 1912 року! Вечір першого офіційного знайомства знахідки з публікою!
Тоді вчені мужі туманного Альбіону та просто джентльмени, котрі цікавилися наукою, зібралися в залі засідань Лондонського геологічного товариства (Geological Society of London) маєтку Берлінгтон-Гауз (Burlington House) - штаб-квартирі декількох наукових товариств Лондону. Бажаючих почути про сенсаційний прорив британських вчених в питанні походження людини зібралося стільки, що вони ледь помістилися у конференц-холі.
Ще до початку засідання багатьох зацікавила виконана Вудвордом зі знайдених уламків реконструкція черепа ймовірного пращура, виставлена поруч зі столом головуючого. Коричневі уламки були майстерно складені разом, а місця, яких не вистачало, доліплені білим гіпсом.
Відразу кидалася у вічі мішанина як людських, так і мавпячих рис. Так, наприклад, черепна коробка була не дуже високою, що свідчило про відносно невеликий об'єм мозку. Доповнювали це враження також приплескувата тім'яна частина та широка потилиця. Але лоб був майже прямий! - особливість, характерна саме для Homo sapiens, тобто людини сучасного виду! Проте попри мавпячі риси така черепна коробка могла належати і звичайній людині - внутрішньовидову мінливість ніхто не скасовував. А ось щелепа...
Масивна, з величезними, реконструйованими виключно фантазією Вудворда, іклами, котрі виступали за лінію зубного ряду і були відокремлені від премолярів широкими проміжками - діастемами - риса, виключно “мавпяча”. Все це наштовхувало на загальний примітивізм знахідки та “свідчило” про її перехідний статус - уславлену геккелівську “відсутню ланку”.
Першим із доповіддю виступив, як і належало, головний “винуватець” вечірки - археолог-аматор Чарльз Доусон (Charles Dawson), котрий безпосередньо і віднайшов те диво природи.
Доусон докладно розповів про події, що призвели до відкриття та за яких обставин експонат було знайдено (див. Чарльз Доусон та Пілтдаунська людина: Знайомство).
Проаналізувавши знайдені під час розкопок шари, положення знахідок та супутні палеонтологічні рештки Доусон сягнув висновків, що череп людини із Пілтдауну (Piltdown) необхідно впевнено датувати віком не менше мільйона років! Тобто Пілтдаунська людина - перша відкрита людська істота третинного періоду, а тому і є тією самою довгоочікуваною “відсутньою ланкою”!
Після Доусона слово взяв “другий винуватець” - Артур Сміт Вудворд.
Спочатку Вудворд детально описав супутні рештки тварин (пам'ятаємо, що він був спеціалістом із дослідженнь саме тварин), розділивши їх на дві групи за часом походження: третинну (стегодон, носоріг та мастодонт) і четвертинну (олень, кінь, гіпопотам та бобер). До четвертинної групи він, заперечуючи висновкам Доусона, відніс і рештки людини. Після чого Вудворд надав детальний опис кожному із уламків таємничого черепа.
Реконструкція черепної коробки, виконана з дев'яти уламків, хоч і мала певні мавпячі риси і визначала об'єм головного мозку усього лише в 1070 куб. см, та все ж демонструвала досить велику спорідненість з черепом Homo sapiens.
Але особливу увагу Вудворд приділив нижній щелепі, у формі котрої він не знайшов жодної “людської” риси. Єдине, що натякало на її “людяність” - форма та незвичайне для мавп спрацювання обох зубів, що на ній збереглися. Про це ж свідчили і рентгенівські знімки їх коренів. Згідно чого Вудворд ризикнув виконати реконструкцію втрачених частин щелепи максимально мавпоподібною.
А так як раніше ще жодного разу не зустрічалася така дивна комбінація майже сучасної черепної коробки із майже мавпячою щелепою, то істота, що поєднувала їх у собі, відверто гідна особливого місця у зоологічній класифікації! Тому Вудворд рішуче виділив її в окремі рід та вид, назвавши Eoanthropus dawsoni, тобто "Світанкова людина Доусона", в честь першовідкривача. Згідно з чим еоантропа можна (і безперечно потрібно!) вважати “найдавнішим англійцем” - the earliest englishman!
Попередні частини тут:
