Сутінки людини світанку

5 серпня 1953 року.

Минув вже більше ніж 41 рік з того моменту, коли щаслива зірка Еоантропа, Людини Світанку, стрімко здійнялася над науковим небосхилом. Багато списів було зламано з тих пір, багато наукових чи біля того робіт написано про таємничого Пращура, багато води сплило... Але Пілтдаунську таємницю так і не було розгадано. Хто Він, де жив? Як?..

Репліка знаменитого черепа, фото роботи Anrie від 2 січня 2010 року, звідси

Та ось, 5 серпня 1953 року двоє дослідників із Оксфордського університету (University of Oxford) - професор анатомії, приматолог і палеоантрополог Вілфрід Ле Грос Кларк (Wilfrid Le Gros Clark; той самий, котрому пощастило бути одним із “власників” пілтдаунського муляжу, див. “Чарльз Доусон та Пілтдаунська людина: Танцюючі джентльмени”) та доктор медицини Джозеф Сідні Вейнер (Joseph Sidney Weiner) - їхали до Лондону, в Британський музей (British Museum), на рандеву з легендою!

Професор Ле Грос Кларк (ліворуч) та доктор Вейнер (праворуч; фото 1970-х)

Вчені їхали за запрошенням співробітника музею, палеонтолога та антрополога Кеннета Пейджа Оуклі (Kenneth Page Oakley) і не з пустими руками.

Кеннет Оуклі

Таємнича “Людина Світанку” схоже почала розкривати свої таємниці. І для кінцевого судження залишалося лише провести “очну ставку” з підслідним...

Пілтдаунська людина серед “однокласників”. Скульптурні реконструкції роботи Джеймса МакҐрегора (James H. McGregor), ілюстрація із “Мозок: від мавпи до людини” (The Brain: from Ape to Man) авторства американського анатома, доктора Фредеріка Тілні (Frederick Tilney), 1928 рік, ст. 732

Неможна сказати, що “дитинство” Еоантропа було безхмарним. Вже з миті свого “народження” він почав викликати безліч питань. І хоч на берегах Туманного Альбіону рідкісні голоси недоброзичливців тонули в оваціях більшості, то за кордоном його появу зустріли багнетами. І навіть той факт, що “заморські” антропологи з часом один за одним поступово визнали “Найдавнішого англійця”, що Еоантроп так чи інакше, на рівних з іншими “печерними людьми”, увійшов до всіх книжок з антропології, палеонтології, підручників, довідників та енциклопедій, не зумів позбавити його аури сумнівності та неприйняття (див. “Найдавніший англієць. Визнання?”).

Перший серйозний удар по репутації Пілтдаунської людини було здійснено ще в 1930-х роках.

Доктор Алеш Грдлічка

Так відомий американський антрополог (чеського, до речі, походження), доктор Алеш Грдлічка (Aleš Hrdlička) ще в 1930 році засумнівався у достовірності знахідки у Шеффілд Парку (Sheffield Park):

... “камінці згрібалися із землі та складалися до купи”. Цікаво, якими мали бути граблі, щоб зачепити зуб?

— “Смітсонієвська різноманітна колекція” (Smithsonian Miscellaneous Collection), том 83 “Скелетні рештки ранньої людини” (The Skeletal Remains of Early Man), 1930 рік, ст. 87.

Правда тоді він отримав гнівну відповідь Сера Артура Сміта Вудворда (Sir Arthur Smith Woodward):

Проте, серед старої кореспонденції, я знайшов листівку від 30 липня 1915 року, підписану м-ром Доусоном, в котрій він анонсував своє відкриття цього моляра “з новою серією знахідок”. Я передав цю листівку Геологічному відділу Британського музею (Природничої історії), таким чином це свідоцтво може бути збережене і буде доступне за вимогою.

Ось правда ситуацію ця відповідь не врятувала. Пройшло не так вже й багато часу як того ж року світ дізнався про сумніви ще одного “подвижника” Пілтдаунської знахідки, німецького антрополога Ганса Вайнерта (Hans Weinert). Він заявив, що уламок “лівої сторони лобної кістки черепа” Пілтдаун II (тобто знайденого у Шеффілд Парку) ні що інше, як уламок правої (!) сторони лобної кістки черепа Пілтдаун I, тобто того самого, знайденого у Баркгам Манор (Barkham Manor)! А 1937 року інший німецький антрополог і анатом, знаменитий Франц Вайденрайх (Franz Weidenreich) додав, що зуб-моляр Пілтдаун II - звичайний людський зуб, котрий належить Homo sapiens! Ще пізніше виявилося, що уламок потиличної кістки взагалі був від іншого черепа та анатомічно не збігався зі “своєю” лобною частиною. Тобто черепа Пілтдаун II ніколи не існувало, а саме поєднання кісток із Шеффілд Парку виявилося химерою! Пілтдаунська людина стрімко втрачала свої докази.

Знахідки із Шеффілд Парку в “Четвертій замітці про Пілтдаунський гравій, з доказами другого черепа Eoanthropus dawsoni” (Fourth Note on the Piltdown Gravel, with Evidence of a Second Skull of Eoanthropus dawsoni) із 73-го випуску “Квартального журналу Геологічного товариства Лондону” (The Quarterly journal of the Geological Society of London) за 1917 рік, плейт I; де, (1) - “прямокутний” уламок тієї самої ліво-правої (!) лобної кістки з різних ракурсів; (2) і (3) - уламок потиличної кістки; (4) - лівий перший нижній моляр Еоантропа; (5) - правий перший нижній моляр типового зразка (що б це не означало); (6) - лівий перший нижній моляр меланезійця; (7) - лівий перший нижній моляр тасманійця; (8) - лівий перший нижній моляр великого шимпанзе.

Наступна “чорна смуга в житті” Пілтдаунської людини трапилася 1949 року, коли вже згаданому вище співробітнику Британського музею, антропологу Кеннету Оуклі, прийшла в голову ідея використати удосконалений ним флюориновий (або фторний) метод для порівняння віку щелепи та черепа із Баркгам Манор.

Метод цей вже давно не був новинкою. Його запропонував ще у 1892 році французький хімік та мінеролог Марі-Адольф Карно (Marie Adolphe Carnot) для порівняння віку кістяних решток, котрі були знайдені в спільному геологічному шарі. Суть методу полягала в тому, що фтор (F), котрий присутній у ґрунті, з плином часу поступово осідає у структурі похованої кістки. Таким чином, чим більший відсоток фтору у кістці, тим довше вона пролежала в землі.

Марі-Адольф Карно

Звичайно ж, вміст фтору в різних регіонах Землі далеко не однорідний, але, так як пілтдаунські рештки усі фактично були знайдені в одній і тій же ж ямі, то результат аналізу мав би бути задовільним.

Після прийняття цього історичного рішення Оуклі, не без труднощів, добився дозволу у керівництва Британського музею, висвердлити із пілтдаунських зразків мінімально необхідну для тесту кількість кістяної тканини. До речі, пілтдаунські знахідки зберігаються у фондах Британського музею і в наш час. Ось кадр із фільму “Скам’янілості, слава і підробка” (Fossils, Fame and Forgery) від Discover Magazine, що демонструє кейс із історичними зразками:

А ось табличка на кришці кейса:

Отже, Кеннету Оуклі вдалося отримати зразки і розпочати тест. Навіщо ж йому це знадобилося?

Справа в тому, що до кінця 1940-х років дебати між так званими “моністами”, котрі стверджували, що череп та щелепа належали однієї і тій же істоті, та “дуалістами”, що відповідно захищали версію незалежного походження решток, не те щоб не вщух, а навіть розгорявся з новою силою. Це відбувалося на тлі численних палеоантропологічних знахідок, що подарували світові нових викопних приматів, включно з прадавніми людьми, котрі ледь не ідеально відповідали концепції, що початково людські риси набувало саме тіло примата, а лише після цього ріс об'єм мозку. У пілтдаунської ж людини очевидно все мало би бути навпаки...

Напруження у науковій спільноті зростало. Кількість питань збільшувалася. А відповідей, на жаль, ні. Де ж у загальній схемі еволюції місце Еоантропа Доусона?

Одне із запропонованих “місць” пілтдаунської людини на еволюційних “сходинках” (в центрі - між гайдельбержцем та неандертальцем). Ілюстрація-схема на форзаці The Brain: from Ape to Man, 1928 рік

Щоб хоча би частково дати відповіді на ці питання, Оуклі вирішив датувати череп і щелепу. Якщо датування співпадуть - мають рацію “моністи”, інакше - “дуалісти”.

Для порівняння Оуклі також вирішив датувати і знайдені Доусоном зуби стегодонового слона...

Кеннет Оуклі (ліворуч) і містер L. E. Parsons розглядають шляхи найбільш безпечного взяття тестових зразків із Пілтдаунської щелепи, 1949 рік

Результат тесту був шокуючий!

Далі буде.


Попередні частини тут:

  1. Чарльз Доусон та Пілтдаунська людина: Знайомство

  2. Чарльз Доусон та Пілтдаунська людина: Скарби Східного Сассексу

  3. Чарльз Доусон та Пілтдаунська людина: Перший звіт

  4. Чарльз Доусон та Пілтдаунська людина: Танцюючі джентльмени

  5. Пілтдаунська людина: Шоу має продовжуватися!

  6. Пілтдаунська людина: Останній сезон

  7. “Окрема думка” Артура Кіта

  8. “Боротьба за Пілтдаун”

  9. Найдавніший англієць: кроки у літературу та мистецтво

  10. Найдавніший англієць: бум реконструкцій

  11. Найдавніший англієць. Визнання?

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Helgi
Helgi@helgi

297Прочитань
5Автори
12Читачі
На Друкарні з 11 липня

Більше від автора

  • Еоантроп “під мікроскопом”

    Вже стадія взяття зразків дала свої перші неочікувані результати. В той час коли свердло легко занурилося у щелепу із Баркгам Манор, в череп воно проникло після певних зусиль.

    Теми цього довгочиту:

    Антропологія
  • Людина світанку. Розслідування

    Для початку Джозеф Вейнер відкинув усі теорії, висунуті за 40 років "існування" знахідки, включно з тими, яких дотримувався і він особисто. Все треба було розпочинати з нуля!

    Теми цього довгочиту:

    Антропологія
  • Еоантроп. Нові докази?

    Навесні 1949 року знаменитий південноафриканський лікар і палеонтолог, що відкрив у свій час парантропа та вивчав австралопітеків, Роберт Брум (Robert Broom), проглядаючи фонди Британського музею, зненацька знаходить цікаві кісткові рештки...

    Теми цього довгочиту:

    Антропологія

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається