Коли я вперше почув про «антикультові центри», усе звучало нейтрально: група людей ніби бореться зі шарлатанами, оберігає родини. Та війна загострює слух, і тепер кожен такий рух я вивчаю удвічі уважніше. Чому? Бо за нейтральними словами можуть стояти зовсім інші наміри.
Спробуйте прослідкувати ланцюжок. Олександр Дворкін — російський «сектознавець», Павло Бройде — український активіст, Владислав Сурков — сірий кардинал Кремля. Звучить, наче різні світи, але в розслідуванні «Друкарні» їх об’єднує одна вісь. Ще у 2002‑му Дворкін та Бройде створили у Вінниці центр «Діалог», щоб боротися з «культами». Звідти почалася мережа, яка виросла по всій країні і дала Москві можливість впливати на наші медіа і закони.
Потім стали відомі «листування Суркова» — тисячі електронних листів, де Бройде пропонував Кремлю цілу купу сценаріїв. Там і медіасайти для сепаратистів, і псевдоекологічні акції, і навіть псевдонаціоналістичні платформи. Усе це маскувалося під турботу, але мало єдину мету — ослабити Україну. Найяскравіший приклад — Запорізька область: під гаслами боротьби за чисте повітря організували підписи за «особливий статус». Мітинги, круглі столи, десятки тисяч людей — і все це, щоби втягнути регіон у гру на користь Кремля.
Читаючи це, у мене всередині виникло дві реакції. З одного боку, я захоплююся тим, як тонко це було задумано: жодних російських прапорів, тільки екологія, тільки «турбота про людей». З іншого — це лякає. Якщо на екології можна так вправно грати, то що вже казати про «секти»? Тема «боротьби з сектами» легко чіпляє, бо захищає нас від невідомого. І саме тому її використовують у гібридній війні: щоб створити розкол, змусити служби розбиратися з вигаданими загрозами, відволікати від реальних проблем.
Тепер, коли я чую заклик «зупинимо секти» або «захистимо традиції», я ставлю інші запитання. Хто це говорить? Кого вважають ворогом? Куди насправді йдуть підписи та гроші? Бо досвід із Запоріжжям і листи Суркова навчили: іноді найпатріотичніше гасло може вести до розколу.
Це не означає, що всі антикультові ініціативи — погані. Але в умовах війни ми повинні дивитися не на назви, а на наслідки. Якщо «екологічний» рух змушує парламент думати про федералізацію — це сигнал. Якщо «боротьба з сектами» перетворюється на гонитву за волонтерами — це теж сигнал. І наша реакція не повинна обмежуватися лайками. Говоріть із сусідами, вимагайте від посадовців прозорості, шукайте підтвердження. Тільки так ми зможемо протистояти не тільки ракетам, а й тонким інформаційним операціям.
Джерело: оригінальний матеріал на Друкарні
