Моя Оленка приїхала на цих вихідних. Нарешті! Я так давно її не бачив. 😣
Сьогодні вона прокинулася сама, навіть не довелося її будити. Це дуже дивно. Проте я не скаржуся, адже ми провели чудовий день разом!
Зранку я вивів Оленку на прогулянку. Ми дійшли аж до колії. Коли ми підходили до неї, я боявся, що там може проїжджати потяг. Але нам пощастило.
Коли ми поверталися я попросив мене понести. Всю дорогу додому Оленка бубніла, що це я повів її так далеко, а назад йти сам не хочу. Ну але що я можу вдіяти – мої лапки не такі довгі, як у неї.
Коли ми повернулися, мама і Оленка почали швидко кудись збиратися. Я вже встиг засмутитися, що проведу день сам, але Оленка сказала не переживати і що я їду з ними.
Я навіть не доїв сніданок: ми вибігли з дому і сіли в машину. Їхали ми довго. Довелося сидіти в Оленки на колінах, бо вона зайняла моє місце на передньому сидінні. Але так навіть краще, адже я зміг дивитися у вікно.
Ми приїхали на оглядовий майданчик. Звісно, було гарно, але мене більше цікавило те, що рухалося в кущах. Проте я не встиг подивитися, що там, бо Оленка одразу понесла мене на майданчик. Там було так високо, а вітер такий приємний. Внизу було багато дерев, мені вже не терпілося обнюхати там усе.
Мама зробила багато фото. Я сьогодні був не дуже фотогенічний, бо не виспався. Але я все одно вийшов милим.
В один момент Оленка підняла мене вгору і почала кричати: “Сімба!”. Не знаю, хто це, але не думаю, що схожий на нього.
Стало дуже спекотно, тому я з Оленкою спустилися до річки, поки мама все ще знімала краєвиди. Коли я пив воду, помітив у кущах змію. От що тоді було в кущах! Мені майже вдалося її спіймати, але Оленка налякала її. Вона не найкращий мисливець. Ну нічого, наступного разу спіймаю щось для неї.
Потім ми переходили страшний міст над річкою. Він був дуже високо і сильно скрипів. Я боявся його переходити. Проте Оленка дуже хотіла це зробити. Ми з мамою намагалися її відмовити, але вона сказала, що на іншій стороні побачила гарну галявина.
Поки вона несла мене на руках, вдруге за сьогодні жалілася, який я важкий. Взагалі то, це не правда, я ж такий маленький.
Галявина була справді дуже гарною. Мама знову почала усе фотографувати, але ми встигли втекти, перш ніж вона змусила нас робити селфі. Оленка покидала мені м’ячик, ми пограли у квача і полежали в траві. Було дуже весело!
По дорозі додому ми заїхали в Тустань. На скелі лізти я вже не мав сили, тому пішли по шашлик. Оленка постелила мені коцик на крісло, поки ми чекали обід. Я був такий голодний, що з’їв аж чотири шматки. У цьому місці м’ясо найсмачніше. На жаль мама не встигла його сфотографувати, бо ми з Оленкою все з’їли
Додому ми повернулися пізно. Я так втомився, що навіть не хотів гуляти ввечері і одразу заснув.
Мені дуже сподобалася наша подорож. З нетерпінням чекаю літа, щоб ми могли так гуляти кожен день.
