Багато спікерів та коучів часто повторюють, що перфекціонізм- це погано. Адже вічне прагнення до досконалості, бажання робити все ідеально і бездоганно, а також надто критично оцінювати власні результати - погано впливає на розвиток особистості.
Але чи насправді перфекціонізм є аж таким поганим? Що поганого може бути у бажанні робити добре, якісно, без посилок?!
Нічого! Нічого поганого у цьому немає. Здорові амбіції не є заборонені та не належать до якихось порушень. І прагнення робити добре та якісно - дуже хороша і цінна риса в наш час.
Проте, проблема виникає, коли людина ставить собі зависокі вимоги, іноді, навіяні соціумом. Зависокі стандарти не просто заважають людині жити. Вони знецінюють її як особистість, бо, щоб не зробив - завжди замало і не так. Кожне завдання, яке не виконане якнайкраще, прирівнюється до “я - нікчема; я нічого не можу зробити добре; я знову все провалив”. Кожна помилка з цінного досвіду перетворюється на катастрофу. Руйнуються стосунки, адже людина втрачає віру в те, що вартує любові просто так, за те, що вона є, а не за якісь особливі досягнення.
І, навіть, якщо понизити планку, самооцінка також впаде. Бо ж не зміг, не подужав….
У такому підході перфекціонізм дійсно є деструктивним явищем, якого потрібно позбуватися.
Але якщо я просто люблю складні завдання, прагну професійності, вдосконалення власних навичок і вміннь, здатна переробити роботу, якщо знаю, що можу краще- і все це не руйнує мене,- тоді це здоровий перфекціонізм, який не несе шкоди.
Адже цінність кожної людини не залежить від того чи досягла вона сьогодні максимум…
