Сонце наблизилось до небосхилу, як дівочі губи до лиця коханого; його грайливі полум'яні промінчики розлетілись в усі боки й відбились від гладенького люстерка Чорного озера. Здається, сам Всесвіт застиг, вдивляючись у цей захід, за який би позмагались найкращі пейзажисти. "Вечір змінює все", - неодноразово повторювала мати Калума Маккартні, й саме зараз він усвідомив значення цих слів, вмостившись на улюбленому гірському виступі на віддалі від замку. На грудях хлопця застиг чорнявий борсук, а золотавий відблиск оточив його на лицарському щиті; деінде на мантії лишились сліди пилу та кам'яних крихт.
В руках Калум крутить паличку із Фортінґолльського тису з базальтовим руків'ям, а серцевиною їй служить волосина із гриви келпі. Її незадовго до смерті виготовив самітник Сайлас Торн, якого більшість досі вважає божевільним, але родина Маккартні завжди шанувала його філософський та паличкарський геній. Й не скажеш, що Поттер нещодавно відновив її легендарною Бузиновою паличкою, в існування якої і досі неможливо повірити.
Сонячний вогник зігрів вродливе витягнуте обличчя шестикурсника, а на устах заграла гримасна посмішка — ядуче-ртутні очі потонули у порожнечі. Катріона. Він народився всього на сім хвилин раніше. Сортувальний капелюх, не вагаючись, розподілив сестру в той самий гуртожиток, що і його. Навіть у Хоґвортсі вона нерідко засинала в його обіймах — тріскотіння багаття завжди заколисувало дівчину. Калум особливо любив такі моменти близькості в кінці дня: приємна втома та повне розслаблення, лоскіт її волоссячка, вересовий запах шкіри... тепло прохолодними вечорами. Життя Катріони обірвала Белатриса Лестранж — так просто, ніби зірвала квітку. Він у той момент бився пліч-о-пліч з Еберфорсом, відбивався від акромантулів, як фізично відчув спалах... а потім спопеляючу порожнечу.
Його очі наповнились вологою, а біль нахлинув, як заледве стримувана лавина: він так ревно відновлював школу, а паралельно довчуючись, що... здається... розбурхав цілий Армагедон десь всередині. Вся краса заходу стала сірою, прісною... неважливо. Навіщо все це? Який сенс у кожному вечорі й ранку? В кожному подиху? Калум може вмить усе це закінчити! І возз'єднатися із Нею! Серце забилося шалено, руки вже потягнулися вниз, щоб відштовхнутися... аж раптом поряд сів хлопець. Чорнявий. Із кучерявим волоссям. Глибокими сумними очима. Та емблемою Слизерину на грудях. Люціан Блеквуд. Його друг, який бився не за, а проти Темного Лорда. Він теж втратив усе в цьому протистоянні: друзів та рідних, які вціліли, однак, здається, назавжди відвернулися од нього. Хлопці спочатку відвели погляди в протилежні боки, ніби опинилися тут випадково, а потім повільно, майже несподівано — як буревій серед ідилії — Люціан завів руку Калумові за спину, дозволяючи йому сховатися у ньому. Хлопець не опирався, ніби саме цього і чекаючи, й обм’як, дозволяючи сльозам захлеснути себе.
Не квапся до неї, — зашепотів, коли ріка перетворилась на струмок. — Не квапся. Катріона твоїми очима почала дивитись на світ. Нехай побачить цю застиглу мить. Нехай побачить твій тріумф — усе, до чого прагли ви. Вона триматиме тебе за руку, йдучи поряд вашим шляхом. – Калум повільно, ніби розважуючи занадто важкі думки, підвів голову та подивився на обличчя друга — сам Ганс Гольбейн Молодший міг би зобразити його в ролі посланця поряд із Генріхом VIII. Він торкнувся Люціана й той блаженно заплющив очі, піддаючись дотику; пальці почали пестити бліду натягнуту шкіру, насолоджуючись щетиною на щоці. Люціан відчув доторк до губ, настільки невловимий, що це можна було сплутати із грою уяви – чи просто подихом вітру.
Розділиш зі мною літню порожнечу? — Щось невагоме торкнулось плеча слизеринця. Всесвіт врешті вийшов із заціпеніння: сонце присоромлено помчало за небокрай, а вітер затріпав волосся, змушуючи шкіру вкритись палаючими хвилями. — Мої батьки не тавруватимуть тебе, я їм усе детально описав у листі; вони... відкритіші до різноманіття, ніж... Блеки. — Обійми стали взаємними, й для зовнішнього холоду хлопці стали недосяжними. — Мені соромно, що і я колись вважав Сіріуса небезпечним... — Калум заплющив очі й повільно видихнув, його руки не припиняють тремтіти. — Я не дозволю цьому повторитись тобою.
***
Останні кадри пронеслись перед очима Калума, потім світло згасло остаточно – сеанс закінчився. Розтрощене тіло Маккартні знайшли лише ввечері наступного дня. Хлопця поховали в Хоґсміті біля сестри. На спільній надгробній плиті під усміхненими барельєфами, якими їх запам’ятали, Еберфорс написав лиш дві фрази:
Їх відібрали у нас надто рано.
Нехай вони знайдуть спокій,
якого ми не змогли їм дати,
а ми нехай пам’ятаємо ціну цієї тиші.
Люціана Блеквуда забрали додому – він виявився гарним щитом для родини проти обвинувачень в пособництві темній магії. Хоч він й доріс до посади голови Відділу боротьби з незаконним використанням винаходів маґлів, з часом став усе порожнішим всередині. Решту життя Люціан шкодував лиш про одне – що на кілька хвилин запізнився до свого друга Калума. Й дарма Сабріна Стронхаус, ексслизеринка та співробітниця того ж маленького, майже дисидентського відділу Міністерства, впродовж років упадала за ним (поки її майже силоміць впливові родичі не перевели до Відділу міжнародного магічного співробітництва).
