Отже, як ми пам'ятаємо, флюоринові тести 1949 року сильно похитнули не тільки позиції “дуалістів”, котрі вважали, що Пілтдаунські череп та щелепа належать різним істотам, так і позиції так званих “моністів", котрі стверджували, що і череп, і щелепа - рештки однієї і тієї ж особини. Ба більше, тести серйозно похитнули впевненість навіть у самій правдивості знахідки! Спроби розібратися у ситуації, правда безуспішні, затяглися на декілька років...
Але зараз пропоную згадати про ще один дивовижний випадок, що трапився у Британському музеї (British Museum) ДО скандальних флюоринових тестів.
А сталося так, що навесні 1949 року знаменитий південноафриканський лікар і палеонтолог, що відкрив у свій час парантропа та вивчав австралопітеків, Роберт Брум (Robert Broom), проглядаючи фонди музею, зненацька знаходить цікаві кісткові рештки людини.
А саме, велику цільну частину лобної кістки E644a, фрагмент тім'яної кістки E644b, парні виличні кістки (ліву E644с та праву E644d), а також правий нижній моляр E645.
Надзвичайна морфологічна подібність знайдених у музеї решток зі знаменитими пілтдаунськими, і навіть один і той же темно-рудий колір, наштовхували на думку, що між ними має бути якийсь зв'язок. Нетривале музейне розслідування підтвердило цю гіпотезу. Виявляється рештки було передано Артуру Сміту Вудворду (Arthur Smith Woodward) вдовою Чарльза Доусона (Charles Dawson) із власної колекції чоловіка невдовзі після його смерті у 1916 році. Самі ж рештки Доусон знайшов ще влітку 1913 року в гравійному наносі стародавнього русла річки Уз (Ouse) біля залізничної станції Баркомб-Міллс (Barcombe Mills), котра на 5 миль (~8 км) південніше селища Пілтдаун (Piltdown).
Про що він 3 липня 1913 року повідомив Вудворда у листі:
…picked up the frontal part of a human skull this evening on a ploughed field covered with flint gravel
тобто
...цього вечора підібрав на зораному полі, що було вкрите крем'яним гравієм, лобну частину людського черепа.
Беручи до уваги усі зібрані докази, Брум виголосив, що знайдені в музеї рештки - ні що інше як колись втрачені, а нині (чудесним чином!) віднайдені рештки третього Еоантропа. Тобто “Людина світанку” отримала вже третій доказ на користь свого існування - знахідку Пілтдаун III!
Та радість була недовгою. Відштовхуючись від того, що питання Пілтдауну в той час стояло вкрай гостро, досить швидко кістки були детально вивчені та описані. В грудні 1951 року в 9 номері “Американського журналу фізичної антропології” (American Journal of Physical Anthropology) вийшла стаття англо-американського антрополога та дослідника Монтегю Френсиса Ешлі-Монтегю (Montague Francis Ashley-Montagu) під назвою “Рештки черепа Баркомб-Міллс” (The Barcombe Mills cranial remains), повністю присвячена вивченню нової знахідки.
Виявилося, що рештки належать не одній людині, а щонайменше двом: виличні кістки E644с і E644d належали дійсно одній і тій же особині, але при цьому вони аж ніяк не співпадали з лобною кісткою E644a. А ось приналежність тім'яної кістки E644b та зуба E645 встановити взагалі не було жодної можливості. Проте кістки дійсно виявилися морфологічно дуже близькими до знайдених у Пілтдауні, включно з темно-рудим забарвленням і... низьким вмістом фтору (F)! Тому знахідка і справді додала доказів, але не на користь існування Еоантропа, а скоріше навпаки: щось із Пілтдаунською людиною дійсно було не так.
І ось, в кінці червня 1953 року до гри долучається новий учасник: доктор медицини Оксфордського університету (University of Oxford) Джозеф Вейнер (Joseph Sidney Weiner), досвідчений біолог та фізіолог, що вирішив попри все дістатися таки правди.
Попередні частини тут:
