Держави займають центральне місце в житті людини. Те, в якій державі ти народився і живеш визначає все: від рівня доступу до благ до моральних принципів, за якими організоване твоє життя.
Існують різні ставлення до різних держав: комусь не подобається чинний уряд, комусь не подобається сам факт наявності вищої інституції, яка нав’язує тобі правила. Ця філософсько-етична дискусія є цікавою сама по собі, втім вона не відміняє факту: держави поки що є, ймовірно будуть і надалі, бо банально — аналогов нет.
Але так було не завжди. Напроти, лише відносно малу частку своєї історії людство має таку річ, як держава.
То що таке держава? І чому вона існує?
Як жили наші пращури
Всі ми знаєм цю історію: якісь 5 мільйонів років тому один вид макакічей з Африки (а можливо і не з Африки) зістрибнув з бананових дерев, почав ходити на двох задніх лапах та придумувати інструменти з різних закарлючок щоб деревця падали швидше і тваринки помирали ефективніше. Потім ми влаштували короткий геноцид інших видів і вот он: настоящій homo sapiens. Це коротко про десь 4,5 млн років історії.
Коли виникло перше суспільство — достеменно не відомо. Відомо, однак, що наші предки, примати, вже мали соціальні навички: вони організовувались в малі групи, зазвичай в родини, для захисту дітей і одне одного.
Ці малі групи, які згодом розвинулись в суспільства, були наслідком еволюції людського мозку, який створив передумови для розвитку соціальних відносин з великою кількістю ньюансів (і забубонів). Недарма ми цінуємо соціальні відносини майже понад усе. Бо від них залежить наше виживання.
У chad людей, на відміну від average тварин, навчання стало заміною природному відбору, і дало можливість отримувати користь від досвіду, не отримавши його напряму (щоб дізнатись, що гриб отруйний, не обов’язково вмирати). Це призвело до передачі знань, розвитку комунікації та співпраці, змін в поведінці та сприйнятті світу. Здатність до мови — продукт біологічної еволюції — стала важливим розвитком для впровадження комплексної поведінки, і є безсумнівно одним з найважливіших інструментів домінації людства.
В певний момент люди з малих груп, родин, почали об’єднуватись в більші племена: зі спільною мовою, системою символів, релігією та правилами. Перші ранні спільноти, за оцінками істориків, могли налічували від 20 до 100 осіб.
Племена сприймались як група одного походження. Розширення спільнот дозволяло ефективніше облаштовувати власну безпеку, займатись збиранням чи полюванням, словом, призвело до первісного розподілу праці (через тисячі років люди зроблять ще один крок в цьому напрямку, і ми до сих пір страждаємо від цього рішення….).
У ранніх людей також спостерігалась схильність до певної (((демократичності))): значна частина рішень приймалася за згодою колективу або більшості. В “не забруднених цивілізацією” громадах сучасної Африки суперечки висловлюють публічно, в присутності старійшини, і вирішують досягненням згоди в ході дискусії.
Тоді ж, в давнину, почало з’являтись чітке розмежування між “своїми” — родичами або союзниками — і “чужими”. Історичні докази стверджують про вроджену схильність людей до колективної ворожнечі, адже ставлення “ми — вони”, замість зникнення після об’єднання в ще більші групи, було навпаки перенесено і на державу.
Іншим унікальним аспектом людства з прадавніх часів є розвиток системи символів та значень: предметів поклоніння, форм експресій, намист, фарб, ритуалів, танців. Символізм є важливою частиною людської комунікації: передачі фактів (або спостережень), так і почуттів чи думок. Символізм надалі розвинувся в більш-менш структурні вірування та релігії, які стали одним з засобів сприйняття світу та примирення з навколишнім. Релігія зробила життя більш терпимим для істот з надзвичайно складним усвідомленням світу і себе.
Іншою рисою, яка спостерігається у первісних суспільств та в усіх культурах — є запит на справедливість як соціальної норми. Ймовірно, люди розвинули чутливіть до порушень правил та соціальних договорів. Мораль та закон є властивими тільки людям і є універсальними: тільки люди роблять моральний вибір, і всі люди роблять моральний вибір.
Так ось, колективно люди швидко розповзлись по всій Землі (досі не зроз як) і почали тихесенько собі молитись різним богам. Потім сталось оце велике Четвертинне вимирання (мамонти, нам вас не вистачає…), геноцид та асиміляція неправильних людей (неандертальців та інших) та винахід, можливо, найважливішої штуки — системи мови. Тепер люди вміють розповідати анекдоти про штірліца.
�
Теорії походження держави
А що ж взагалі таке ця ваша держава? Єдиного визначення не існує (чи існує єдине визначення в академічних колах взагалі?)
Одним з визначень може бути таке:
Держава – це особлива організація суспільства для підтримання внутрішнього порядку та оборони від зовнішніх ворогів. Державою називають країну, що має єдину систему влади, єдині закони, армію, скарбницю, податки, визначені територію та кордони.
Інакше державу можна визначити як: суспільства, якими правлять еліти, що контролюють два важливих аспекта: монополію на насильство, та монополію на стягнення податків (за німецькими соціологами Вебером та Еліасом). Без забезпечення цих монополій держава перестає функціонувати як інституція. Звісно, ці монополії виникли в результаті довгого суспільного розвитку. Що важливіше — ці монополії виникають в умовах, коли люди використовують інших людей як інструмент або ресурс.
Теорії походження (виникнення) держави загалом можна розділити на Добровільні, Конфліктні та … інші.
Добровільні теорії об’єднані ідеєю самоорганізації людей за певними принципами заради кращого блага і створення держави як наслідку. Мовляв, чи то їжі стало достатньо, щоб люди почали розділяти працю і диверсифікувати виробництва, чи то людей стало так багато, шо вже не сховатись в своїх ізбушках: треба виходити на вулицю, спілкуватись з людьми. Тут нам цікава ідея суспільного договору — ідея, сформована модерною філософією, але вона натякає на сутність добровільної теорії: люди досягають певної згоди щодо існування та функціонування держави, і та існує поки всі (або більшість) її члени вважають її необхідною.
Конфліктні або белліцистські теорії стверджують, що держави виникли за допомогою насильства. Тут є низка ідей, дуже різних, але головна ідея одна: страх людей перед насиллям, або внутрішнього, або зовнішнього, змусив створити державу. Можливо, держава була створена для захисту від усіляких розбійників, які не хотіли ростити пшоно самі, а хотіли його красти. Можливо, це ті самі бандити прийшли, сказали “ми вас будемо захищати від бандитів кароч”, і стали царями, а може людські суспільства і лідерство стали настільки складними та призвели до постійних конфліктів, що без держави вже було не розрулити.
Є ще інші теорії, наприклад релігійна, яку ми розглянемо трішки далі. Зупинятись на них не будемо, бо і так много букв. Якщо хочете — гугл в помощ.
Скоріш за все, правда десь посередині, а ще ймовірніше що в різних куточках землі держави виникли за різних обставин і різних причин. Це пояснювало б і різні характеристики, по яким різні держави функціонували і функціонують: ієрархії, соціальні групи, походження влади.
Неолітична революція чи треба просто вірити в Бога?
У далекій давнині життя людей величезною мірою залежало від природних умов: як поллє дощик, чи виросте на кущах достатньо ягод, чи буде в долині достатньо оленів. Саме збирацтво та полювання були основними заняттями людини, яким приділялась більша частина часу і життя. Ти живеш щоб їсти і їж щоб жити, а коли їжа не є достатньо доступною, ти з кєнтамі розробляєш тємкі як її роздобути.
Словом, їжа відіграє важливу роль в житті людини, і з нею завжди були проблеми. Але зі своїм надзвичай творчим мозком і схильністю до спостережень, люди завжди знаходили спосіб полегшити собі життя. Так сталось і під час Неолітичної революції.
Її клювоче досягнення — Сільське господарство (що подарувало нам, зокрема, пиво) — виникло 10 000 років тому після закінчення останнього льодовикового періоду. Саме винахід сільського господарства та скотарства пов’язують зі швидким стрибком в соціальному розвитку людства і врешті-решт створенню перших держав. Це — домінуюча теорія, хоча і не єдина.
Логіка така:
Землеробство спричинило перехід наших прапрапрапрапрапрапрапрапрапрапрапращурів від полювання за тваринами та збирання до осілості і сільського господарства. У різних частинах світу людські суспільства почали переходити до племінних і далі форм організації. Це спричинило створення складних соціальних організацій з різними моделями прийняття рішень і управління.
Для виникнення землеробства потрібні були певні умови. На крайній півночі планети клімат був суворим і несприятливим до вирощування рослин. В умовах тропічного клімату не потрібно було докладати великих зусиль для пошуку їжі, тому в землеробстві не було великої потреби. Недарма й нині в цих районах деякі племена живуть в умовах первісності.
У країнах Месопотамії, де ми знаходимо перші держави, природні умови були чудові щоб сприяти ранньому розвитку землеробства і скотарства. Це такий собі маленький рай, де є родюча земля, вода і хороший клімат. Десь 4 тисячі років до нашої ери (6000 років тому +-) тут виникли перші цивілізації, і розпочалася Бронзова доба.
Особливо успішно люди займались землеробством поблизу великих річок, де м’який клімат, родючий ґрунт і природні добрива давали змогу людям збирати щедрі врожаї.
Перепоною в цьому випадку могли ставати великі повені або занадто посушливе літо, які зводили працю людей нанівець, і тоді населенню могли загрожувати голод і смерть. Тож, щоб регулювати річки, люди почали будувати дамби, греблі, канали, створюючи систему штучного зрошення. Такі роботи вимагали зусиль великої кількості людей. Окрім того, у долинах великих річок було обмаль будівельних матеріалів – дерева, металевих руд, каменю. Усе це потрібно було купувати у жителів інших регіонів, тобто йдеться про зовнішню торгівлю.
Теорії стверджують, що саме завдяки запровадженню землеробства та збільшенню виробництва їжі був створений достатній надлишок виробництва продовольства, що зробив можливим створення складних організацій та держав. Тобто, їжі стало більше, ніж було потрібно фермерам для виживання. В свою чергу це створило еліти, яка не займалася сільським господарством, промисловістю чи торгівлею, але домінувала у своїх громадах іншими способами і монополізувала прийняття рішень.
Існують і критики цієї теорії: зокрема, дехто вважає, що не збільшення виробництва їжі призвело до складних організацій та держав, натомість люди стали зернозалежними, тобто, залежними від вирощування зернових культур. В свою чергу вони стали об’єктом можливості привласнення та створили умови запровадження оподаткування з боку силових еліт. Саме відмінність земель та можливості вирощування різних культур пояснюють регіональні відмінності у розвитку держав та соціальних організацій, а не продуктивність землі як такої.
Ще одне оскарження теорії “аграрної передумови” створення держави пов’язане з релігією. Мовляв саме релігійні вірування спричинили появу великих груп ще задовго до культивування злаків. Одна з теорій пов’язує це з “імпульсом релігійної уяви” — розвитку міфів та вірувань. І саме це нібито стало рушієм аграрної революції, а не навпаки: «вигадка дала нам змогу не лише уявляти речі, а й робити це колективно».
Якщо саме релігія була передумовою створення великих суспільств, то політична єдність, яку забезпечує лідер (або держава), можливо, мала менше значення, ніж це вважається. Суспільства з примусовою владою, можливо просто виявились сильнішими, ніж ті, що мали одну лиш релігію (священники не вміють кастувати заклинання).
Факт є фактом: нам невідомо про держави, які існували виключно збиранні та полюванні. Навіть в районах з високою концентрацією ресурсів, розвинені суспільства мали аграрний компонент. Саме накопичення ресурсів, яке стає можливим при аграрному виробництві, дає можливість створити складні соціальні структури. Крім цього, розвиток та поширення агрокультури сприяв формуванню держав іншим чином: спільна праця вимагала передачі знань, кооперації та комунікації, збору ресурсів, побудові та організації місць зберігання. Треба ж щоб діти і сусіди теж вміли робити очумєлу чачу.
Ранні держави з'явилися на світовій арені між 6 000 і 5 000 років тому, найвідоміше — в Єгипті, Месопотамії та вздовж тихоокеанського узбережжя Південної Америки. Трохи пізніше держави також виникли в долині Інду (приблизно 4 500 років тому), Китаї (приблизно 4 000 років тому) та Центральній Америці (приблизно 3 500 років тому).
Також тут ми підмічаємо характерну особливість ранніх суспільств та держав, яка буде зберігатись аж до промислової революції: абсолютна більшість населення держав (до 90%) була задіяна в аграрній економіці та забезпечення держави ресурсами, в той час як благами держави могли користуватись лише нечисленні еліти. При цьому фермери не обов’язково щось отримували взамін, хіба що захист від інших держав, але за це вони були вимушені ще і платити гроші. Подібно до того, як фермери продовжували добувати ресурси, невелика частина людей почала перенаправляти їх, прямо або опосередковано, на власні потреби.
Характеристики давніх держав
Перехід від малих суспільств до перших держав відбувся не миттєво. Населення почало зростати, водночас зростало і виробництво, і використання ресурсів. Люди почали формувати вождівства, за допомогою яких вони могли керувати великими групами, особливо під час війн.
Якщо недавні вождівства є добрим зразком того, що відбувалося під час цього давнього переходу, місцеві лідери влаштовували великі бенкети, під час яких значні кількості продуктів приносили до центрального місця, де ці "великі люди" показово перерозподіляли їх серед своїх послідовників. У міру зростання влади місцевих вождів вони могли утримувати дедалі більшу частину ресурсів для себе.
Саме так могла утворитись монополія на оподаткування: для утримання контролю над новоствореним надлишком і людьми, які його створювали, сильні люди могли організувати озброєні загони, які могли б пропонувати захист в обмін на певну кількість чогось. В свою чергу це могло означати появу монополії на примус.
Археолог Р. Карнейро зазначив у 1970 році, а пізніше, у 2012 році, що всі ранні держави виникли в регіонах родючих долинах річок, оточених майже непридатними для життя територіями, часто пустелями. Річки забезпечували можливість ефективного ведення С\Г (сексуального господарства), а ця концентрація сприяла появі силових груп. Крім цього, клімат після Льодникового періоду був теплим та вологим, а море піднялось +-120 метрів, що змусило людей звужувати свої простори та зближуватись. (вставіть мем)
В Євразії формування держав розпочалося раніше і було масштабніше, ніж в Африці та Новому Світі, завдяки кращім екологічним умовам та географії. Крім того, можливості обміну та торгівлі були дещо сприятливішими, а маневри для армій — більш масштабними.
Цей надлишок, окрім формування складних суспільств, призвів до швидкого розвитку культури та релігії, що втілювалось у архітектурі, як от зиккуратах Месопотамії, єгипетських пірамідах, храмах.
Релігія та архітектура влади були видатними рисами суспільств ранніх держав. В більшості суспільств релігія і влада були якщо не синонімами, то вкрай взаємопов’язаними речами. В суспільствах панував принцип божественності влади, а релігії були пов’язані з природою і часто були політеїстичними, тобто мали декілька богів.
Розділення релігій на державні та народні також відбувалась з плином часу та розвитком соціального життя та публічної сфери.
Держава також приносила додаткову перевагу в вигляді системи покарань за порушення довіри та призвела до створення певного верховенства права, що було ключовим для збереження суспільств. Торгівля була полегшена за допомогою монет які також базувалися на ментальній вигадці. І в цьому випадку ця вигадка могла бути визнаною лише за умови її підтримки державою (“Банк Англії обіцяє…”).
Королівства не могли функціонувати без певної релігії, адже найнадійнішим (а може й єдиним) способом виправдати владу над іншими було ствердження про божественне походження.
Можливо, держава не була необхідною у функціональному плані (Гоббс плаче на цих словах), адже функціонування великого суспільства було можливо і без неї. Втім, держава дозволяла мати переваги у військовому та управлінському сенсі. Великі суспільства не могли функціонувати відповідно до визначених наборів правил, забезпечених покараннями та примусом, або діяти в унісон для самозахисту чи агресії без королівської влади.
Села керували місцевими справами, ремісничі гільдії розвивалися, а писані закони та королівські суди замінили усні традиції, що раніше тлумачили старійшини. У цей час жінки могли почати втрачати публічну роль. Почуття кланової єдності перенеслися на більші спільноти та їхніх правителів, а спільні вірування та ритуали допомагали незнайомцям відчувати зв’язок із колективною ідентичністю. Храми слугували засобом комунікації, підкріплюючи уявлення про владу через ритуали та історії. Ранні держави Єгипту, Китаю, Ірану, Індії та Ізраїлю були релігійними спільнотами, заснованими на спільних віруваннях, і частково нагадували сучасні національні держави. Королівська влада стала універсальною формою правління, ймовірно успадкованою від вождизму: держава уявлялася як родина, влада була спадковою, а правитель і піддані повинні були любити одне одного.
Месопотамія та Єгипет: колиски сучасних держав
Як же прекрасєн стародавній Близький Схід… Величні Тигр та Єфрат, які стали прихистком чисельних міст, які, немов жито, проростали з землі у вигляді глиняних стін та цегляних палаців. Поля наливались золотом від пшениці, ячменю та круп, і їх оточували зрошувальні канали, які живили бурхливе сільське господарство. Міста прикрашали великі храми, а життя вулиць було наповнене торгівлею прянощами, дорогоцінним камінням та дивакуватими товарами з далеких країн. До неба здіймалися височенні зіккурати, які були і релігійними, і політичними центрами, в яких жерці були посередниками між богами та людьми.
Перші держави виникли саме тут, на Близькому сході, близько 3200 році до н.е. у долині річки Нілу та Месопотамії. Точніше, це перші держави, про які нам відомо, адже тут було винайдено письмо і відповідні текстові свідчення.
Насправді, Месопотамія стала справжньою колискою організованого уряду, бо він тут… з’явився: в містах-державах Шумеру та, дещо пізніше, в Єгипті. Якщо замислитись, це трохи шокуюче: перші відомі нам держави були повноцінними державами, а не якимись напівсформованими організаціями. Тобто, вони мали повноцінне управління, ієрархію, монополії. Ніби сучасна форма уряду вже з'явилася у своїй повній формі в перший момент, коли записи починають говорити…
Цю перевагу в розвитку вони зберігали фантастичні два тисячоліття (2 000 років).
Десь в 3500 на півдні Месопотамії з’явився народ, що називав себе “чорноголовими” (вставити жарт), які нам відомі як шумери. Хто вони були і звідки прийшли — невідомо.
Відомо, однак, що шумерське (та єгипетське) суспільства базувались на землеробстві, з використанням плуга, волів та возів на колесах у супутницті різних інструментів, гончарства, виробництва. Важливою рисою була й торгівля з віддаленими землями, без якої міста-держави просто не могли існувати, адже не мали каменю, дерева, металів, і завозили їх з півночі*
Цей період вже називають бронзовим віком, і люди дійсно тут використовували її, але вона була настільки рідкою, що абсолютна більшість інструментів були з каменю. Хз в чом прикол цієї назви карочі.
І Месопотамія, і Єгипет мали “двокласову” структуру на чолі з абсолютним монархом: вузьке коло чиновників, писарів і жерців підтримувало монарха, тоді як в основі суспільства знаходилося переважно доміноване селянство. Вага, міри та стандарти вартості вже були у використанні, але грошей не існувало (до певного часу). Тоді ж з’являються перші меми.
�
Обидва суспільства мали натуральну економіку, але суворо регульовану, і ту, яку ми могли б назвати “складом перерозподілу”: продукція селян перевірялася писарями та бухгалтерами, щоб бути знову виданою або збереженою на випадок труднощів і голоду.
Важливою, а можливо, найбільш значимою рисою цих культур є її сакральність, хоча ці релігії і назвають архаїчними: люди сприймали світ як божественний космос, де людський порядок слідкував божественному, а боги контролювали всі природні процеси. Уся спільнота — її політика, економіка, мистецтво та культура, її традиції та звичаї — була пронизана цінностями, нормами та очікуваннями спільної релігії.
Жерці в цьому сенсі виступали як посередники, водночас монарх був верховним посередником, або і зовсім Богом, як у Єгипті (насправді все трішки складніше). У храмах відбувалося не лише поклоніння, але й управління економікою.
Питання релігійної нетерпимості не виникало, оскільки політеїзм передбачав прийняття богів інших народів. За правління Ассирії, провінції лише були зобов’язані включати бога Ашшура у свій культ, а васальні держави зберігали свої обряди, щоб здобути прихильність богів і людей.
Іншою рисою була наявність численної бюрократії. Держава мала постійний адміністративний апарат, який діяв, як і всі подібні системи, на основі документації, архівів і відновлення даних.
Третьою рисою, загальною для всього регіону до першого тисячоліття, було монопольне право на владу, яке мала невелика група, що володіла важким мистецтвом письма і чисел. Абсолютна влада правителя над населенням була посилена абсолютною владою, якою він володів.
Чим же Єгипет і Месопотамія відрізнялись?
Єгипет, починаючи з династічних часів близько 3200 року до н.е. був централізованою автократією аж до 1700 року і був стабільним, та неперервним. Водночас Месопотамія була регіоном дрібних міст-держав, які були розділені пустелями та люто захищали свою незалежність (тобто, воювали). Спроби об’єднати Месопотамію були аж три, і всі невдалі, водночас “центр тяжіння” цього регіону постійно зміщувався:
Фараони правили як царі-боги і мали абсолютну владу, вони несли відповідальність за підтримання порядку і процвітання в царстві. Фараони призначали візирів, які допомагали їм в управлінні царством, а також покладалися на бюрократичний апарат, що складався з писарів і чиновників, які виконували їхні накази.
В Месопотамії, як і в Єгипті, монарх мав формально абсолютну владу, його повноваження були необмеженими. Але в Месопотамії його зв’язок із богами ніколи не був таким тісним, як у Єгипті, адже він вважався буквально Богом.
У деяких містах Месопотамії існували “гільдії”, засновані на спільних професіях чи ремеслах, які іноді займали окремі райони. Міста мали певну автономію в комерційних і юридичних справах, що робило їх більш самоврядними. На відміну від Єгипту, де громадяни не брали участі в управлінні, у Месопотамії вони мали якусь політичну роль.
Месопотамія також відзначалася своїм законодавством. Перші писані закони, як Кодекс Хаммурапі*, були важливим кроком до встановлення справедливості. У Вавилоні, одному з найбільших міст стародавнього світу, царі часто скасовували борги, що свідчило про прагнення не просто виправити вже вчинену несправедливість, а створити ситуацію, за якої вона більше не повториться. Одним зі способів досягнення цього було написання законів, щоб всі могли знати свої права. Писані закони були характерною рисою шумерських міст з ранніх часів.
*Кодекс Хаммурапі, звід законів, виданий вавилонським царем Хаммурапі, є одним з найдавніших відомих правових кодексів в історії. Він передбачав систему правосуддя та управління Вавилонською імперією. Кодекс складався з 282 законів, які охоплювали різні аспекти життя, такі як торгівля, власність, шлюб і злочинність. Ці закони створили відчуття порядку і справедливості в суспільстві, хоча в першу чергу вони були покликані захищати інтереси панівного класу.
Найвідомішою, так скажімо, візитівкою Месопотамії є звісно — Вавилон (врата богів). Відомий він в першу чергу через кілька речей, зокрема відому легенду про Вавилонську вежу, Висячі сади Семіраміди (які взагалі не в Вавилоні були лол) та браму Іштар (реконструкцію якої можна побачити в Берліні). Насправді, Вавилон був по справжньому величезним на той час містом, в якому жили від 100 до 500 тисяч людей (в різні періоди і за різними оцінками). Вавилон був центром не тільки Близького Сходу, але і всього світу — торговий, політичний, соціальний, військовий. Давні історики описували його потужні оборонні споруди, зокрема неприступні стіни, хоча це і не захистило Вавилон від декількох руйнацій.
Загалом, месопотамські держави демонстрували складну організацію влади, поєднуючи сакральну монархію, централізоване управління, релігійну єдність і розвиток законодавства, що мало великий вплив на подальший розвиток цивілізацій.
Кінець
Еее хз крч як закінчити цей текст. Змушує замислюватись це все … Цікаво наприклад куди поділась частина цивілізацій Месопотамії і Єгипту, бо вони буквально випали з історії після так званого колапсу Бронзової ери. Цікаво, чи були розвинені цивілізації до них? Цікаво, чи будуть після? Можливо, ми ніколи не дізнаємось…
За цей коротесенький текст ми пройшли шлях від першобутних людей які їдять кокос з дерев, до торговців і бюрократів, які вміють читати, і, напевно, казати ІДІ на*уй. Ви здивуєтесь, але це ще не кінець людського розвитку і тіктоку в Вавилоні не було. Далі ми поглянемо на видатні держави античності та визначальні віхи розвитку державності: війни греків с персами, руйнування карфагену, зліт та падіння Китаю та становлення імперії Киргизстану. Якщо я знайду сили. Пока.
Джерела
Spier, F. EARLY STATE FORMATION FROM A BIG HISTORY POINT OF VIEW. Eurasia at the Dawn of History, 127–138. doi:10.1017/9781316550328.008
Joram Mayshary, Omer Moavz, Luigi Pascalix. The Origin of the State: Land Productivity or Appropriability?�
Antony Black. A World History of Ancient Political Thought Its Significance and Consequences
S. E. Finer. The history of government from the earliest times
