Ранок був метушливим. Жінки збиралися в дорогу. Лана стояла, обпершись об стіну будинку.
Чомусь їй було сумно прощатися з ними. Наче якась частинка її самої їхала разом із цими жінками.
Але таке життя... Ніщо не вічне. У нас є лише зараз.
Прощання вийшло слізним. Плакали всі, навіть Гнатівна.
— Все... досить, — сказала Марія Гнатівна, витираючи сльози. — Ми ж лише їдемо, а не помираємо. Тому досить цих мокрих очей.
Усі ще раз обійнялися. Потім Олеся, Гнатівна та Соля сіли в авто й поїхали.
Лана залишилася зовсім сама.
Навіть по сусідству нікого не було. Подумала жінка -дивлячись на подвір'я Дена.
«Дивне і нове відчуття для мене»,
Вона ще якийсь час стояла посеред подвір'я, дивлячись услід машині, що поволі зникала за поворотом.
— Ну що ж... — тихо промовила сама до себе. — Маю час прибратися.
А прибирати було що.
Лана закачала рукави й взялася до роботи. Треба було випрати постільну білизну, витерти пил, помити підлогу, навести лад у кімнатах, які ще зовсім недавно були наповнені голосами та сміхом.
Так у клопотах і роботі минула половина дня.
Хух, — сказала жінка. — Я таки втомилася.
«Час випити чаю. Та й поїсти щось. Від ранку я ще нічого не їла», — подумала Лана.
Вона вийшла на вулицю і неочікувано для себе помітила на подвір'ї жінку.
Та виглядала напруженою... чи то надто зібраною. Лана не зрозуміла. Незнайомка стояла, дивлячись кудись удалину. Її погляд ніби оцінював чи то обставини, чи то саме подвір'я.
На ній була військова форма і великий рюкзак.
«Військова», — подумала Лана.
Вона підійшла ближче.
Жінка подивилася на Лану уважним, трохи втомленим поглядом. Її очі швидко ковзнули по обличчю господині, ніби звіряючи щось лише їй відоме.
— Ви Лана? — перепитала вона.
— Так.
Незнайомка кивнула.
— Тоді я до вас.
Говорила вона спокійно, але якось надто сухо. Наче кожне слово було зважене заздалегідь.
Лана мимоволі окинула її поглядом. Військова форма була запилена дорогою. Рюкзак виглядав важким. Жінка стояла рівно, майже нерухомо, ніби звикла довго чекати і не скаржитися.
— Проходьте, — сказала Лана. — Ви з дороги, мабуть.
Військова не зрушила з місця.
— Мене звати Віра.
Після короткої паузи вона додала:
— Мені сказали, що тут можна пожити деякий час.
— Так.
Лише тепер Віра трохи розслабила плечі.
— Вибачте, що без попередження. Зі зв'язком були проблеми.
Віра знову подивилася на подвір'я. На дерева. На будинок. На лавку в альтанці..
Так, ніби перевіряла не подвір'я.
А чи можна тут хоч трохи видихнути.
І саме тоді Лана зрозуміла, що бачила цей погляд раніше.
У людей, які надто довго трималися.
І вже майже забули, як це — не бути напоготові щосекунди.
Ден інколи поводився так само.
Лана провела жінку до будинку і, як робила вже не раз, показала кімнату, кухню, ванну та все необхідне.
Віра мовчки кивала, уважно слухаючи.
Коли екскурсія завершилася, Лана усміхнулася.
— Я лишу вас. Ви почувайтеся тут як удома.
Від цих слів Віра помітно напружилася.
Лише на мить.
Але цього вистачило.
У її очах промайнуло щось важке. Сум. Біль. Втрата.
Лана відразу зрозуміла, що необережно зачепила якусь болючу тему.
«От дурепа...» — подумки вилаяла вона себе.
— Одним словом... — вже трохи ніяково продовжила Лана. — Тут можете користуватися всім, що вам необхідно.
Віра мовчала кілька секунд.
Потім ледь помітно кивнула.
— Дякую.
І хоч голос її звучав рівно, Лані здалося, що за цим коротким словом ховається значно більше, ніж проста ввічливість.
— Ну... я пішла, — сказала господиня.
Лана пішла до себе.
— Нарешті поїм. Справи справами, а шлунку потрібно їсти.
Доки жінка готувала обід, пролунав дзвінок телефону. На екрані висвітилося: «Ден». Лана здивувалася.
— Так, слухаю, Ден, — сказала вона в телефон.
— Привіт, Лан, — голос хлопця звучав лагідно, наче оксамит торкався шкіри. У жінки аж мурашки побігли по тілу. — Я там до тебе жінку-військову направив, вона вже є? — більш буденно продовжив хлопець. — Віра звати.
— Так, вона є, — відповіла Лана, а сама проклинала себе за цю підступну реакцію на його голос. «Добре, що він цього не бачив», — думала жінка, видихаючи.
— Ти це… не турбуй її поки що. Дай їй час поспати. Вона потребує цього. Сну і тиші.
— Так, я розумію. Звісно, — відповіла жінка. Хотіла запитати, коли він повернеться, але стрималася.
— Я завтра буду, — ніби прочитав її думки чоловік.
— Добре, — відповіла Лана, червоніючи.
Попрощавшись, вони закінчили розмову.
За декілька годин повернулася і Соля. Лана попередила її про нову мешканку і про те, хто вона.
Жінка поставилася з розумінням до потреб військової.
— Я тут ще дещо прикупила, — сказала Соломія.
І жінки понесли речі до будинку.
Ранок почався з дощу.
Він шумів, наче співав колискову, заколисуючи все навколо. Тому мешканці будинку не показувалися на вулиці. Лана спала… солодко…
Але крізь сон почула, що хтось стукає у двері. Неспішно і не нахабно, у такт дощу, так що вона не одразу почула.
Вона встала і пішла відкривати двері.
Перед нею стояв Ден… Краплі дощу стікали по його обличчю. Дощ намочив його одяг. Погляд був прикутий до жінки.
Такої сонної і милої зранку.
Лана потягнула його до будинку.
— Ти геть здурів мокнути під дощем! Знімай свій мокрий одяг.
Говорила вона поспіхом, допомагаючи йому стягнути мокру куртку.
Потім узяла рушник і заходилася витирати його волосся.
— Та нахилися ж ти... Не дотягнуся.
У її голосі прозвучало щось таке домашнє й турботливе, що Ден мимоволі усміхнувся.
Він покірно нахилив голову.
Лана обережно витирала його мокре волосся, наче це була найзвичніша річ у світі.
Ден заплющив очі.
Дивно, але за весь цей час ніхто так про нього не дбав. Просто так. Без причини. Без умов.
— Я скучив, Лан... — тихо сказав він.
І перш ніж вона встигла відступити, накрив її руки, що тримали рушник, своїми.
— За тобою...
Лана завмерла.
Серце шалено калатало об ребра, ніби навмисно хотіло видати її з головою.
І раптом вона усвідомила те, чого так старанно уникала останніми днями.
Вона теж скучила.
Повільно підвела очі й зустрілася з його поглядом.
Ден усе ще тримав її долоні у своїх. Між ними залишався затиснутий рушник, але ніхто вже не звертав на нього уваги.
Світ навколо ніби притих.
Ден трохи нахилився і ледь торкнувся її губ.
Обережно. Наче даючи їй можливість відступити.
На мить заплющила очі, відчуваючи, як серце гупає десь у горлі.
Він, побачивши, що жінка не вдарила його за таку нахабність...торкнувся її губ знову більш впевненіше і пристрасніше.
І цього разу вона відповіла.
Повільно опустила руки, забувши і про рушник, і про мокре волосся, і про все інше.
Ден не був досвідченим спокусником, який майстерно зчитує кожен сигнал. Навпаки.
Він роками носив це почуття в собі. Пережив багато складних речей, а тепер раптом опинився поруч із жінкою, яку любив стільки років.
І навіть не допускав думки, що колись вона може бути його.
Саме тому його наполегливість народжувалася не із самовпевненості, а з надміру почуттів, які він ледве стримував у собі.
Він шалено хотів більшого.
Але притримував свої пориви, не знаючи, як жінка може відреагувати на його натиск.
Бо великого досвіду ані в звабленні, ані в близькості він не мав.
Одного чи двох разів у житті за поцілунок йому прилітав ляпас.
Тому, хоч зовні цього й не було видно, реакції Лани він боявся до біса.
Вона відповіла!
Це пульсувало в його голові.
Цей факт додав йому ще більше впевненості, і він притиснув жінку до себе сильніше.
Його руки ставали нахабнішими.
Серцебиття — частішим, дихання — глибшим.
Лану ніби накрила хвиля шаленства. Його губи… такі ніжні, рішучі й смачні.
Жінка відчувала, як збудження повільно затоплює її свідомість.
Вона відповіла на його поцілунок.
І…о... боже, вона не хотіла собі зізнаватися, але її тіло одразу відгукнулося на цей раптовий потік ніжності.
Лише зараз у ній почало повільно проявлятися те, що довго було приглушене. Не як різка зміна, а як повернення чогось забутого.
Її тілесність, її бажання, її інтерес до близькості — не як обов’язку, не як ролі, а як живого досвіду. Вона ніколи не вважала секс центром стосунків, і саме тому ця частина в ній довго не мала простору для розвитку.
Але тепер, коли зникла роль, почала з’являтися жінка, яка не лише дає, підтримує і тримає інших — а й може дозволити собі хотіти. І не пояснювати це.
Не соромитися цього. І, чорт забирай, просто зробити це вже врешті решт!.
Вона жила в шлюбі, але цей союз ніколи не був для неї чимось визначальним. Чоловік був звичайним, посереднім — без того “вау”, якого вона не вміла собі придумати.
Потім був розрив. І довгий період тиші, без інтиму, без близькості.
Вона просто жила своє помірне життя.
Але те, що довго було приглушене, не зникає назавжди. Воно накопичується.
І тепер, у цей момент, це просто проявилося.
Без драматизації. Без пояснень.
Лише чітке внутрішнє усвідомлення:
“Чорт забирай… я зроблю це. Бо я цього хочу. І не зобов’язана за це виправдовуватися.”
Лана почала поспішно стягувати з чоловіка одяг, час від часу відновлюючи поцілунки.
Ден, отримавши схвалення, теж почав роздягати жінку.
Вони поволі рухалися в напрямку спальні.
Хлопець не витримав цієї муки й, вхопивши напівоголену жінку на руки, поніс її та поклав на ліжко.
Він нахилився над нею, пильно вдивляючись в її очі — ніби перевіряючи, чи не передумає вона зараз.
Лана важко й уривчасто дихала, дивлячись у його обличчя.
Вона піднялася і поцілувала спантеличеного хлопця, який, як їй здалося, вагався.
— Іди сюди, — сказала вона, відхиливши край ковдри.
Хлопець зняв зайвий одяг і занурився під ковдру, налягаючи на жінку своїм тілом.
Він відчув тепло, а то й навіть жар її тіла.
Вона була приємна на дотик. Приємна на смак. І така бажана, що здавалася нереальною.
Ден цілував жінку, шалено й пристрасно поглинаючи кожну частинку її тіла, кожен вигин і кожну родимку.
Шию, вилиці… груди.
Яке ж це блаженство — торкатися її грудей. Вони ніби дотик до самого серця: пружні, теплі, сповнені внутрішнього трепету, що відгукується в кожній клітинці тіла.
Він пестив їх,грався ними покусуючи соски ,спостерігаючи за реакцією Лани.
Ден дуже хотів її і водночас боявся помилитися.
Лана ж відчувала неймовірну насолоду від його пестощів. Його мужні руки були такими дбайливими, а губи — трепетними й уважними, що кожна клітинка її тіла реагувала, ніби отримуючи електричний розряд. Серце билося в унісон із його диханням.
Це було схоже на тонкі струни скрипки, до яких уперше торкнулися зі знанням справи, змушуючи їх вібрувати від невимовної насолоди.
Жінка шаленіла від цих пестощів. Вона обійняла хлопця ще сильніше, цілуючи його шию і мочку вуха.
Її дотики пробігли мурахами по всьому тілу Дена, і він мимоволі застогнав — так солодко й пристрасно, що Лана повторила це ще раз. Вона відчувала, як напруга між ними досягає піку. Його слабкість у цей момент була для неї найвищою формою довіри, і це змушувало її серце калатати так, наче воно хотіло вирватися з грудей.
Лана обхопила Дена ногами, дозволяючи йому таким чином проникнути в неї. Ден на секунду завмер, ніби до останнього не вірячи, що це відбувається насправді. Не підводячись з жінки, він на мить відсторонився, щоб до тягнутися до своїх штанів за презервативом. Лана нетерпляче чекала: її погляд, затуманений солодким передчуттям, не відривався від його обличчя. Вона бачила в його очах віддзеркалення власного шаленства, і це усвідомлення змушувало її тіло вигинатися назустріч, вимагаючи продовження.
Ден на секунду завмер, не вірячи, що це відбувається насправді. Але як на зло, дістати презерватива виявилося ще тим квестом, що на мить роздратувало його, змушуючи зціпити зуби. Втім, швидко впоравшись, він вдягнув його, не зводячи з жінки палкого погляду.
Лана чекала, затамувавши подих.
Він дивився на неї з таким трепетом, усвідомлюючи що вона , на решті, ось-ось має стати його цілком і повністю, без залишку.
Ден увійшов у неї одним глибоким поштовхом і застиг, продовжуючи пильно дивитися їй в очі. Лана заплющила очі й застогнала, видихаючи з таким полегшенням, наче нарешті отримала те, чого так прагнула — цілковите, беззастережне злиття.
Він поцілував її і почав рухатися не смішно,плавно наче приплив, який поступово, хвиля за хвилею, огортає берег, заповнюючи собою кожен закуток і кожну порожнечу. Лана відповідала йому, відчуваючи, як усе довкола зникає, залишаючи лише їх двох у цьому ритмічному, майже гіпнотичному танці.
Жінка вигиналася назустріч впевненим рухам чоловіка. Її дихання ставало дедалі уривчастішим, а ритм — усе швидшим. Шаленство і насолода, хвиля за хвилею, насувалися на неї, витісняючи будь-які думки. Вона відчула, як наближається пік: наче провалюючись у безодню, Лана повільно падала в порожнечу, де на неї чекала неземна насолода.
Ден отримував від процесу не лише фізичну, а й глибоку моральну насолоду.
Він відчув, як Лана закінчує цей спільний танець: її скорочення, що ніжно, але владно стискали його всередині, стали для нього сигналом, що стримувати себе більше немає сил. За ними і він відчув, як хвиля оргазму накриває його з головою, забираючи останні крихти самоконтролю. У ці миті вони були єдиним цілим — розчиненими одне в одному, без жодного зайвого слова.
Ден хотів просто впасти на цю неймовірну, пристрасну жінку, даючи волю своїй втомі, але вчасно схаменувся, згадавши про свою вагу. Побоюючись нашкодити їй, він обережно перевернувся на бік, перетягуючи Лану на себе. Вона залишалася дивно нерухомою. Жінка не розплющувала очей, а її тіло здавалося аж надто млявим, немов розлите воском.
Раптом усередині Дена все стиснулося. Він торкнувся її плеча, знову покликав, але вона не реагувала. Ден зрозумів: щось пішло не так. Лана була без свідомості.
Він обережно поклав її на подушку, а сам пішов за вологим рушником. Ден був спокійний — він бачив у житті й гірші речі. Його руки рухалися впевнено і вправно, коли він обережно протирав обличчя Лани. Хлопець злегка поплескав її по щоці раз, потім другий.
— Лано... ти чуєш мене? Агов... — тихо, але впевнено промовив він.
Лана поволі розплющила очі, в яких ще досі блукав солодкий туман від пережитого. Чоловік ніжно поцілував її в очі й, прилігши поруч, притягнув Лану до себе на груди. Тепер, коли все вщухло, залишилася лише тиша і відчуття того, що вони нарешті належать одне одному.
До Лани нарешті почала повертатися свідомість. Вона відчула розмірене тепло його тіла під собою. Спокійне, умиротворене дихання Дена підказувало, що він заснув.
«Що це зі мною сталося?» — крутилося в голові. Вона намагалася осягнути реальність: «Я втратила свідомість від перезбудження чи від того, наскільки сильною була ця насолода?».
Жінка досі не могла повірити, що все це відбулося насправді. Раніше вона навіть уявити не могла, що людське тіло здатне на такий вибух відчуттів, який здатен відключити свідомість, наче лампочку. Ця думка водночас лякала її і наповнювала дивним відчуттям власної, абсолютно нової і живої природи.
Лана не знала, як поводитися далі в цій ситуації. Що говорити? Як вчинити потім? Чи варто взагалі щось казати? Вона не знала...
І чомусь стало соромно за все, що сталося. Не через нього — через неї. Сором, що не втрималася від спокуси, сором за втрату свідомості. Сором... яке паскудне відчуття. Липке і нав'язливе... Жінка лежала, а думки змінювали одна одну і ставали все гіршими.
Вона ворухнулася, щоб підвестися. Ден одразу відчув її рух і притиснув її голе тіло до свого.
— Не вставай, полеж ще. Навіщо тобі кудись іти? Тут так затишно, — сонним і хриплим голосом промовив він і ніжно потерся носом об її волосся.
Цей жест і глибокий голос, що вібрував десь зовсім поруч, знову підіймали в жінці неочікувану хвилю збудження. Сором, який ще хвилину тому здавався таким липким і важким, раптом почав відступати під натиском цього простого, але такого владного тепла. Вона відчула, як її тіло знову відгукується на нього, всупереч усім думкам і сумнівам.
Ден навіть не підозрював, що в голові у Лани відбувається справжня внутрішня боротьба, він просто хотів утримати її поруч. Його руки почали повільно і ніжно торкатися її тіла, наче дратуючи кожну клітинку її шкіри.
Мурахи...
Так тіло жінки відреагувало на ці спокусливі загравання. Вона спробувала приборкати цей відгук, намагалася знову згадати про свій сором, але від кожного його дотику ці думки розчинялися, як дим. Лана відчула, як внутрішня боротьба програє — тіло знову починало жити власним життям, ігноруючи будь-яку логіку та сумніви.
Лана лежала спиною до хлопця. Вона відчула, як його збудження впирається в її тіло. Одна його рука дражнила її соски, інша — проникала до її перлини... Вона почала тяжко дихати, і хвиля збудження знову накрила її тіло й свідомість.
Пальці хлопця безжально пестили її між ніг, з кожним рухом підсилюючи напругу, що електризувала повітря. Лана все сильніше притискалася тілом до палкого тіла хлопця, шукаючи ще більшого контакту, ще більше тепла. Їй неймовірно подобалося це спокусливе таїнство, що відбувалося в цій кімнаті під тихий, заспокійливий шум літнього дощу, який лише додавав їхній близькості особливого затишку та інтимності.
Ден відчував шалене збудження на межі реальності. В голові не було ні думок, ні сумнівів — лише чиста, дзеркальна насолода. І більш моральна, ніж фізична: його безмежно тішило те, як жінка реагує на його пестощі, як вона відгукується на кожен його дотик. Він прагнув дарувати їй ще більше насолоди, довести її до самого краю.
Цілуючи її шию та мочки вух, Ден прошепотів:
— Штани... подай мої штани...
Лана, важко дихаючи, потягнулася за ними. Хлопець дістав презервативи, не відриваючись від неї ні на мить. У ці хвилини світ звузився до розмірів цього ліжка, до шуму дощу за вікном і їхнього спільного, гарячого дихання.
Справившись із захистом, Ден відчув гостру, нестримну потребу увійти в тіло жінки, яка належала йому в цю мить і в цей день, що зветься сьогодні.
Це було більше, ніж просто фізичне бажання — це було прагнення злитися з нею остаточно, заявити свої права на ці секунди, на цей час, на все те, що зараз відбувалося між ними. Його рухи стали впевненішими, кожне торкання — цілеспрямованішим.
Лана відповідала взаємністю хлопцю, наче вона сама була невіддільною частиною цього пориву. Вона більше не опиралася, не аналізувала, не шукала місця сорому — вона просто пливла за цим диким, солоним від пристрасті ритмом. Кожен його рух отримував відгук, кожна його вимога до тіла зустрічала повне, беззастережне прийняття.
Це було більше, ніж просто фізичне бажання — це було прагнення злитися з ним остаточно, розчинитися в цій миті, забувши про все, що було до.
Поштовх... ще один... ще... глибше... глибше... і Лана знову впала в глибоке провалля, наповнене бурхливими хвилями нереальної насолоди. Вона знову втрачала зв’язок із реальністю, відчуваючи, як розум відступає перед владою тіла.
Денис проникав у її тіло наче в саму суть її існування, наче намагався заповнити собою кожну порожнечу.
Він рухався впевнено, вкладаючи у кожен поштовх усе своє бажання, усю ту силу, яка накопичувалася в ньому місяцями, і ту ніжність, яку він берег тільки для неї. Ден відчував кожну її реакцію, кожен її подих, що зривався на стогін, і це лише підстьобувало його, змушувало бути ще ближчим, ще несамовитішим. Лана була для нього цілим світом у цю хвилину. Він ніби намагався карбувати себе в ній, запам’ятовувати це тіло, цю гарячу пульсацію, що ставала єдиним ритмом.
Досягнувши піку, хлопець стиснув жінку, наче вона була його єдиною надією на спасіння. Та, як і минулого разу, вона знову була без свідомості. Реакція на його пристрасть була настільки потужною, що щоразу віднімала в жінки свідомість.
Він легенько відсторонився від неї, спостерігаючи за її обличчям. Дивна... але так йому подобається. Це було щось особливе, що належало тільки їм. Цього разу жінка прийшла до тями сама, без жодних плескань по щоках. Вона повільно розплющила очі, вдивляючись у напівтемряву кімнати, де все ще чувся монотонний шум дощу.
