Ну що ж, непроста оповідка про непросту долю Пілтдаунського Еоантропа, цебто “Людини світанку”, повільно наближається до логічної розв'язки. Проте зараз, у 10х-20х роках XX століття, слава його ще на верхів'ї. В газетах і журналах, та навіщо далеко ходити, в серйозних наукових книжках друкують ось такі портрети:
Або такі “прижиттєві” реконструкції:
А в лютому 1913 року, ще до офіційної публікації наукових матеріалів про знахідку, “кроп” цієї безумовно “правдивої” реконструкції з'являється і в LXXXII томі американського науково-популярного щомісячника “Популярна наука” (The Popular Science Monthly), стаття “Прогрес науки” (The Progress of Science):
Трохи пізніше той же Амеді Форесті (Amédée Forestier), взявши за основу реконструкцію черепа роботи знаменитого британського антрополога Артура Кіта (Arthur Keith, див. “Боротьба за Пілтдаун”), створив трохи іншу графічну “прижиттєву” реконструкцію Пілтдаунської людини, менше схожу на мавпу:
Досі побутує думка, що вперше у літературі Еоантроп зустрічається вже у безсмертному творі Сера Артура Конана Дойла (Sir Arthur Ignatius Conan Doyle), науково-фантастичному романі “Загублений світ” (The Lost World), опублікованому у 1912 році. І, чесно кажучи (докладніше розглянемо це пізніше), не безпідставно.
Так звернемо ж увагу на драматичний опис зустрічі головного героя роману, журналіста Мелоуна, з таємничими людиномавпами (розділ XI, сторінка 198 оригінального видання 1912 року):
The creature that owned it had been crouching behind the parasite, and had looked round it at the same instant that I did. It was a human face or at least it was far more human than any monkey's that I have ever seen. It was long, whitish, and blotched with pimples, the nose flattened, and the lower jaw projecting, with a bristle of coarse whiskers round the chin. The eyes, which were under thick and heavy brows, were bestial and ferocious, and as it opened its mouth to snarl what sounded like a curse at me I observed that it had curved, sharp canine teeth. For an instant I read hatred and menace in the evil eyes. Then, as quick as a flash, came an expression of overpowering fear.
В перекладі Ростислава Івановича Доценка:
Власник його ховався за тим наростом і визирнув з-за нього водночас зі мною. То було обличчя людини - в усякому разі, воно мало більше людського, ніж я коли бачив. Було воно довгасте, майже біле, засіяне бородавками, з плескатим носом, випнутою спідньою щелепою і зі смужкою цупкого волосся на бороді. З-під густих насуплених брів погрозливо блищали люті очі, а коли звірина, роззявивши рота, прогарчала нібито якесь закляття, в роті в неї я помітив криві й гострі, як у пса, зуби. Очі її горіли ненавистю, але враз вони самі пройнялися диким жахом.
Згідно опису - викапана Людина світанку з ілюстрації вище! (“Спідня щелепа” та “гострі, як у пса, зуби” у перекладі потілиши.)
Але два факти не дозволяють з цим погодитися...
Перший:
Конан Дойл закінчив роман і надіслав його видавцеві у грудні 1911 року, а в квітні 1912 р. він вже був опублікований. Вудворд же отримав першого листа зі згадкою про невідомі рештки 14 лютого 1912 року, а розголошені результати були, як ми пам'ятаємо, аж 18 грудня.
Другий:
Конан Дойл в тексті прямо асоціює своїх людиномавп із іншою викопною істотою (розділ XVI, сторінка 302):
Next he touched upon the Indians, and upon the extraordinary colony of anthropoid apes, which might be looked upon as an advance upon the pithecanthropus of Java, and as coming therefore nearer than any known form to that hypothetical creation, the missing link.
В перекладі:
По цьому професор Самерлі розповів про тамтешніх індіанців та про колонію людиноподібних мавп, які, на його думку, стоять вище за яванського пітекантропа і більше ніж будь-яка інша відома форма тваринного світу наближаються до гіпотетичної проміжної між людиною і мавпою ланки, донедавна відсутньої в наукових даних.
Проте навіть і без “Загубленого світу” публікацій на тему Пілтдаунської людини вистачало.
Та і ворогів окрім того у “допотопного англійця” теж вистачало: не беручи до уваги практично одноголосного визнання Еоантропа на “батьківщині”, у Великобританії, за кордоном Імперії досі справи у нього були не настільки райдужні.
Тому вчена спільнота Об'єднаного Королівства виступила на захист Еоантропа єдиним фронтом. При цьому кожен взяв на себе свою “зону відповідальності”: остеолог Вільям Плейн Пайкрафт (William Plane Pycraft) відбивав атаки американського зоолога Герріта Сміта Міллера (Gerrit Smith Miller, Jr.) та його колег на щелепу, зоолог Сер Едвін Рей Ланкестер (Sir Edwin Ray Lankester) працював над захистом знарядь “Людини світанку”, А. С. Андервуд (A. S. Underwood) взявся за незвичайні для мавпи зуби, а знаменитий антрополог і авторитет в галузі вивчення мозку Ґрафтон Еліот Сміт (Grafton Elliot Smith) продовжив відмічати все нові і нові примітивні риси черепа. Навіть провідний анатом і антрополог, співробітник Англійського королівського хірургічного коледжу (Royal College of Surgeons of England) та хранитель Хантеріанського музею (Hunterian Museum) Артур Кіт (Arthur Keith), попри розбіжності у ряді питань (див. ““Окрема думка” Артура Кіта”), захищаючи пілтдаунську знахідку, поступово зблизився, а потім і взагалі затоваришував із першовідкривачами Еоантропа: археологом-аматором Чарльзом Доусоном (Charles Dawson) та відомим англійським палеонтологом, провідним спеціалістом із викопних плазунів та риб, Артуром Смітом Вудвордом (Arthur Smith Woodward).
Для того, щоб закарбувати в історії цей “великий національний науковий рух”, адміністрація Британського музею (British Museum) замовила у художника Джона Кука (John Cooke) епічне полотно, що мало б поєднати усіх учасників на одній картині!
В 1915 році величне творіння було готове і зайняло почесне місце на одній із стін Британського музею.
В центрі був зображений не хто інший, як сам Артур Кіт, що сидить у білому халаті за столом і уважно вимірює щось на пілтдаунському черепі. Біля нього стоять (зліва направо): муляжист Британського музею Френк Освальд Барлоу (Frank Oswald Barlow), Ґрафтон Еліот Сміт, Чарльз Доусон та Артур Сміт Вудворд. Поруч з ним сидять (теж зліва направо): А. С. Андервуд, Вільям Плейн Пайкрафт та Сер Едвін Рей Ланкестер. Зі стіни на них мудро споглядає портрет знаменитого англійського натураліста Чарлза Роберта Дарвіна (Charles Robert Darwin) - як натяк на спадкоємність традицій.
Але однієї важливої людини, що брала найбезпосереднішу участь у цій історії, все ж на картині немає - третього першовідкривача Еоантропа, П'єра Теяра де Шардена (Pierre Teilhard de Chardin). Ось така вийшла “націоналізація найдавнішого англійця”.
А тим часом “крига скресла”, як сказав би один літературний персонаж, що дуже полюбляв містифікації...
Попередні частини тут:
