Як страх, релігійна тема і образ «внутрішнього ворога» можуть відволікати державу від реальних загроз
Цей матеріал підготовлено на основі статті Яна Ковальського «Викриття російської мережі впливу» та джерел, наведених у цьому розслідуванні.
Головна думка проста й тривожна: ворог може атакувати не лише територію, а й довіру між людьми.
Іноді достатньо страху, символічної провокації або одного ярлика, щоб суспільство почало підозрювати саме себе.
Один із таких ярликів - «секта». Саме з нього і починається антикультова пастка.
Французький кейс: дешева провокація, дорога реакція
У 2025 році у Франції сталися дві хвилі провокацій проти культових споруд.
31 травня 2025 року в Парижі та передмістях зелену фарбу виявили на єврейських об’єктах, зокрема біля синагог, Меморіалу Шоа та єврейського ресторану. У такому контексті колір був важливий не сам по собі: він міг спрямувати підозру на мусульманську громаду і створити враження міжрелігійного конфлікту.
У ніч з 8 на 9 вересня 2025 року сталася друга хвиля. Біля дев’яти мечетей і мусульманських культурних центрів у Парижі та передмістях залишили відрубані свинячі голови. Для мусульманської громади це було не просто образою, а публічним ударом по релігійній гідності.
Обидва епізоди били не по стінах. Вони били по довірі між громадами.
Наприкінці вересня 2025 року сербська влада затримала 11 підозрюваних у справі про провокації у Франції та Німеччині. Пізніше троє громадян Сербії постали перед судом у Смедерево. За матеріалами суду, вони зізналися в участі в цих акціях, а виконавці отримували «накази, інструкції та гроші» від структур, пов’язаних із російською розвідкою.
Мета, за матеріалами справи, полягала в розпалюванні релігійної та національної нетерпимості і дестабілізації Франції та Німеччини.
Логіка проста: провокація коштує дешево, реакція держави - дорого.
Фарба, кілька виконавців, фото як звіт. А далі - поліція, охорона культових споруд, спецслужби, перевірки, медійна напруга і страх у громадах.
Так малий жест запускає велику хвилю наслідків.
Сербський слід
У цій справі фігурує Момчило Гаїч, відомий як «Калуджер», тобто «Монах». За матеріалами джерел, після арешту виконавців його виявили в Москві.
Відкриті матеріали пов’язують Гаїча із сербським церковним середовищем. Самі по собі церковні контакти не доводять участі церковних структур у злочині. Але вони показують середовище, де могли перетинатися проросійські маршрути, виконавці, церковні зв’язки й антикультова риторика.
Це важливо, бо сербське церковно-антикультове середовище роками перетиналося з російськими діячами антикультового руху, зокрема Олександром Дворкіним і Олександром Новопашиним.
Як створюють «внутрішнього ворога»
У Франції провокація працювала через релігійну образу.
Антикультова риторика працює інакше, але принцип схожий.
Спочатку з’являється ярлик: «секта». За ним формується страх: «вони небезпечні». Далі запускається медійна кампанія, з’являються експертизи, звернення до правоохоронців, перевірки, обшуки й суди.
Ярлик починає замінювати докази. Страх починає замінювати правову процедуру.
Під час війни це особливо небезпечно. Кожна година слідчого, кожна експертиза і кожна помилкова підозра мають ціну.
Країни Балтії: європейський контур
Антикультова тема не обмежується Україною.
У латвійському блоці згадується Тетяна Жданок, депутатка Європарламенту, яку пов’язували з проросійським політичним середовищем і підозрами щодо контактів із російською розвідкою. У матеріалах вона також фігурує в контексті просування Олександра Дворкіна та антикультових наративів у Європі.
Поруч згадується Андрій Мамикін. Він відкривав антикультову конференцію в Ризі за участю представників FECRIS. У 2023 році в Латвії проти нього відкрили кримінальне провадження через прославлення воєнних злочинів Росії в Україні.
Литовський приклад - Микола Рижак, колишній співробітник КДБ і російський депутат. У матеріалах він описував релігійні об’єднання не як частину громадянського суспільства, а як потенційні об’єкти контролю та використання в підривній роботі.
У 2019 році Литва визнала Рижака загрозою національній безпеці через розпалювання ворожнечі та поширення дезінформації.
Це показує тип мислення: незалежну спільноту можна оголосити «сектою», подати як загрозу і вимагати контролю.
Український фронт: Дворкін, Бройде, Сурков
В Україні ця схема не з’явилася після 2022 року. Її елементи видно раніше.
У матеріалах Surkov Leaks згадується Павло Бройде, пов’язаний із мережею «Діалог» та антикультовою діяльністю. Він фігурує в контексті проектів дестабілізації України: федералізація, регіональні портали, медійний вплив, псевдоекологічні ініціативи, робота через релігійні структури.
Ще у 2002 році у Вінниці створили Східноєвропейський центр «Діалог». Дворкін став його президентом, Бройде - виконавчим директором. Формально це подавалося як захист суспільства від «сект».
Але в контексті Surkov Leaks виникає питання: чи не стала така інфраструктура каналом політичного, медійного і релігійного впливу?
Запоріжжя: як реальну проблему можна використати для політичного сценарію
Особливо показовий запорізький епізод.
У матеріалах Surkov Leaks і в проукраїнському аналізі російської гібридної війни Запоріжжя описується як приклад того, як реальну місцеву проблему можна використати для політичного сценарію.
У регіону справді були серйозні екологічні проблеми: промисловість, забруднене повітря, тривога людей за здоров’я.
Саме тому екологічна тема виглядала переконливо. За цими матеріалами, для Запорізької області розглядали кілька «гачків»: історичний, економічний і екологічний. Обрали екологічний: просувати «особливий статус» регіону нібито заради вирішення екологічних проблем.
Для людей це могло виглядати як турбота про повітря і здоров’я. Політично така кампанія могла працювати на інше: ослаблення центральної влади і просування федералізації.
У статті Яна Ковальського «Викриття російської мережі впливу» ця логіка передана так:
«Під цим прапором, на якому не було й натяку на російський триколор»
Саме в цьому суть методу: взяти справжню проблему, подати її як громадську турботу, а потім використати для розколу країни.
Зовні - екологія. Усередині - політичний сценарій, вигідний Москві.
Чому свобода совісті стала мішенню
Українська модель свободи совісті не ділить релігії на «правильні» й «неправильні», а громадян - на «своїх» і «чужих». Саме цю модель роками захищали українські релігієзнавці: Людмила Филипович, Віктор Єленський, Анатолій Колодний, Олександр Саган та інші.
Віктор Єленський сформулював це точно:
«Вороги України є водночас ворогами релігійної свободи».
Російська модель працює навпаки: «традиційні» проти «нетрадиційних», «церква» проти «сект», більшість проти підозрілої меншості.
Для авторитарної системи це зручно. Для демократії це отрута.
Кременовська і російський антикультовий контур
Ірина Кременовська позиціонує себе як українська антикультова активістка. Але в матеріалах описуються її перетини з російським антикультовим середовищем.
Її Центр економіко-правових досліджень вказував серед партнерів antisekta.org. Цей ресурс просував російську антикультову літературу та матеріали Олександра Дворкіна.
Матеріали Кременовської публікувалися на майданчиках, пов’язаних із російським антикультовим середовищем. Окрема лінія веде до сайту Місіонерського відділу Новосибірської єпархії, пов’язаного з Олександром Новопашиним.
У 2019 році цей сайт публікував матеріал на захист Кременовської та російського антикультового діяча Олександра Невеєва. У 2025 році, вже під час повномасштабної війни, той самий ресурс знову згадував Кременовську як експертку.
На цьому ж сайті розміщувався антиукраїнський текст «Довідник для громадян України з організації опору київському маріонетковому уряду».
В умовах війни такі перетини не можна ігнорувати.
Невеєв і кампанія проти ALLATRA
Окрема лінія - Олександр Невеєв.
У джерелах зазначається, що Кременовська рекомендувала його на своїх ресурсах, попри його публічну антиукраїнську риторику. Невеєв фігурує в базі «Миротворець». Його публікації просували тези про Майдан, «сатанізацію» України, «десатанізацію», а також звинувачення проти Заходу і США.
У 2021 році Невеєв виступав проти ALLATRA на російському федеральному каналі. Водночас в Україні Кременовська просувала схожу лінію проти ALLATRA через звернення до правоохоронців, експертні висновки, юридичний і медійний тиск.
Так складається трикутник: Дворкін і РАЦИРС як ідеологічний центр, Новопашин як церковно-антикультовий вузол, Кременовська і Невеєв як фігури, що просували подібну інформаційну лінію в Україні та Росії.
ALLATRA: дзеркальна дискредитація
Кейс міжнародної громадянської платформи ALLATRA показовий через дзеркальність звинувачень.
У Росії в серпні 2023 року Генпрокуратура РФ визнала ALLATRA небажаною організацією. У російському контексті її описували як проукраїнську і небезпечну для РФ.
В Україні, навпаки, роками просували протилежну версію: ALLATRA намагалися представити як «проросійську секту» або структуру, пов’язану з ФСБ.
Виходить дивна картина: в Росії організацію таврують як проукраїнську, в Україні - як проросійську.
Так працює дзеркальна дискредитація. У кожній країні ціль має виглядати зрадником саме цієї країни.
70 обшуків і ресурсна пастка
1 листопада 2023 року в Україні відбулися масові обшуки у волонтерів та учасників ALLATRA. У матеріалах згадується близько 70 обшуків по країні за участю СБУ та Нацполіції.
Це був момент, коли медійна кампанія перейшла в силову площину: документи, обшуки, експертизи, медійний шум, репутаційні удари.
А 25 лютого 2026 року Шостий апеляційний адміністративний суд у Києві підтвердив законність діяльності ALLATRA і не встановив підстав для її заборони чи примусової ліквідації.
Тут виникає неприємне питання: хто і навіщо роками підштовхував державу до цієї ресурсної пастки?
Що намагалися зірвати
За матеріалами статті, ALLATRA вела міжнародну діяльність на підтримку України.
Серед згаданих прикладів - конференція духовних дипломатів у Капітолії США в січні 2026 року за участю американських конгресменів, де зі спеціальним зверненням виступив Дональд Трамп.
У лютому 2026 року згадується конференція «Freedom Has a Name and It’s Called Ukraine» за участю народних депутатів України та головного рабина Моше Реувена Асмана.
Також у матеріалах згадуються виступи на кліматичних форумах ООН COP29 і COP30, доповіді про нанопластик, правозахисна діяльність і благословення від Ватикану.
Якщо платформа справді працювала як канал громадської підтримки України у США та ЄС, її дискредитація була вигідна Росії.
Фінальний висновок: інфраструктура підозри
Антикультизм у XXI столітті вже не завжди є просто дискусією про релігію чи безпеку людей. У певних політичних умовах він може ставати інструментом гібридної війни.
Його сила в страху. Спочатку з’являється ярлик «секта». Потім образ небезпечної групи. Потім медійна кампанія, експертизи, звернення до правоохоронців, обшуки й суди.
Так держава може бути втягнута в боротьбу з ворогом, якого їй фактично сконструювали.
Питання антикультових мереж не можна зводити до вузької релігійної теми. Якщо під виглядом «захисту суспільства» створюється внутрішній ворог, відволікаються ресурси держави і послаблюються проукраїнські громадянські ініціативи, це вже питання національної безпеки.
Для України та її партнерів головний урок простий: не кожна гучна кампанія проти «небезпечної секти» є реальною боротьбою із загрозою. Іноді це може бути частина чужого сценарію.
Під час війни така помилка коштує надто дорого.
Бо коли демократичне суспільство воює з вигаданим внутрішнім ворогом, справжній ворог отримує саме те, чого прагнув: розкол, страх і витрачені ресурси.
Джерело
Матеріал підготовлено на основі статті Яна Ковальського «Викриття російської мережі впливу» та джерел, наведених у цьому розслідуванні.
(https://site.ua/jankowal/vikrittya-rosiiskoyi-merezi-vplivu-i0z34m1)
