Ти взяв мене за руку й сказав:
"Ти подобаещься мені і це незмінний факт"
Дивлячись мені в очі, кажеш це без жарту,
А моє сердце стучіть від емоцій.. Та мабуть, страху?
Вже пять років ми друзі,
І десь останні два роки, я відчуваю щось більше..
І від цих слів на душі стало якось тепліше.
Й відповідаю не подумав: "Ти мені теж!"
Тільки слова злетіли з губ,
Як я почула гласний шум.
З укриття вибіжали наші друзі з телефонами в руках,
І ти розумієш, чому був страх.
Бо всі ці слова, були лише фальш!
Тіло трохи трясе, від розуміння,
Що все що було між нами, лише непорозуміння!
Очі починають красніти, від накопичення сліз,
А ти стоїш і смієшся, від чого зростає біль.
А я собі думаю в голові:
"Навіщо ти сказала це?
Ти ж знала, що він не може кохати тебе.."
