Вже стадія взяття зразків дала свої перші неочікувані результати. В той час коли свердло легко занурилося у щелепу із Баркгам Манор (Barkham Manor), в череп воно проникло після певних зусиль. Що само по-собі свідчило про неоднорідну кістяну структуру зразків і більш молодий вік щелепи.
Та значно цікавіші відкриття чекали дослідників після хімічних тестів.
Повторне застосування удосконаленого флюоринового методу дало нові, точніші результати. Вміст фтору (F) в уламках черепа виявився 0,1% (на противагу результатам 1949 року, які були 0,2 ± 0,1%), а в щелепі (увага!) - менше 0,03% (знову ж таки проти 0,2 ± 0,1% у 1949 році)! Зразки із Шеффілд Парку (Sheffield Park) теж не прогавили шанс здивувати: 0,1%, 0,03% і менше 0,01% фтору у лобній, потиличній кістках і зубові відповідно! І це при тому, що зуб сучасного шимпанзе мав фтору менше ніж 0,06%.
Нарешті несумісність черепа і щелепи із Пілтдауну (Piltdown) перетворилася із гіпотези в безперечний науковий факт!
Тести на вміст азоту (N), котрі виконали фізіолог Шерберн Френд Кук (Sherburne Friend Cook) і археолог Роберт Флефінг Гейзер (Robert Fleming Heizer) із США, дали схожі результати: уламки черепа містили 1,4% (Баркгам Манор), 1,1% (Шеффілд Парк - лобна) і 0,6% (Шеффілд Парк - потилична); щелепа - 3,9%; і зуби - від 4,2% до 5,1%. В той час як контрольна свіжа кістка - 4,1%; а корінний зуб сучасного шимпанзе - 3,2% азоту. (Нагадаю, що у випадку із азотом, навідміну від фтору, більший відсоток свідчить про менший вік кістки.)
Огляд зразків за допомогою електронного мікроскопа, здійснений британськими біофізиками Джоном Туртоном Рендаллом (John Turton Randall) та Енджелою Мартін (Angela V. W. Martin), теж підтверджували хімічні тести: у зрізах щелепи і зубів чітко було видно “пояски” колагену, чого для зразків черепів не спостерігалося.
У випадку із органічним вуглецем (C) дані знову, вже вкотре, співпали з “робочою теорією”: щелепа - 14,5%; череп - від 4,8% до 7,5%; свіжа кістка - приблизно 14%.
Отже в тому, що щелепа була сучасного нам віку, сумнівів вже не лишалося. Але чому вона мала вигляд викопної?
Темно-рудий колір, плавні краї зламів, дрібні тріщинки, що, мов павутина, покривали усю поверхню... Та ось під поверхнею колір кістяної тканини, як те і мусить бути у “молодої” кістки, миттєво перетворювався на білий!
Щоб визначити причини таких метаморфоз, співробітники відділу мінералогії Британського музею (British Museum), доктори Макс Гатчінсон Гей (Max Hutchinson Hey) і А. А. Мосс (A. A. Moss), провели додаткові хімічні тести як для щелепи, так і для черепа. Результат виявився просто шокуючим: і те, і інше було фарбоване (!) фарбою, що містила дихромат калію (K2Cr2O7)!
Зі старих публікацій стало відомо, що до 1912 року археолог-аматор Чарльз Доусон (Charles Dawson) мав звичку фарбувати дихроматом кістяні рештки, вважаючи, що це сприяє їх зберіганню. Правда пізніше він відмовився від такої практики через повну її безглуздість. Але чому саме таким чином пофарбованою виявилася як щелепа, яку при свідках дістали із гравійної ями в 1912 році, так і уламки черепа, знайдені у Шеффілд Парку через три роки?
Що ж стосується тріщин, то це виявилося результатом спеціальної обробки для надання щелепі викопного вигляду, коли її легенько декальцінували методом просушування, а потім згладили гострі краї тріщинок за допомогою кислоти.
Окремо знайдене отцем де Шарденом (Pierre Teilhard de Chardin) ікло виявилося теж фарбованим, але вже не дихроматом, а фарбою типу “коричневий вандейк”, ймовірно з тієї причини, що дихромат на іклі мав би інший відтінок і відрізнявся би за кольором від решти знахідок.
Ренгеноскопія виявила додаткові подробиці: виявилося, що щелепа містила фосфат та сульфат кальцію (Ca3(PO4)2 і CaSO4), повністю відсутні у черепі...
І ось, 5 серпня 1953 року. Всі тести завершені. Підозри набули вигляду цілком собі матеріальних табличних даних. Два “герої” Пілтдаунської історії, Джозеф Сідні Вейнер (Joseph Sidney Weiner) та Вілфрід Ле Грос Кларк (Wilfrid Le Gros Clark), їдуть із Оксфорду до Лондону на зустріч із третім, Кеннетом Оуклі (Kenneth Page Oakley), а також і з самим “винуватцем” чотирьохдесятилітнього переполоху - “найдавнішим англійцем” - “Людиною світанку” містера Доусона.
Далі буде.
Попередні частини тут:
