Та найважливіші напади скептиків були націлені все ж на багатостраждальний “високолобий” череп із “мавпячою” щелепою. І, в неостанню чергу через те, що подібна знахідка була одиничною, тобто унікальною, без аналогів, знайдених в інших місцях. І дійсно, які ще можна робити висновки глобального значення, якщо знайдено лише одну особину (і ту сумнівну) з подібними морфологічними особливостями? Жодна з інших знахідок не підтверджувала можливість поєднання такого черепа і такої щелепи у однієї і тієї ж істоти! Та невдовзі і в цьому напрямку намітився зсув (у переносному значенні звичайно).
20 січня 1915 року палеонтолог Артур Сміт Вудворд (Arthur Smith Woodward) отримав від гастінгського археолога-аматора Чарльза Доусона (Charles Dawson) листівку наступного змісту:
I believe we are in luck again! I have got a fragment of the left side of a frontal bone with portion of the orbit and root of nose... the general thickness seems to me to correspond to the right parietal of Eoanthropus.
тобто
Я вірю, що щастя знову повертається до нас! Мені вдалося отримати уламок лівої сторони лобної кістки черепа з частиною очниці та основою носа... за загальною товщиною, мені здається, вона відповідає правій тім'яній кістці Еоантропа.
А 26 лютого Доусон особисто відвідав Лондон і передав свіжознайдений фрагмент черепа Вудворду. Уламок був тієї ж товщини і того ж кольору, що й інші елементи черепа Еоантропа. Та знайдено його було зовсім не в Баркгам Манор (Barkham Manor), а в 2-3 км північніше, в місцевості під назвою Шеффілд Парк (Sheffield Park), серед купи каміння, зібраного граблями зі зораного поля (!).
30 липня 1915 року Доусон знову написав Вудворду, повідомивши про нові знахідки: потиличну кістку людського черепа, перший (чи другий) моляр нижньої щелепи, дуже близький до подібного із Пілтдауну (Piltdown), та уламок зуба носорога... Знахідки були того ж кольору, що і раніше, а форма моляра та наявність зуба носорога зайвий раз підтверджували чималий вік знахідок. Але найголовніше - знахідки були зроблені достатньо далеко від Баркгам Манор, тому апріорі не могли належати “пілтдаунській” особині Еоантропа (див. 73-й том The Quarterly journal of the Geological Society of London за 1917 рік). Відштовхуючись від цього логічно було б припустити, що у Шеффілд Парк знайдено рештки зовсім іншої особини, відомої надалі як Пілтдаун II (Piltdown II). Таким чином унікальність “Людини світанку” була нарешті зруйнована!
Та у світі вже рік як лютувала Велика війна. Суспільству було не до антропології. Тому новини, прямо не пов'язані з бойовими діями, розповсюджувалися дуже повільно. Антропологи дізналися про нові відкриття лише на засіданні Геологічного товариства Лондону (Geological Society of London) 28 лютого 1917 року. А за рік до того було прийнято рішення відновити розкопки. Але Доусон в них брати участь вже не міг. Наприкінці 1915 року він якимось чином заразився сепсисом. До літа 1916 року хвороба прогресувала настільки, що йому довелося відмовитися від участі у розкопках. А 10 серпня того ж року він у віці 52 роки помер. Дружина, котра була присутня при останніх хвилинах життя чоловіка, пізніше розповідала, що він, помираючи, дуже хотів про щось розповісти, але так і не зумів...
Поховали Доусона на цвинтарі церкви Св. Джона (Church of St. John sub Castro) в місті Льюїс (Lewes), у котрому дослідник проживав усі ці роки.
Розкопки, до речі, того року виявилися повністю безрезультатними. Як і наступного року. І лише одного разу, в 1931 році, Вудворду вдалося відкопати в тому самому гравійному кар'єрі, з якого все почалося, зуб... домашньої вівці.
З чого можна сміливо стверджувати, що на цій мапі зі статті в 6-му номері тому XXI Natural History за 1921 рік (ст. 584) вказані всі головні знахідки у Баркгам Манор:
Після виходу на пенсію в 1924 році (вже) Сер Артур Сміт Вудворд перебрався до Сассексу, де продовжив розкопки за власний рахунок. Але, як згадувалося вище, нічого на додачу до вже відомого він не знайшов.
22 червня 1938 року, в честь 25-річчя відкриття у Пілтдауні, за ініціативи та на кошти Вудворда, біля гравійної ями у Баркгам Манор було встановлено пам'ятний камінь, на честь першовідкривача “Людини світанку”, Чарльза Доусона, що так передчасно пішов із життя:
Here in the old river gravel, Mr Charles Dawson, FSA, found the fossil skull of Piltdown Man 1912-1913. The discovery was described by Mr Charles Dawson and Sir Arthur Smith Woodward in the Quarterly Journal of the Geological Society 1913-15.
тобто
Тут, в старому гравійному руслі річки, містер Чарльз Доусон, член Спілки антикварів, віднайшов викопний череп Пілтдаунскої людини 1912-1913. Відкриття було описане містером Чарльзом Доусоном та Сером Артуром Смітом Вудвордом у Квартальному журналі Геологічного товариства 1913-15.
Церемонія пройшла скромно. Фактично усі учасники були особисто запрошені Вудвордом. Серед присутніх був (також уже) Сер Артур Кіт (Sir Arthur Keith), з котрим Вудворд, поки займався “пілтдаунською проблемою”, близько заприятелював. Саме Кіту випала честь виголосити біля каменю промову, надруковану наступного дня в “Таймс” (The Times). В ній Кіт прирівняв діяння Доусона до відкриття крем'яних знарядь Буше де Пертом (Jacques Boucher de Crèvecœur de Perthes) та відкриття Неандертальської людини у гроті Фельдгофер (Feldhofer). А також пожалкував, що за 25 років Еоантроп так і залишився антропологічною загадкою. А тому необхідно ретельно вивчати всі відомі фрагменти та наполегливо шукати нові...
Тоді Кіт ще не знав чим ця історія обернеться. В тому числі і для нього особисто. Так само, як і покійний вже Доусон не знав, що його “дітище” заживе своїм власним, особливим життям та прославить на весь світ не тільки свого першовідкривача і “стару-добру Англію”, а й усю антропологічну науку вцілому.
Попередні частини тут:
