Цей день в традиції пам’ятних дат багатьох країн фігурує як день пам’яті або ж день перемир’я. 11 листопада 1918 року в лісистій місцевості, менш ніж в сотні кілометрів від Парижа було підписано Комп’єнське перемир’я, яке поклало край бойовим діям у Першій світовій війні. Позаду лишалися чотири роки війни, мільйони загиблих, падіння імперій, попереду – невідоме, яке готувало ще більше випробувань. Але поки, 11 листопада того року, ледве хтось не відчував полегшення, поки навіть переможені ще могли сподіватися на підписання справедливого миру.
Покоління цієї війни, яке лишило по собі слід як у політичній, так і загалом культурній площині, надзвичайно велике. Наразі ж сконцентруємось суто на літературі. Завдяки їй увічнились імена людей, які брали безпосередню участь у бойових діях, а згодом досить часто відрефлексовували свій досвід у роботах. Перше, що спадатиме на думку більшій частині людей, коли поруч згадується Перша світова і література – це безумовно принаймні один твір Ремарка, «На західному фронті без змін». Хтось же подумає про Ернста Юнґера. При тому, що існує безліч хороших творів, написаних письменниками інших національностей, здається, що першість тут за німцями. Однак, ми окинемо зором іншу, протиборчу сторону.
Поза межами Болю. Осип Турянський
Розпочати хотілось з нашого земляка, а саме Осипа Турянського. За освітою викладач. Антивоєнна повість-поема українського письменника «Поза межами Болю» є маловідома українському читачеві. Книжка розпочинається словами автора так:
Я и мої товариші пали жертвою жахливого злочину. Це був злочин, якого люде і природа допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства. І судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю в країну божевілля і смерти.
Повість розповідає про полонених, які втекли від сербського полону та їхню втечу від зимової смерті у Албанських горах. Повість є відображенням полону, якого пережив сам автор. Присвячена всім загиблим товаришам у Першій Світовій Війні.
Вогонь. Анрі Барбюса
«Вогонь» не тільки найвідоміша книга самого Барбюса, але й вона найбільш знана з-поміж творів решти французьких авторів. Можна будь-що закидати Барбюсу через його бутність комуністом у післявоєнні часи, тим паче як мінімум остання сцена роману дуже виразно демонструє, що такий політичний ухил в його випадку був невипадковим. Однак, є кілька речей, які переважають все і схиляють до того, що роман в будь-якому випадку вартує уваги, і мова тут не про психологізм і натуралізм оповіді. По-перше, можна говорити про те, що Барбюс на основі власних спостережень вивів цілий людський тип – «трударів війни», це люди, які можуть клясти свою долю і до кінця не миритись із нею, які, втім, сумлінно виконують покладені на них обов’язки. По-друге, ця книга писана по гарячих слідах, світ вона побачила в 1916 році, і з її сторінок дуже гучно промовляє відчуття непевності і невідомості, адже ніхто тоді не міг уявити, яким саме буде кінець війни, і скільки вона триватиме.
Подорож на краю ночі. Луї Фердінан Селін
Цей роман однозначно не про саму війну, вже у першому своєму великому творі, який і приніс йому відомість, Селін не міг би обмежитись звичним викладом, тому війна і тут присутня виключно на початку твору, однак, в тій чи тій формі вона, її вплив, лишаються із героєм у подальшому.
На цьому я завершую першу частину. Перелічені романи є найбільш відомими книгами даної тематики. Наступний раз розглянемо більш маловідомі твори, поезії та навіть вірші.
