Після 1916 року, коли за кордоном стало відомо про знахідки у Шеффілд Парку (Sheffield Park), “рейтинг” Еоантропа істотно підріс.
В далекій засніженій Російській імперії, яка, здавалося взагалі не повинна була б мати відношення до долі “найдавнішого англійця”, все ж знайшовся почесний член Королівського антропологічного інституту (Royal Anthropological Institute) - академік Дмитрій Николаевичъ Анучинъ.
У виданому ним 1916 року альманасі “Стосовно питання про стародавніх людей” (Къ вопросу о древнѣйшихъ людяхъ) на ст. 21 він надає повний опис пілтдаунської знахідки і цілком собі позитивно резюмує:
Інакше відношення до себе мала інша, відносно недавня англійська знахідка у Пілтдауні (Piltdown). Правда, і відносно неї було чимало суперечок, проте вони торкалися більше геологічних та анатомічних деталей, ніж палеонтологічного і антропологічного об'єкта цієї знахідки, половинки нижньої щелепи, що збереглася.
Чудові новини також прилетіли із Франції: хоч і з деякими зауваженнями, але найавторитетніший палеонтолог та антрополог країни Марселєн Буль (Marcellin Boule) нарешті визнав реальність Пілтдаунської людини!
У статті, яка торкалася проблем палеонтології людини на Британських островах, він писав:
Їх [палеонтологічних документів] тлумачення за певними пунктами ще викликає деякі сумніви. Проте вони все ж є однією із найважливіших та повчальних знахідок. Навіть зробивши припущення, що череп та нижня щелепа ніяк між собою не пов'язані, все одно фрагменти черепа вказують на існування у дуже віддалену геологічну епоху людини з черепною кришкою цілковито людського типу, ближчого до сучасних H. sapiens, ніж до H. neanderthalensis.
Після закінчення війни Лондон, і Вудворда особисто, відвідав німецький антрополог Ганс Вайнерт (Hans Weinert). Ознайомившись із оригіналами решток Еоантропа він теж став послідовником ідеї “пілтдаунського минулого” сучасного людства.
1921 року в Англію і Пілтдаун завітав і сам знаменитий американський геолог, палеонтолог та адвокат євгеніки Генрі Ферфілд Осборн (Henry Fairfield Osborn).
А ще в 1920 році, у Лондоні, знаменитий англійський письменник-фантаст і публіцист Герберт Веллс (Herbert George Wells) видає окремою книгою (в періодиці вона вийшла ще 1919 року) об'ємну науково-популярну працю “Нарис історії” (The Outline of History), котра починалася із висвітлення зародження та розвитку життя на Землі, а потім плавно переходила до викладення історичних подій людської цивілізації.
Звичайно ж праця такого талановитого автора ще багато років перебувала у списках світових бестселерів. Але нас в ній цікавить лише те, що поруч з іншими викопними "долюдьми" знайшлося місце і для Пілтдаунського еоантропа. Правда, на жаль, без ілюстрацій та дуже і дуже коротко - практично тезисно (ст. 53).
А ось 1936 року, теж у Лондоні, відбувається трохи цікавіша для нашої розповіді подія: Веллс вперше публікує невеличку, але гостросоціальну художню повість “Гравець у крокет” (The Croquet Player), в котрій прямо згадуються “улюблені” автором неандертальці (про складні “взаємини” Веллса з неандертальцями може розповім колись у майбутньому).
Але...
Але є у цій повісті цікавий момент і для історії Еоантропа. Читаємо шостий з кінця абзац другого розділу:
There was an old man bending down in a ditch doing something to a fallen sheep and he became a hunched, bent, and heavy-jawed savage.
На жаль повість не перекладалася українською, тому візьму цей клопіт на себе:
Старигань, що нахилився над вівцею в канаві, враз перетворився на потворного, горбатого дикуна із величезною важкою щелепою.
Так, скоріше за все тут мався на увазі неандерталець, для котрого володіння “важкою” щелепою не було чимось незвичним, але поєднання такої щелепи із людською подобою (нехай навіть “горбатою”) наштовхує на думки про Пілтдаунські знахідки, про котрі Веллс, як ми вже бачили, не міг не знати.
Та не все було так гладенько на життєвому шляху людини світанку. У світі залишалося ще багато впливових вчених, котрі відмовлялися визнавати “Найдавнішого англійця”. Декого з них я згадував минулого разу (див. “Боротьба за Пілтдаун”). Тут же ж додам, що на відміну від своїх дореволюційних колег, радянські геологи та антропологи відмовилися визнавати досягнення “буржуазної науки” і теж доєдналися до табору скептиків.
Професор геології Николай Зенонович Милькович “Життя та історія Землі” (Жизнь и история Земли), 1928 р., ст. 44:
Також окремо стоїть череп так званої пілтдаунської людини, знайденої нещодавно в Англії: за високого розвитку черепного зводу він облаштований щелепою, дуже близькою до щелепи шимпанзе; так як череп і щелепа були знайдені окремо, то існують сумніви в тому, що вони належать одному і тому ж організму.
Професор палеонтології Мария Васильевна Павлова “Палеозоологія. Частина друга. Хребетні” (Палеозоология. Часть вторая. Позвоночные), 1929 р., ст. 229:
Рештки черепа: потилична, тім'яна та скронева кістки, мають форму, близьку до сучасної людини, із цілком скругленою потилицею.
Нижня щелепа: знайдена окремо і має два зуби - m1 та m2 з типовими 4 горбками і п'ятим у вигляді талона, має на передньому нижньому кінці зламаної кістки виступ, що вказує напрямок підборіддя з верхнім краєм, що виступає, тобто мавпячого типу. Ця палеолітична людина є великою загадкою, якщо приписувати рештки черепа і нижню щелепу одній і тій же ж істоті, що багатьма заперечується.
Ну і завершення до статті “Пілтдаунська людина” (Пилтдаунский человек) у першому виданні “Великої радянської енциклопедії” (Большая советская энциклопедия), том 45, 1940 р., ст. 365 (автор: радянський антрополог Николай Александрович Синельников):
Суперечливість даних про П.л., неповнота знахідки, невизначеність геологіч. датування не дозволяють поки вирішити питання про значення пілтдаунської людини в еволюції людини.
Безпосередньо сам Сер Артур Сміт Вудворд (Sir Arthur Smith Woodward) до вирішення цієї суперечки не дожив. Він відійшов до світу розкритих таємниць та необмежених можливостей 2 вересня 1944 року. А ще через 4 роки, у 1948, побачила світ його остання книга - “Найдавніший англієць” (The Earliest Englishman) - видана його другом, Сером Артуром Кітом (Sir Arthur Keith).
The Piltdown enigma is still far from a final solution.
тобто
Пілтдаунська загадка все ще далека від свого кінцевого вирішення.
- написав Кіт у передмові до книги.
Тоді він ще не знав чим закінчиться ця історія, як не знав і того, що стане одним із небагатьох діючих осіб, хто дожив до її розв'язки. Що відчував Сер Артур, коли довідався правди, мені не відомо.
Але добре відомо, що остання реконструкція Пілтдаунської людини була створена скульптором Морісом Вілсоном (Maurice Wilson) спеціально для Фестивалю Британії (Festival of Britain) в 1950 році. В той час, коли процеси, що призведуть до фіналу нашої історії, вже були запущені.
Попередні частини тут:
