З початком осені благодатної, на наші землі благословенні, до хат щасливих навідується звір лютий та грізний. І нема ніякої ради чи помочі аби звіра того зі світу ізвести та з домівок наших прогнати.
З появою звіра берегині наші, матері всепереживаючі, набувають сили окаянної та люті небаченної.
А кормильці наші, тати всеможучі, ладні у походи хрестові ходити аби тільки того звіра не бачити та духу його не чути.
А собакевичі та котиняки та інші не двоногі обивателі домів наших як учують чуття своїм тваринним наближення твари тої проклятущої, у кути дальні ховаються та під дивани забиваються.
А предки наші, іже живуть з нами, дістають пристрої дивні, тонометрами нарЕчені, і на руки чіпають та очі до неба закочують та з блискучих ларців порошки заморські заживають (таблетки).
А душі, дітей у школі немаючі, скрушно головами хитають та молитви подячні до небес засилають, що минув їх той звір року цього.
А ближче опівночі, родичі зі сторін дальних, де ще дуби та берези збережені, де природа щедро дарами своїми з родом людським ділиться, коней сталевих осідлають та мчать на підмогу до похресників та кумів любих з тими дарами, що поночі понамацували.
А чада наші люблені сльозами гіркими заливаються, у судорогах дивних вигинаються, місця собі не мають, утіхи нівчім не знають. Так той звір їх мордує, що дихати годі і навіть чудопристрій, телефон той мобільний, розради не дає.
І буде той звір у домівках наших коханих до весни, чи вже й літа, лиха творити. А ім'я йому - ДОМАХА, що в літописах значиться як ,,Домашнє Завдання "
©️оксанапотопник
