Років десять тому у нас здебільшого панував російський наратив, що росіяни у нас заснували більшість міст на півдні та на сході. Зараз, слава богу, вже не так: окрім людей, що досі так вважають, є ті, що активно популяризують факти, що наші міста давніше, і є прихильники різноманітної антиісторичної маячні на кшталт умовного заснування Запоріжжя Святославом чи Полтави трипільцями.
На прикладі мого рідного Акмєсджита — часто пишуть "вважається, що місто засноване у 1784", але так само часто починають історію міста з перших відомих будинків, або навіть раніше.
Це у нас, а у росіян відбувається повне заперечення.
Перше заперечення: Акмєсджит не був містом. Вони буквально пишуть "небольшое поселение Ак-Мечеть", іноді навіть "деревенька".
Хоча це абсолютна маячня, місто є місто. У 1666—1667 роках, за свідченнями мандрівника Евлія Челебі, воно налічувало понад 1800 будівель, 5 мечетей, 2 медресе, 3 заїжджих двори, 200 торговельних яток. Щось забагато для дєрєвєнькі, але й до того тут розташовувався палацовий комплекс калги-султана, другої за значущістю людини у Кримському ханстві.
Друге заперечення: Акмєсджит це одне місто, а Сімферополь інше, і вони існували окремо.
Територія сучасного центру міста у часи Кримського ханства була малозаселеним окрайком. Під час російсько-турецької війни у 1771 році тут стояв табір російської армії, вважається, що Долгоруківський обеліск стоїть на тому місці, де стояв намет командувача. Через шість років після цих подій до Акмєсджита підійшов загін Суворова, і був побудований Олександрівський редут, що став першою російською спорудою поблизу міста, що на той час вже існувало майже триста років.
Після окупації Криму Російською імперією було ухвалено рішення перенести центр утвореної на більшій частині земель ханства Таврійської області з Карасувбазара до Акмєсджита, так у 1784 році під керівництвом княз Григорія Потьомкіна на цій території почалося будівництво нових адміністративних і житлових будівель міста та православного храму. Але будівництво відбувалося повільно, наприклад перша російська церква, Храм Святих Рівноапостольних Костянтина та Олени, розташовувалася в будинку у Старому місті, що викупили у місцевого мешканця.
То ж другим російським комплексом будівель на території майбутнього Центру та загалом у місті став дорожній палац Єкатерини по сучасній Долгоруковській вулиці в районі будинка № 15, закладений 21 жовтня 1784 року. Потьомкін в розпорядженні на ім'я командувача російської армії в Криму Ігельстрома, наказав «побудувати колійний палац в Ак-Мечеті» використавши камінь із колишнього ханського палацу в Ашламі, поблизу Багчасараю.
На першому російському плані міста, складеному в 1786 році, в «новому місті» показано лише 8 будинків, що будуються: колійний палац, губернські присутні місця і будинки перших чиновників області. Палац добудовувався до 1787 року, оскільки подорож імператриці відкладалася, а після приїзду та від'їзду імператриці був зайнятий під канцелярію та житло правителів області. Це ще раз демонструє темпи забудови нових кварталів міста, на противагу російській пропаганді про «заснування» нового міста у 1784 році поруч зі старим.
Перша військова казарма російських військ була заложена теж у Старому місті, у південно-східній, найвищій частині (в районі нинішнього телецентру). Після укладання Яського миру казарми стали не потрібні, і тут розмістився військовий шпиталь.
Перший генплан міста датований лише 1788 роком, де навколо колишніх таборів Долгорукова і Суворова підлягав забудові квадрат, поділений вулицями на 16 кварталів. Головною площею мала стати Соборна площа, перед катедральним Олександро-Невським собором. Однак, цей генплан так й не був втілений в реальність, на місті площі з'явився Соборний сквер, а головною площею міста на багато років залишилася Петропавлівська площа в Старому місті. Наступний генеральний план з'явився у 1794 році, але теж не був втілений в реальність.
Так, звісно, росіяни "заснували" поруч нове місто, але чомусь перша російська церква знаходиться в Старому місті, в будинку що старше за російське "заснування", і перша військова казарма російських військ була заложена теж у Старому місті.
Імператор Павєл I, що зійшов на російський престол у 1796 році, повернув місту зросійщену версію назви — Ак-Мечеть (мабуть, йому не пояснили, що це нібито "різні міста поруч"), і розбудова нових кварталів міста взагалі була припинена. Розбудову відновили лише у 1801 році з воцарінням Алєксандра I, тоді ж в офіційне вживання знову було введено назву Сімферополь.
Ось як описує Сімферополь в 1805 році «Географічний словник Російської держави»:
«посеред мусульманських жител кілька наших побудов»... «у європейській частині — просторова площа (зараз сквер Перемоги), прямі вулиці та кілька хороших будинків».
Тобто через 21 рік після російського "заснування поряд нового міста" в ньому є лише "кілька хороших будинків". Як ми пам'ятаємо, понад 1800 будівель це "деревенька", а "кілька хороших будинків" — виходить засноване місто, що не має відношення до міста, що існувало тут до росіян.
На той час «європейська» частина міста була невеликою, і обмежувалася вулицями Пушкіна, Горького, Толстого та Салгиром, тобто буквально кількома кварталами. Основною частиною Сімферополя залишалося Старе місто, а зосередженням ділового життя був базар на місті сучасної площі Леніна.
Вігель Філіпп Філіппович у 1826 році писав:
«Переїхавши в брід через Салгир, я побачив себе на нескінченному, здавалося, полі, серед якого добудовувалася досить гарної архітектури соборна церква, з обох боків же в досить далекій відстані одна від одної були дві невеликі двоповерхові кам'яні будівлі — присутні місця та странноприймальний будинок Таранова-Білозерова. Все поле було розбите на правильні прямокутники — заплановані вулиці, розташування яких можна легко було вгадати по одиноких будинках, що подекуди виднілися. Ось весь справжній Сімферополь чи краще сказати тогочасний. Ці розсіяні на нескінченному просторі досить гарні житлові будинки, оточені здебільшого садами, мимоволі вразили мене. Мені здавалося, що все це ще не місто, і справжнє місто має бути десь попереду. Далі за межами поля дійсно знаходилося ще місто, але воно видалося мені також дивним і надзвичайним. Здалеку, з боку поля, воно було навіть гарне. По пологому схилу гори рядами підіймалися вгору яскраві на сонці черепичні дахи, з гущавини яких подекуди йшли в небесну синь колони мінаретів.»
Навіть через 32 роки після російського "заснування" російська частина міста була здебільшого незабудована, на відміну від Старого міста.
У 1843 році було затверджено генеральний план Сімферополя, на ньому видно щільно забудоване Старе місто, у центрі велика клиноподібна пустка (Базарна площа, все між тими ж сучасними Кірова та Севастопольською), а нові квартали забудовані порівняно слабіше.
Але тут вже видно, як нарешті формуються повноцінні квартали російського періоду.
Нема у нас двох окремих міст. Є одне, Акмєсджит, що з російською анексією Кримського ханства та перейменуванням у Сімферополь стало поступово розбудовуватися за свої старі межі.
Про назву Сімферополь
Це псевдодавногрецька назва, придумана або потьомкіним, або кимось з його оточення, і означає "місто користі".
Є цитата потьомкіна "сіє наімєнованіє означаєт ґород пользи, а потому ґерб - улєй с пчєламі, імеющімі ввєрху надпісь полєзноє".
Звідки це все взялося?
За часів імператриці єкатєріни другої у російської "еліти" була популярною ідея про загальне благо, щоб всі працювали як бджоли на благо росії, наприклад, з 1759 року в росії виходив журнал "трудолюбівая пчєла".
Читаємо листування самої єкатеріни з Вольтером за 1765 рік:
"Мой дєвіз - лєтающіє от растенія к растенію пчєли, собірающіє свой пєрвий мєд, и носящіє єго в улєй, что являєтся полєзним".
Тобто назва "Сімферополь" це буквально зашифрований пам'ятник імператриці єкатерині другої, яку росіяни називають вєлікой, і про яку Тарас Шевченко писав "Це той Первий (це про пєтра), що розпинав Нашу Україну, А Вторая доконала Вдову-сиротину".
Чи потрібна Україні ця імперська назва? Деякі вважають що так, і називають її "грецьким спадком", що взагалі не так, це російський імперський спадок.
Дякую за увагу, підтримати мене можна на donatello.
