Понятійна система монархії

Писав колись про природу державних ладів Моррас:

Враховуючи, що національна спільнота, Батьківщина, Держава не є об’єднаннями, народженими з особистого вибору їхніх членів, а витворами природи та необхідності;
Враховуючи також, що єдність Франції формується не певною кількістю осіб, які живуть у певний час і мають певні ідеї, чи певні ефемерні спільні смаки, а скоріше певною кількістю сімей, які розвиваються з віку в вік і мають певні постійні інтереси;
Враховуючи, що фатальна відсутність будь-якої постійної влади під республіканським режимом загрожує і компрометує ці глибокі інтереси, якими є, як правило, французька сила, воля, ідеї та почуття — специфічні для французів;

Стабільність влади на певних землях, виражена монархічним режимом у ледь не фізичнім зростанню династії з народом, означає акуратну репрезентацію фіксованих, глибинних ідеалів нації законсервованих у вічності прожитого, перекладеного, оновлюваного досвіду роду. І якщо в окремій країні така система означає практичну неможливість чужоземного захоплення за фактом надто вже органічного співжиття та постійної практики кооперацій законів, понять та розумінь династії з бажаннями та духом народу, будь-то асиміляція іноземної династії, або поступове зрощення національної, то у загальноевропейській монархічні системі, що керувалася завше поняттями міцно скріпленими европейською традицією - це означає утворення цілої системи-координат зрозумілої та рідної кожному, від селянина, до самого короля.

Розглядаючи історію монархічного правління (а значить, й історію усього людства), люди часто не враховують наявність підсвідомого атмосферового аспекту спільних етичних, державних та національних уявлень людей, сформованих не рядом ґльобалістичних монополій, що породжують ідейний попит, а досвід кооперації з монархічним механізмом, кресання індивіда о його долю відносно цього механізму, врешті, о традицію. Всі ці фактори можна укласти в один феномен - монархічну понятійну систему.

Пан Бісмарк, безсумнівно, передбачив багато наших нинішніх нещасть, коли зробив усе, щоб присвятити нас республіканському ладу. Бісмарк добре розумів, що сила держави передбачає єдність поглядів і послідовність, згуртованість і організованість. А оскільки режим республіки — це лише відсутність керівної волі й постійної думки в центрі влади, він відчув, наскільки цей режим роз’єднує й прирікає на постійні зміни людей, які йому віддаються. - Шарль Моррас про республіку.

Недармо була тут згадана теза про волю центрову волю владаря як відмінність від республіки - оскільки це, чи н найголовніше розуміння монархічної понятійної системи. Суспільство звикло було рухатися в темпі постійного, чітковизначеного дороговказу до цілей й звершень, вони бачили вплив національної мети як у матеріяльних факторах, так і у самім повітрі, оскільки всеоохопність державного наказу була означена не стільки повноваженнями, скільки цілями.

До цього додавалася глибока ритуалізація людського життя, як любив повторювати один добродій - "глибина традицій та історичних уявлень селянина сягала самої історії його народу", й недарма, оскільки родові та сімейні катеґорії, які були частиною та певним чином ознаменовували традицію, певну як маркер для люду, становили життя людей. Цей масив підсвідомих розумінь сенсу життя й буття підкріплювався постійними церемоніями, будь-то соціяльна інтеракція, всяка екклезія, або сам по собі вигляд та розуміння "сродної праці" людини - матеріяльні аспекти не цуралися власного визначення як існуючих лише й тільки як елементу транссубстанціяції їх самих у реліквії, памятники поставлені традиціям - усім тим усталеним настановам життя.

І якщо окремий індивід й може дійти до розуміння, що єдина "дхарма" могла існувати в умовах европейського суспільства, то точно не віддає він достатньо поваги не тільки утопічності цього явища, яке протривало усі середні віки й навіть далі, а ще й не відає у повній мірі, що воно було сформовано цілком і повністю монархією.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:A_Rtuur