
…А, казали, не літають
Добрі велети слони —
Он їх скільки в небі стало
І веселих, і сумних.
То стемніють, то сміються —
З того й падають дощі.
То на спину повернуться —
Спини чухать об кущі.
То прямують по веселці
Світлі, ватяні, легкі
До казкового озерця
В синій край у гомінкий.
Стануть раптом кораблями
Разом слоники усі… —
Із вітрилами-крилами
Мов метелики в красі.
Та пірнають, тануть в сонці!
Наче їх і не було.
Наче звіялись з долонці
Та в озерце їх змело…
Але я в дитинстві літом —
Пам”ятаю, не забув! —
Бачив слоників у квітах
Замість бджілок у степу…