Автор — за націю, а не за профанацію. Тому вважає себе націоналістом. Таких багато. Але ми не бачимо такої сили, яка могла б згуртувати нас і повести за собою. Нинішнє націоналістичне крило суспільства говорить: «Гляньте, які ми хороші — ідіть за нами». Їх чутно погано та зовсім не видно того хорошого, що вони пропагують. Не відчувається їхня діяльність і голос ледь чутний, хіба що з газетних шпальт. Ми, націоналісти, прибічники національної ідеї, хочемо пізнавати одне одного з першого погляду. І на багатолюдних вулицях, й серед поля, і в лісових хащах; пізнавати за способом життя, а не завдяки демагогічному базіканню. Помисли нинішніх націоналістів сягають дискримінації нацменшин, такі погляди межують із філософією нацизму. Представники народу, що пережив страхітливе мракобісся фашистокомунської епохи не може бодай на крок відступитися від завоювань демократичної цивілізованої більшості?
Куди ж подіти в Україні національну меншість? Вчинити погроми, висилити, вибити всіх до останнього коліна? Асимілювати? Тоді й треба говорити з позиції останнього – з позиції асиміляції, а не профашистської.
Програмна повістка
Чітке визначення суперечить будь-якій демагогії. Українським націоналістам слід визначитися, за силову асиміляцію нацменшості чи асиміляцію природну (несилову). Програмною основою націоналістичного руху має стати філософія природної несилової асиміляції. Такий рух передбачає два шляхи: партійний, тобто згуртований, та індивідуальний. Ці два способи неподільні. Перший передбачає політичну боротьбу за такі закони, за таку державу, коли створюються найсприятливіші умови для розвитку і процвітання українства. Індивідуальний — коли кожний націоналіст не лише пропагує й агітує, а й особистим прикладом, особистим способом життя показує переваги свого світогляду. Тобто ми повинні вважатися кращими не тому, що нам того хочеться, але тому, що воно так є насправді.
Російський імперіошовінізм намагався і намагається будь-що дискредитувати націоналістичний рух, як рух на асиміляцію нацменшинств. Шовінізм завжди натравляє одну націю на іншу, і таке нацьковування буде слабшати зі зростанням несилової асиміляції. Там, де одна нація на своїй землі, там не має потреби у фашизмові. Само собою – ні в шовінізмові, ні в імперіалізмові, ні в націоналізмові. Одна нація — одні люди. То чи може бути щось погане в самій ідеї несилової асиміляції?
Людство знаходиться на завершальній стадії розмежування за національними ознаками, ера імперіалізму (силової зовнішньої асиміляції) відходить в небуття. Ці процеси природні та не залежать від волі суб’єкта. Подальший розвиток людства — стадія внутрішньої асиміляції.
