Думки закоханої невзаємно. Частина 1

Два різних світи. Два магніти. Ніхто не знає, але щось тягне, щось притягує.

На годиннику 01:01, стук у двері.

Дзвінок телефону і це сонне, задоволене: “Відкриваааай”.

“Знову вона” — думка в його голові.

“Там відчинено” — мляво промовив він.

Багато слів не потрібно. Вони розуміють одне одного. Комфорт, затишок... балкон, сигарета... “ти босиком на балконі?”. А яка різниця.

Весь час мовчазний. Багато говорить вона. Ходить по квартирі, намагаючись розповісти, як пройшов вечір. Дивно, дурненько, але легко...

“Я в душ”.

...Закутавшись в ковдру, червона. Бісить цей колір, але з ним це не має значення. Як у фільмах, він з ноутбуком на колінах, вона зручно сіла поруч, як кішечка, опершись на його міцне чоловіче плече. За останній час, цей момент ніжності був необхідністю.

Ти слухала цей альбом?... але як так? Ти не слухаєш таку музику.

Радіо вимкнуто. Альбом “Anacondaz” увімкнено.

Буду тебе привчати до моєї музики.

Чорт, в цій фразі більше почуттів, ніж в інших.

Грає музика, він знає всі слова.

Пісня не дратує, а значить слухати можна. Ноутбук закрито, пора спати.

— Ти де будеш? Тут, в моїй спальні?... Я сплю один... мені треба відпочити.

Поважай вибір іншого. Звичайно, спи, як тобі зручно, але прийду до тебе вночі. Але прийшов він. Забув про раннє повернення друга.

— Хтось обіцяв не заважати мені спати.

— Тобі моя рука заважає?... Я не чую відповіді так/ні. Де конкретика?

— На яке питання?... ммм.

Питань більше немає. Сон. Ніч. Їй хочеться обійняти його. Прильнути до нього. Він солодко спить... щось там бубнить час від часу. Думки в голові “Обійми. обійми. обійми.” і нічого іншого. Але він просто спить.

Неприємний звук будильника, ще є час поспати. Вона пригорнулась до нього трохи обіймаючи... встав і пішов у іншу кімнату.

Він любить самотність, любить спати сам.

Обід. Від протягу постійний стукіт дверей. Чому саме зараз вона почала відкриватися/закриватися. Спати вже не виходить. Розуміння того, що в квартирі одна. Дивовижно.

Повідомлення йому в Telegram.. одне, друге.. холодна відповідь “заберу ключі увечері”. Душа на мільйон частинок.

Вранці, глянувши на нього сплячого, розуміння того, що “потрібно зупинитися, потрібно піти від цього. з ним нічого не буде. він не готовий. ти ж бачиш його байдужість. зупинися, поки не стало пізно”.

Можливо вже і було це саме “пізно”. Коли до людини відчуваєш почуття, хочеться віддати їй все. Нічого не шкода. Все до останнього, аби зробити приємно.

Ідея подарунка зародилась порівняно недавно. Сьогодні треба було її здійснити. Сьогодні або ніколи. Ключі від квартири є. До речі, виходити з квартири не хотілося взагалі. Попри те, що там такий безлад. Хочеться навести порядок, хочеться бути там, хочеться прокидатися з ним. Можливо, в цьому і полягає щастя? Подарунок. Треба підготуватись…

(продовження буде…)

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Вікторія
Вікторія@kitt

Копірайтерка.

410Прочитань
1Автори
7Читачі
На Друкарні з 10 лютого

Більше від автора

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається