Назва цієї статті перегукується з відомим твором Еразма Роттердамського «Похвала глупоті» та назвою фільму А. Іньярріту «Бердмен або непердбачувана гідність невігластва». Головним чином хочеться поглянути на дурість не як явище ганебне, а як здорову реакцію у відповідь на сучасні реалії. У нескінченному потоці інформації та фейк ньюз вже важко відстежити, що є правдою, а що ні. Для того, щоб докопатися до якоїсь більш-менш достовірної інформації, доводиться досліджувати купу джерел, перевіряти їх, порівнювати одне з одним. Для мозку це біологічно енерговитратно, тому він автоматично вмикає механізм економії енергії.
Перед тим як говорити про гідність дурості, треба дати самій дурості дефініцію. Дурість зазвичай визначають як низький рівень інтелекту, нездатність до ретельного аналізу або нерозуміння смислу (дебілізм). У контексті цієї статті, дурість вживатиместья саме як фізіологічна реакція мозку на ті обставини, в яких існує сучасна людина.
Газети та алгоритми
Ми живемо у епоху Тік-Тока, алгоритмічних соц. мереж і чат-ботів, які вміють генерувати код і писати аналітичні статті на різні теми. Так з огріхами, так з помилками, але все одно великі корпорації активно інвестують у штучний інтелект. Звичайно, це використовується як цілком хороша модель для збільшення трафіку і, відповідно, прибутку.
Перманетний потік контенту, для якого немає значення, що ви будете дивитися – бойові дії під Бахмутом, летс плей або розслаблююче АСМР відео – все це знаходиться в одній стрічці, буквально пліч-о-пліч. Якщо задуматися, це справді походить на якийсь когнітивний дисонас чи шизу.
Як може стояти в одному ряді війна, гламур та спорт? Насправді, може і ще й як може. Це не таке вже й нове, як може здаватися. Початком масового друкування газет вважається 17 сторіччя, а його пік припадає на 19, де воно стає головним джерелом інформації для пересічного громадянина. Для наочності наведу уривок із книги Б. Андерсона «Уявні спільноти»:
У чому полягає сутнісна літературна умовність газети? Якби ми глянули на типову першу сторінку, скажімо, «Нью-Йорк Таймс», то ми змогли б знайти на ній новини про радянських дисидентів, голод у Малі, якесь жахливе вбивство, військовий переворот в Іраку, знахідку рідкісних скам'янілостей у Зімбабві та виступі Міттерана. Чому ці події є сусідами таким чином? Що пов'язує їх одне з одним? Не просто примха. Разом з тим, очевидно, що більшість цих подій відбуваються незалежно, а дійові особи не знають про існування один одного або про те, що інші можуть робити. Довільність їх включення та сусідства (у наступному випуску Міттерана замінить якась перемога бейсболістів) показує, що зв'язок між ними створено уявою. Цей уявний зв'язок походить з двох опосередковано пов'язаних один з одним джерел. Перший - це простий календарний збіг. Дата, винесена в шапку газети, єдина та найважливіша емблема, яка в ній є, забезпечує сутнісний зв'язок — рівномірний поступальний часовий відлік гомогенного, порожнього часу. Всередині цього часу «світ» наполегливо сяє вперед. Знак цього: якщо після дводенного репортажу про голод Малі раптом на кілька місяців зникає зі сторінок «Нью-Йорк таймс», читачам ні на мить не спадає на думку, що Малі зникло з лиця Землі або що голод винищив усіх його громадян. Романна форма газети запевняє, що десь далеко звідси «персонаж» Малі поступово рухається вперед, чекаючи своєї наступної появи в сюжеті. Друге джерело уявного зв'язку криється у взаєминах між газетою як формою книги та ринком [Б. Андерсон “Уявні суспільства” с. 84].
У цьому фрагменті цікавим є саме «сусідство» інформації, де непов'язані одна з одною події насправді пов'язані – в газеті часом видання, а на головній сторінці Ютуба – уподобаннями користувача на основі раніше переглянутих відео. Андерсон виділяє дві причини – календарний збіг і газету як спосіб взаємодії з ринком. У цьому контексті не дивно, що тепер на головній стоірнці ТСН ми можемо бачити новини з Голівуду та перемовини щодо чергового пакету допомоги Україні.
У наш час газети перейшли у цифровий простір, а швидкість інформації прискорилася та прискорюється у геометричній прогресії. Тепер же, щоб дочекатися випуску новин, не варто йти в газетний кіоск і купувати фізичний носій, достатньо провести пару маніпуляцій на комп'ютері чи смартфоні, і ти вже в курсі всього, що відбувається. Подібні міркування можна екстраполювати на будь-який цифровий контент у принципі – починаючи від новин з фронту до огляду побутової техніки. Доступність та можливість серфити за різними джерелами інформації змінюють характер сприйняття інформації. Значна частка такого контенту може і містити смислове навантаження, проте його спосіб сприйняття перетворює його на інформаційний плавильний котел, де трейлери фільмів, війна, різні челенджі та огляди приготування страв перемішуються в одне. У такому разі людина отримує інформаційну кашу, що навіть може призвести до невротичних розладів і, відповідно, до зростання тривожності та залежності від споживання інформації в Інтернеті.
Сучаний ритуалізм
Споживання інформації стало повсякденністю для сучасної людини. Це стало подібним до п’ятикратної молитви у мусульман або ритуал хоми у індуїстів. Андерсон підкреслює цю думку (газети замініть на будь-який цифровий контент):
Ця масова церемонія, а ще Гегель помітив, що газети замінюють сучасній людині ранкові молитви, має парадоксальну значущість. Вона відбувається у мовчазній приватності, у тихому лігві черепа. Проте кожен, хто до неї причетний, чудово знає, що церемонія, яку він виконує, дублюється одночасно тисячами (або мільйонами) інших людей, у чийому існуванні він упевнений, хоча не має жодного уявлення про їхню ідентичність. Крім того, ця церемонія безперервно повторюється з інтервалом в день або півдня в потоці календарного часу [Б. Андерсон “Уявні суспільства” с. 87]
Ця церемонія дає відчуття “сакральності” або спордненості з усіма іншими переглядаючими новини, виникає відчуття єдності, проте ця єдність суто віртуальна. Сучасніть дозволила нам бути в курсі подій на іншому куточку планети, проте лише як відчуженому свідку.
Наприклад зранку, після пробудження, людина відкриває головну сторінку ТСН або Телеграм канали і скролить стрічку новин. Особливо гнітючі новини про ракетні удари РФ або корупційні розслідування починають привертати увагу особливо, ми зупиняємось, може залишаємо якісь реакції у вигляді емоджі та навіть пишемо коментарі. Це має назву негативне упередження, яке зумовлене еволюційно. Десь між цими новинами у безкінечній ленті проскакують новини про ДТП, здобуття якогось титулу у спорті, встановлення чергового рекорду, день народження відомої особо або те, що цей день це чергова історична дата.
Саме і в цьому полягає проблема – перенасичення та обробка отриманої інформації. Перенасичення інформацією може навіть зашкодити бізнесу та значно знизити продуктивність.
Гідність дурості
Мозок еволюційно не був розрахований обробку тонн контенту, що летить у нас, тому заради власного збереження, він спрощує її засвоєння. І ось тут на арену виходить ця сама дурість, яка захищає мозок від зайвої напруги.
Тут дурість можна описати як «неперевантаження» мозку. І якщо дивитися з цієї точки зору, тоді вона виступає в зовсім іншому світлі, вона виправдовується, вона стає необхідною. У світі відбуваються десятки тисяч подій, які документуються та публікуються вмить і навіть ЗМІ вже не є монополістами. Люди самі публікують побачене і навіть ті самі ЗМІ та ресурси новин готові купувати контент у користувачів. Одним із показових прикладів може бути Телеграм канал «Труха». Засновник ресурсу сам стверджував, що їм потрібен цікавий і чіпляючий контент. Подібні практики вже увійшли до норми.
У результаті інформації побільшало, та її засвоєння стало менш якісним через її масштаби. На окрему увагу заслуговує контент, який простими словами намагається пояснити складні теми на кшталт феноменології чи квантової фізики. З одного боку це доступніше для широкої аудиторії, але з іншого – відкидаються нюанси, доступні для розуміння лише тим людям, які присвятили цьому достатню кількість часу. І знову, як наслідок, інформація спрощується і засвоюється не на належному рівні. Якщо спрощення = дурість, тоді воно необхідне.
Звідси і виникає питання — а нащо споживати стільки інформації? Яка від неї користь? Користь іможе бути, але не будемо забувати про те, як вона споживається. Саме тому існє таке поняття, як інформаційна гігієна, яке акцентує увагу на усвідомленному споживанню інформації.
Не дивно, що у наш час рівень креативності знизився, алелі, які корелюють з дуже високим інтелектом у світі зустрічаються значно рідше, навіть сприйняття простору погіршилося. Звісно не тільки інформаційне перенавантаження є єдиним фактором у впливі на мозок та рівень інтелекту, тут і генетика, і харчування, і спосіб життя. Також не дивно, що люди народжуются тупішими, а зниження інтеллкту передається із покоління в покоління. Хоча ми більш обізнані у деяких речах, навідміну від наших предків, як наприклад у медицині чи в астрономії, але саме глибина сприйняття інформації, на мою думку, знизилась.
Давайте ще раз поглянемо на ситуацію з позиції мозку. В чому сенс читати великі аналітичні текстми, коли набагато цікавіше подивитися коротке відео? Мозок єволюційно буде обирати те, що простіше засвоюється. Чому Тік-Ток, YouTube Shorts або Reels в Інстаграмі так популярні? Коротенкі відео, які начибто нічого такого серйозного не несуть, проте їхній постійний перегляд, формує відповідний дофаміновий ланцюг, створює паттерн поведіки і згодом викликає залежність. Людина може провести години, скролячи безкінечну ленту. Як казав Цицерон — consuetudo est altera natura (звичка — другий характер).
І ось саме ця друга натура аналогічним чином формує патерн як сприйняття, так і поведінки. Наприклад, у нас є якась новина А, яка з клікбейтною назвою повідомляє про здійснення якоїсь негативної події А1. Користувачі миттєво починають реагувати та сприймати це як даність. Через час, після підняття відповідного рівня трафіку, новина А змінюється новиною Б і подія А1 перестає бути негативною, а стає діаметрально протилежною. Переважна більшість користувачів спочатку обуриться, але потім зітхне з полегшенням, адже все обійшлося. І зауважте, йдеться тут не про маніпулятивність ЗМІ і навіть не про те, що люди це сприймають належним чином, а те, що це закономірно. Тут важливі акценти, наприклад, візьмемо рядову людину, яка їде в маршрутці і скролює стрічку з «гарячими заголовками». Про що його думки? Швидше за все його голова зайнята чим завгодно, але не тим, як перевірити джерело щойно прочитаної статті в інтернеті. І це буде правильно з позиції мозку. У цієї людини і так своїх справ повно, а тут ще й ще перевіряти новини.
Такий механізм працює у зв’язці — перманентний потік та кількість. Інформація це паливо для мозку — у достатній кількості мозок успішно впорається із завданням, але безперервність створює ефект гальмування. Таким чином, дурість постає в дещо іншому сенсі, у сенсі вимушеного і продиктованого духом часу, паралельно проявляючи свої несподівані риси.
