Сьогодні я прокинувся напрочуд рано. Оскільки у мами сьогодні вихідний, ми вирішили провести цей день не просто валяючись у ліжку, а з користю. Мотивація була, а от ідеї ні. Зазвичай плануванням наших подорожей займається Оленка. Але вона вже поїхала, тому нам довелось придумати щось самим. Мама почала перечисляти варіанти, але мені нічого не подобалось: що цікавого в тому, щоб покататися на машині туди–назад або піти у гості. Найбкращою ідеєю було прогулятись до “Бразилії”. Так Оленка називає великий камінь, звідки видно бугато будинків. Це дуже гарне місце, проте там завжди багато людей. Тому було прийняо рашення піти туди зранку.
Вийшли ми, ще коли було темно. Мама нічго не бачила і боялась йти, але мій ніс у безпеці довів нас до правильного місця. Коли ми прийшли було дуже шумно, бо у низу їхав поїзд. Насправді я його не боюся, просто він такий великий і голосний. А ще Оленка не дозволяє мені його понюхати, і завжди злиться коли я наближаюсь до нього. Напевне це вона боїться поїзда, тому краще до нього не підходити.
Коли стало тихо, піднілось сонце. Я одразу побіг перевірити свій кущик, з ним все було в порядку. Трава була мокра і я намочив лапи. Доведеться лізти у ванну. Ненавиджу це. Ще я зустрів їжака. Він уколов мені носа, і я почав кричати. Мама чомусь засміялась, але я не бачу нічого смішного.
Мама знову почала мене фотографувати. Сьогодні я дуже гарний, тому був не проти. Позувати я теж умію, тому фотки вийшли чудові.
Потім проїхав ще один поїзд. Цікаво куди? Коли Оленка приїде наступного разу, обов’язково перевірю. Вона, звісно, не захоче вставати так рано, але у неї не буде вибору.
Варто ще прийти сюди вечером, коли все світиться. Головне вибрати день коли не буде багато людей. Вони завжди підходять до мене і заважають мені оглядати територію. Ну нічого, якщо попросять, то я покажу їм тут усе.
