Можна запитати мене, де частина перша, і чому я не докінчила думку у попередньому тексті. Запитати, звичайно, завжди можна…
Так от! медитація на воду.
Одного разу я задумалась, що “просираю” велику кількість води, зокрема на миття волосся, посуду, зливання води у унітазі. І вирішила об’єднати ці процеси.
Спершу вода запліснявіла та завонялась. Тоді я зрозуміла, що вода з часточками їжі утворює біозброю. А просрати ще й здоров’я не входить у мої плани.
Потім я побудувала найпростіший фільтр (мочалка, дроблене вугілля, мочалка) а замість залишати воду на тиждень - використовувала її зразу, зовсім не включаючи воду у бачку.
Але зараз з’явилась нова проблема… Фільтруючі мочалки (очевидно) треба міняти, бо вони набирають на себе бруд. І далі постає питання:
***Викинути після тижня використання?… Тоді кошт збереженох води піде на мочалки.
***Прати? Тоді виварювати, а тоді на це діло піде деяка кілкість електроенергії, і знову-таки води.
Знову-таки, куди діти бутля використаного як фільтр? Помити? Чи викинути?
Тож я наглядно прийшла до дилеми рісайклінгу. Для збереження одного ресурсу, треба витратити інший ресурс. І час для процесу збереження. У той же час, просто витрата одного ресурсу є найбільш “простим” рішенням, хоча і має довгострокові наслідки.
Що, однак, не допомагає зрозуміти, що цінніше: кілька літрів прісної води, чи мочалки, чи електроенергія і знову-таки вода.
Без фільтру, доречі, воду у бачок зливати не раджу. Там заведеться нове життя.
