Секрети у вчених були завжди. Але ніколи ще таємниці не були настільки життєво необхідними, як під час Другої світової війни. У розпалі роботи над створенням атомної бомби керівники Мангеттенського проєкту були стурбовані, дізнавшись, що нацистська Німеччина випереджає союзників у ядерних дослідженнях, а Гітлер міг змінити хід війни, маючи лише кілька кілограмів урану. Тому було зібрано групу науковців спеціального призначення «Алсос», яка шпигувала, саботувала і навіть вбивала членів страшного Уранового клубу нацистської Німеччини. Занурені в темний світ міжнародного шпигунства, ці вчені, солдати та прості люди відіграли життєво важливу роль у запобіганні одній з найпохмуріших сторінок в історії людства.
«Загін неприкаяних. Вчені і шпигуни, які стали на заваді атомній бомбі Гітлера», що нещодавно вийшла друком у видавництві Лабораторія, — це захоплива історія повстанців — вчених і шпигунів, які вирішили не дати Адольфу Гітлеру здобути головний приз Другої світової війни — ядерну бомбу. Публікуємо уривок з книжки.
На початку Другої світової війни Сполучені Штати не мали цивільної мережі для збору розвідданих закордоном. Не те щоб американці ніколи не шпигували: армія і флот мали власні розвідувальні служби, а приватна компанія General Electric навіть спонсорувала промислове шпигунство. Проте шляхетним випускникам Ліги плюща, які керували федеральним урядом, така діяльність здавалася аморальною, навіть брудною. Генрі Стімсон — військовий міністр при Рузвельті — якось казав: «Джентльмени не читають пошту одне одного». Така гидливість ставила Сполучені Штати у невигідне становище порівняно з Великою Британією, Німеччиною та СРСР — останні мали розгалужену систему розвідувальних відомств і шпигували не тільки за ворогами, а й за союзниками.
Врешті-решт Перл-Гарбор змусив уряд США визнати помилки і заснувати Управління стратегічних служб. Нині його знають як попередника Центрального розвідувального управління, але повноваження УСС були значно ширші. Окрім шпигунства, воно виконувало воєнні місії за кордоном і прокладало шлях Силам спеціальних операцій армії США. У багатьох випадках, як було з пригодами Морріса Берга, шпигунство і незаконна діяльність ходили парою.
Біля витоків УСС стояли дві людини — директор Вільям «Дикий Білл» Донован і головний науковий керівник Стенлі Ловел. Донован зажив слави під час Першої світової війни за те, що очолив просто-таки ідіотську атаку. Він командував 69‑м Нью-Йоркським піхотним полком — славнозвісними «ірландськими бійцями». У жовтні 1918 року вони намагалися захопити німецькі позиції в Аргоннському лісі. Одного дня під час інтенсивних боїв Донован отримав наказ відступити. Зваживши наявні варіанти, він учинив навпаки — наказав наступати. Ірландські бійці вагалися. Тоді він крикнув: «Та що з вами? Хочете жити вічно?» — і сам пішов в атаку. Він був упевнений, що солдати підуть за ним. Так і сталося.
Німці їх перебили, а Доновану кулеметна куля розтрощила коліно. Проте він знову відмовився відступати і наступні п’ять годин, накульгуючи, готував підлеглих до неминучої контратаки німців. Коли вона почалася, Донован мало не виграв битву самотужки: підняв своїх людей і відкинув німців назад на позиції. Якби атака провалилася, Донована віддали б під трибунал (звісно, якби він дожив). Хай там як, його нагородили медаллю «За відвагу», і Донован повернувся додому одним із найтитулованіших солдатів в американській історії.
Коли почалася Друга світова війна, Донован працював у Нью-Йорку в юридичній фірмі. Так сталося, що в Колумбійському університеті він вивчав право разом із Франкліном
Рузвельтом. У липні 1940 року Рузвельт відправив свого давнього приятеля в Англію — він хотів отримати чіткіше уявлення про тамтешню ситуацію, ніж його міг надати поразник Джозеф Кеннеді-старший. (Кеннеді сприйняв це як ляпас по обличчю — саме цього президент і прагнув.) Донован підтвердив, що становище скрутне, проте наголошував на непохитності британців і виділяв Вінстона Черчилля як приголомшливого лідера — на той час він ще не був прем’єр-міністром. Оцінка вселила надію у президента і допомогла започаткувати співпрацю з Черчиллем, яка зрештою вилилася у перемогу над Гітлером.
Після вдалого відрядження в Англію Донован став координатором розвідки, після чого заснував і очолив УСС. На папері призначення видавалося логічним — він, безперечно, мав бачення та ентузіазм для успішного керівництва цим органом — проте Дикому Біллу бракувало всіх інших навичок, потрібних для управління державним відомством.
Навіть його прихильники визнавали: адміністративні вміння Донована були «жахливими», якщо не «кошмарними», і він просто не мав терпіння та витримки, щоб керувати людьми. Як наслідок, УСС стало одним із найбезладніших відомств в американській історії — бюрократичним еквівалентом «Сухого закону». Працівники жартома згадували слова з «Макбета», які чудово підсумовували ситуацію: «Його шедевром став сумбур».
Найяскравіше вади Донована оприявнювало те, як він набирав персонал. Він мав швидко зібрати команду і десятками наймав аристократів з‑поміж своїх нью-йоркських
друзів: лави УСС кишіли всілякими Меллонами, Дюпонами, Морганами і Вандербільтами. Один журналіст жартував, що абревіатура відомства насправді означає «Управління свояцьких служб». На захист Донована слід сказати, що зерно логіки в його підході було: аристократи, як правило, говорили кількома мовами і добре знали Європу. Проте відпустка на Рив’єрі — це далеко не те саме, що війна. Один репортер зауважував: «Людина, яка носить смокінг і розмовляє французькою, не конче готова десантуватися на ворожу територію і підривати мости». Через роботу у польових умовах чимало знатних спадкоємців і спадкоємиць зазнали «тяжких психологічних зривів».
Ще більше за аристократів Доновану подобалися диваки, і він зібрав доволі строкату зграю особистостей. До УСС входили кілери мафії та професори теології; бармени,
антропологи і професійні борці; ортодонти, орнітологи та злочинці, які вийшли з федеральних в’язниць. Також із ним співпрацювали Марлен Дітріх, Джулія Чайлд, Джон Стейнбек, Джон Вейн, онук Льва Толстого і спадкоємець цирку Рінглінгів. Іноді УСС порівнювали з лікарнею святої Єлизавети — відомою психіатричною лікарнею у Вашингтоні — і не просто так. Один високопосадовець визнав: «УСС у своїх лавах справді мало кількох психічно хворих». Якось Донован сказав: «Я і Сталіна найняв би, якби він допоміг здолати Гітлера». Ніхто не знав, чи це жарт.
Слід сказати, що Донован наймав і геніальних диваків, як-от Стенлі Ловела — він став науковим керівником відомства. Під час першої співбесіди він попросив Ловела стати
для УСС таким собі професором Моріарті, заклятим ворогом Шерлока Голмса. Проте він більше схожий на агента К’ю з фільмів про Джеймса Бонда: по суті, його робота полягала в тому, щоб сидіти в лабораторії і вигадувати круті шпигунські витребеньки. Приміром, він із колегами розробив бомби, які кріпилися до кораблів і мали вигляд молюсків. Вони робили черевики, ґудзики і батарейки з таємними відсіками для документів. Також вони вигадали олівці й сигарети, які стріляли кулями. Підопічні Ловела розробили порох під назвою «тітка Джеміна»: за консистенцією він нагадував борошно, його можна було змішувати з водою, готувати з нього бісквіти і навіть їсти — «тітка Джеміна» вибухала тільки від підпаленого ґнота. Також вони, неначе діти-переростки, вигадали кілька зразків зброї на основі фекалій. Серед них один мав назву «каколуб» — його засипали в бензобак, і він руйнував двигуни значно ефективніше за цукор і пісок. Інший їхній винахід — штучні козячі фекалії: їх планували скидати на Північну Африку, щоби привернути мух, які переносять хвороби. (Вони
назвали його проєкт «Каприз».) Для іншого проєкту вони синтезували випорожнення від діареї — суміш, яка, за словами Ловела, «відтворювала огидний запах дуже рідких ви‑
порожнень кишківника». Згодом її використовували в окупованому Китаї: давали суміш дітям, а ті вибризкували її на штани японським офіцерам. Ловел назвав бомбу «Це не я».
І це ще не божевільні ідеї. Почувши про те, що Гітлер і Муссоліні збираються провести саміт на перевалі Бреннера, Ловел вигадав налити у квіткові вази у конференцзалі гідроксид натрію. Через двадцять хвилин волатильна рідина випарується, перетвориться на газ іприт і обпалить рогівки всіх присутніх. Для ще більшого ефекту Ловел запропонував знайти священника, щоб той виголосив пророцтво: мовляв, Господь покарає фашистів за порушення десяти заповідей. На його думку, коли іприт виконає «пророцтво», німці й італійці піднімуть повстання і самі скинуть фашистів. (Утім, в останню мить місце проведення саміту змінили, і план так і не втілили в життя.) Також для перемоги у війні Ловел розробив так званий «гландулярний метод». Спираючись на якусь сумнівну теорію Фройда, він стверджував, що Гітлер знаходився «поза межами статевого поділу» — отже, його запросто можна схилити в той чи інший бік. Для цього він виділив кілька жіночих гормонів, які мали ввести в буряки й моркву з Гітлерової грядки. Він сподівався, що у Гітлера набрякнуть груди, випадуть вуса, а голос підніметься до принизливого сопрано. План дійшов до того, що Ловел підкупив Гітлерового садівника, але зрештою нічого не вийшло. Пізніше він казав: «Гадаю, садівник взяв гроші й викинув шприци з препаратами у найближчі кущі».
Схожих історій ще багато. Проте найбільш божевільна, приголомшлива й неймовірна річ у тому, що зазвичай плани УСС спрацьовували. Попри всі адміністративні вади,
Дикий Білл Донован володів рідкісною комбінацією фізичної хоробрості та розумової сміливості. За словами режисера Джона Форда, який також входив до УСС, «Білл Донован <...> міг запросто стрибнути з парашутом у Франції, підірвати міст, насцяти в бак люфтваффе, а потім на даху готелю “Сент-Регіс” піти танцювати з німецькою шпигункою». Така людина, безперечно, надихала. До того ж на кожні двадцять безглуздих ідей Ловела припадали одна-дві, які спрацьовували, суттєво підриваючи діяльність ворога. Насправді, з огляду на хаос тогочасного світу, тільки щось настільки сумбурне, як УСС, і могло досягти успіху. Відомство проводило безліч таємних операцій по всьому світу та збирало інформацію про все — від пересувань військ до ядерних бомб. До того ж воно чудово вміло працювати з ексцентричними особистостями, які інакше не зіграли б ролі у війні. Зокрема таким був Морріс Берг.
Матеріали видавництва Лабораторія
