Еоантроп “під мікроскопом”

Вже стадія взяття зразків дала свої перші неочікувані результати. В той час коли свердло легко занурилося у щелепу із Баркгам Манор (Barkham Manor), в череп воно проникло після певних зусиль. Що само по-собі свідчило про неоднорідну кістяну структуру зразків і більш молодий вік щелепи.

Момент свердління щелепи з відбором зразків. Кадр із фільму “Скам’янілості, слава і підробка” (Fossils, Fame and Forgery) від Discover Magazine

Та значно цікавіші відкриття чекали дослідників після хімічних тестів.

Повторне застосування удосконаленого флюоринового методу дало нові, точніші результати. Вміст фтору (F) в уламках черепа виявився 0,1% (на противагу результатам 1949 року, які були 0,2 ± 0,1%), а в щелепі (увага!) - менше 0,03% (знову ж таки проти 0,2 ± 0,1% у 1949 році)! Зразки із Шеффілд Парку (Sheffield Park) теж не прогавили шанс здивувати: 0,1%, 0,03% і менше 0,01% фтору у лобній, потиличній кістках і зубові відповідно! І це при тому, що зуб сучасного шимпанзе мав фтору менше ніж 0,06%.

Нарешті несумісність черепа і щелепи із Пілтдауну (Piltdown) перетворилася із гіпотези в безперечний науковий факт!

Співробітник Лондонського музею природознавства (Natural History Museum) Кріс Стінгер (Chris Stringer) демонструє оригінальну пілтдаунську щелепу; кадр із Fossils, Fame and Forgery

Тести на вміст азоту (N), котрі виконали фізіолог Шерберн Френд Кук (Sherburne Friend Cook) і археолог Роберт Флефінг Гейзер (Robert Fleming Heizer) із США, дали схожі результати: уламки черепа містили 1,4% (Баркгам Манор), 1,1% (Шеффілд Парк - лобна) і 0,6% (Шеффілд Парк - потилична); щелепа - 3,9%; і зуби - від 4,2% до 5,1%. В той час як контрольна свіжа кістка - 4,1%; а корінний зуб сучасного шимпанзе - 3,2% азоту. (Нагадаю, що у випадку із азотом, навідміну від фтору, більший відсоток свідчить про менший вік кістки.)

Огляд зразків за допомогою електронного мікроскопа, здійснений британськими біофізиками Джоном Туртоном Рендаллом (John Turton Randall) та Енджелою Мартін (Angela V. W. Martin), теж підтверджували хімічні тести: у зрізах щелепи і зубів чітко було видно “пояски” колагену, чого для зразків черепів не спостерігалося.

Результати електронної мікроскопії пілтдаунської щелепи - спеціалісти тут мають розгледіти ті самі “пояски” колагену; із “Подальший внесок у рішення Пілтдаунської проблеми” (Further Contributions to the Solution of the Piltdown Problem) у 6-му номері 2-го тому журналу “Бюлетень Британського музею (Природнича історія). Геологія” (Bulletin of the British Museum (Natural History). Geology), 1955 рік, плейт 30

У випадку із органічним вуглецем (C) дані знову, вже вкотре, співпали з “робочою теорією”: щелепа - 14,5%; череп - від 4,8% до 7,5%; свіжа кістка - приблизно 14%.

Отже в тому, що щелепа була сучасного нам віку, сумнівів вже не лишалося. Але чому вона мала вигляд викопної?

Темно-рудий колір, плавні краї зламів, дрібні тріщинки, що, мов павутина, покривали усю поверхню... Та ось під поверхнею колір кістяної тканини, як те і мусить бути у “молодої” кістки, миттєво перетворювався на білий!

Щоб визначити причини таких метаморфоз, співробітники відділу мінералогії Британського музею (British Museum), доктори Макс Гатчінсон Гей (Max Hutchinson Hey) і А. А. Мосс (A. A. Moss), провели додаткові хімічні тести як для щелепи, так і для черепа. Результат виявився просто шокуючим: і те, і інше було фарбоване (!) фарбою, що містила дихромат калію (K2Cr2O7)!

Момент фарбування щелепи; ігрова сценка із Fossils, Fame and Forgery

Зі старих публікацій стало відомо, що до 1912 року археолог-аматор Чарльз Доусон (Charles Dawson) мав звичку фарбувати дихроматом кістяні рештки, вважаючи, що це сприяє їх зберіганню. Правда пізніше він відмовився від такої практики через повну її безглуздість. Але чому саме таким чином пофарбованою виявилася як щелепа, яку при свідках дістали із гравійної ями в 1912 році, так і уламки черепа, знайдені у Шеффілд Парку через три роки?

Світлини, що демонструють нерівну “викопну” поверхню пілтдаунської щелепи; із “Смітсонієвської різноманітної колекції” (Smithsonian Miscellaneous Collection), том 83 “Скелетні рештки ранньої людини” (The Skeletal Remains of Early Man) американського антрополога Алеша Грдлічки (Aleš Hrdlička), 1930 рік, плейт 14

Що ж стосується тріщин, то це виявилося результатом спеціальної обробки для надання щелепі викопного вигляду, коли її легенько декальцінували методом просушування, а потім згладили гострі краї тріщинок за допомогою кислоти.

Сучасна світлина оригінального пілтдаунського ікла

Окремо знайдене отцем де Шарденом (Pierre Teilhard de Chardin) ікло виявилося теж фарбованим, але вже не дихроматом, а фарбою типу “коричневий вандейк”, ймовірно з тієї причини, що дихромат на іклі мав би інший відтінок і відрізнявся би за кольором від решти знахідок.

Схема зрізу пілтдаунського ікла, що демонструє зони забарвлення від поверхні в глибину; де, (A) - дуже тонкий розсип білого кристалічного матеріалу на поверхні, товщиною біля 0,015 мм; (B) - три темно-коричневі шари, позбавлені структури (середній - B” - практично чорного кольору), можливо стиснений шар зубного цементу, біля 0,1 мм; (C) - зовнішня пігментована зона бороздчатого дентину палево-коричневого напівпрозорого кольору, біля 0,2 мм; (D) - дуже тонка зона палево-жовтуватого кольору, біля 0,015 мм; (E) - тонка зона жовтогарячої пігментації, що проступає під потужним шаром візерункової структури, біля 0,02 мм; (F) - білий напівпрозорий дентин з характерними навскісними боріздками. Із Further Contributions to the Solution of the Piltdown Problem, 1955 рік, ст. 271

Ренгеноскопія виявила додаткові подробиці: виявилося, що щелепа містила фосфат та сульфат кальцію (Ca3(PO4)2 і CaSO4), повністю відсутні у черепі...

Фотографії результатів рентгеноструктурного аналізу виконаних камерою діаметром 6 см (CoK⍺ випромінювання); де, (A) - гіпс (Мосульський мармур); (B) - апатит (Хумілья, Іспанія); (С) - апатит (фрагмент кістки); (D) - гіпс + апатит (пілтдаунський череп, лобна кістка); (E) - гіпс (кістка неолітичного черепа із Колдрум (Coldrum), Кент, після 96-годинного вимочування у 10% розчині сульфату заліза-амонія). Із Further Contributions to the Solution of the Piltdown Problem, 1955 рік, плейт 31

І ось, 5 серпня 1953 року. Всі тести завершені. Підозри набули вигляду цілком собі матеріальних табличних даних. Два “герої” Пілтдаунської історії, Джозеф Сідні Вейнер (Joseph Sidney Weiner) та Вілфрід Ле Грос Кларк (Wilfrid Le Gros Clark), їдуть із Оксфорду до Лондону на зустріч із третім, Кеннетом Оуклі (Kenneth Page Oakley), а також і з самим “винуватцем” чотирьохдесятилітнього переполоху - “найдавнішим англійцем” - “Людиною світанку” містера Доусона.

Далі буде.


Попередні частини тут:

  1. Чарльз Доусон та Пілтдаунська людина: Знайомство

  2. Чарльз Доусон та Пілтдаунська людина: Скарби Східного Сассексу

  3. Чарльз Доусон та Пілтдаунська людина: Перший звіт

  4. Чарльз Доусон та Пілтдаунська людина: Танцюючі джентльмени

  5. Пілтдаунська людина: Шоу має продовжуватися!

  6. Пілтдаунська людина: Останній сезон

  7. “Окрема думка” Артура Кіта

  8. “Боротьба за Пілтдаун”

  9. Найдавніший англієць: кроки у літературу та мистецтво

  10. Найдавніший англієць: бум реконструкцій

  11. Найдавніший англієць. Визнання?

  12. Сутінки людини світанку

  13. Еоантроп, темрява згущується

  14. Еоантроп. Нові докази?

  15. Людина світанку. Розслідування

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Helgi
Helgi@helgi

296Прочитань
5Автори
12Читачі
На Друкарні з 11 липня

Більше від автора

  • Людина світанку. Розслідування

    Для початку Джозеф Вейнер відкинув усі теорії, висунуті за 40 років "існування" знахідки, включно з тими, яких дотримувався і він особисто. Все треба було розпочинати з нуля!

    Теми цього довгочиту:

    Антропологія
  • Еоантроп. Нові докази?

    Навесні 1949 року знаменитий південноафриканський лікар і палеонтолог, що відкрив у свій час парантропа та вивчав австралопітеків, Роберт Брум (Robert Broom), проглядаючи фонди Британського музею, зненацька знаходить цікаві кісткові рештки...

    Теми цього довгочиту:

    Антропологія
  • Еоантроп, темрява згущується

    Отже 1949 року палеонтологу та антропологу Кеннету Оуклі вдалося отримати зразки пілтдаунських черепа і щелепи та провести процедуру датування флюориновим методом. Які ж результати отримав дослідник?

    Теми цього довгочиту:

    Антропологія

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається