Зараз стрімко набирає оберти ідея "при Януковичі такого не було", смішніше всього було чути це від Юлії Володимірівни. Тож я хочу нагати багатьом про реалії часів до Майдану. Хочу нагадати, Юлія Тимошенко прийшла до виконавчої влади ще за президентства Леоніда Кучми: 30 грудня 1999 року її призначили віцепрем'єр-міністеркою з питань паливно-енергетичного комплексу. У січні 2001 року її звільнили з цієї посади. А вже 4 лютого 2005 року, за президентства Віктора Ющенка, Тимошенко вперше стала Прем'єр-міністеркою України.
Пам'ятаю, як ми водили мітинги за гроші. При цьому, замовляли тоді людей обидві партії. У той час так і казали "потрібна картинка на телік з великим натовпом". Мало хто розумів навіщо, але за день можно було "підняти" 100-200 тис $, якщо ти стояв близько до партії. Була система "духів": для підрахунку людей відправляли очільників по часу, мобільні вже існували, тож одних й тих самих людей ми рахували в обох партіях і отримували за це гроші.
Тепер про розслідування корупції за тих часів. У той час майже неможливо було бути журналістом і розслідувати корупцію - тебе вбивали. Варіантів було не так багато, адже інтернет тільки розвивався, онлайн-платформ майже не було, а соціальні мережі тільки з’являлись. Facebook з'явився у 2004 році, Instagram у 2010-му, а TikTok у 2016-му (міжнародна версія тіко у 2017 році). Тож давайте згадаємо тих, завдяки кому ми сьогодні можемо спостерігати викриття ТОП-корупціонерів нашої країни.
Вадим Бойко загинув 14 лютого 1992 у Київі, - тележурналіст студії «Гарт». Вважається першим загиблим журналістом у незалежній Україні. Загинув унаслідок вибуху та пожежі у власній квартирі. Офіційною версією назвали несправність телевізора, проте колеги пов'язували смерть із його розслідуваннями щодо Чорнобильської АЕС та закриття військових об'єктів.
Володимир Іванов помер 18 квітня 1995 у Севастополі, - головний редактор газети «Слава Севастополя». Загинув від детонації радіокерованої вибухівки (400 г тротилу), закладеної у сміттєвий бак біля його будинку. Вбивство пов'язували з його боротьбою проти місцевої мафії.
Георгій Гонгадзе був викрадений 16 вересня 2000 у Київі,- засновник та керівник інтернет-видання «Українська правда». Опозиційний журналіст, який писав про топкорупцію у владі. Був викрадений і вбитий працівниками міліції. Справа Гонгадзе та «касетний скандал» спричинили масштабну політичну кризу.
Ігор Александров помер 3 липня 2001 у Слов'янську, - директор телерадіокомпанії «ТОР». На журналіста напали у фоє телекомпанії та жорстоко побили бейсбольними бітами, від чого він помер у лікарні за кілька днів. Напад стався перед виходом чергового випуску програми «Без ретуші», де Александров викривав зв'язки місцевого криміналітету з правоохоронцями.
Повний мартиролог українських медійників, які загинули за роки незалежності, налічує понад 70 імен на сьогодні. Багато з цих справ так і залишилися офіційно «нерозкритими» або були списані на нещасні випадки та побутові конфлікти, попри очевидний зв'язок із професійною діяльністю. Все робилось ніби “тихо”, всі все розуміли, але життя було цінніше, тож всі мовчали.
Раніше принциповість була майже смертним вироком, а тепер - репутацією. Тож просто хочу нагадати, що кожна медаль має дві сторони, а розповсюдження інтернету, мобільних та соціальних мереж тепер дає змогу розголосу в моменті, коли просто "знищити" вже не варіант, це вже навіть розуміють топ корупціонери, як показало продовження розслідування НАБУ і САП. Низкій уклін праці журналістів сьогодні. Хто як не ми?!
Дуже хочется вірити, що і в Україні можновладці зрозуміють, що навіть величезна кількість грошей і зв'язків не може у наш час захистити тебе від моменту, коли Правда виходить наружу. Живіть по совісті.
