Фредерік Кемпе: Найбільша проблема Сі Цзіньпіна - не Тайвань - Аtlantic Сouncil

Під час польоту до Давосу мої думки звернулися до виборів на Тайвані, які відбулися 13 січня. У міру наближення цих виборів багато хто писав про зростання загроз з боку китайського лідера Сі Цзіньпіна динамічної, вільної ринкової демократії Тайваню. Але мене вразило те, як ці вибори виявили велику стурбованість Сі, а провал авторитаризму всередині країни.

Якби керівництво Комуністичної партії Китаю працювало, Сі поставився б до виборів на Тайвані більш прихильно, знизуючи плечима у відповідь на передвиборчу гонку, а не називаючи свій уряд «вибором між війною та миром».

Що залишається невисловленим, так це те, що Китай стикається з одними з найнижчих темпів зростання та найвищим безробіттям серед молоді з того часу, як Сі став верховним лідером у 2012 році. Водночас Сі проводить чистку у Народно-визвольній армії, нібито через корупцію, але завжди заради контролю. У той час як економіка Китаю занепадає, Тайвань – завдяки виробництву напівпровідників та за його межами – тепер є глобальним економічним гравцем.

Сі Цзіньпін поставив за мету свого керівництва національне відродження, що було у центрі його новорічної промови. Чим складніше цього досягти всередині країни, тим привабливішим може стати примус Тайваню з його населенням близько 24 мільйонів чоловік в обіймах Китаю з його населенням 1,4 мільярда людей.

Незважаючи на ризики, Сі може втратити терпіння через переконання в тому, що економічне диво Китаю згодом стане непереборною силою для об'єднання з Тайванєм. Лінлін Вей з Wall Street Journal у переконливому слайд-шоу, що передує виборам, стверджує, що зростання тиску Пекіна на Тайвань «свідчить про його сильне бажання змінити статус-кво — навіть незважаючи на те, що опитування на острові показують, що статус-кво — це саме те, чого бажають тамтешні мешканці».

Пекін не приховує своєї опозиції переможцю виборів, Лай Чинг-те, також відомого як Вільям Лай. Він є нинішнім віце-президентом і репрезентує налаштовану на незалежність Демократичну прогресивну партію (ДПП), але його розумний підхід полягає в тому, що де-факто незалежність Тайваню не вимагає подальшого проголошення. Син шахтаря, який помер, коли він був маленьким, він має ступінь магістра охорони здоров'я Гарварда і пристрасть до правди.

Але незалежно від того, хто є президентом Тайваню, пише Лінлін Вей, «непросте співіснування Китаю та Тайваню протягом більш ніж семи десятиліть, ймовірно, стане ще більш нестабільним у найближчі місяці та роки».

Це тому, що небезпекою для Сі є не Тайвань, а він сам. Вільне голосування на Тайвані, яке відбулося цими вихідними, є неприємним нагадуванням про те, що Сі ніколи не користуватиметься демократичною легітимністю. Таким чином, його спадщина заснована на забезпеченні більшого процвітання (що стає все більш важким) або на тому, чи досягне він (чи сприятиме сприйняттю того, що він досяг) примусового об'єднання (не дай боже).

Деструктивна політика Сі всередині країни – придушення приватного сектору та придушення свободи слова – та знищення автономії Гонконгу навчили тайванців тому, що будь-яка форма об'єднання покладе край їхнім демократичним свободам.

Одне можна сказати, напевно, коли я наближаюся до Всесвітнього економічного форуму в Давосі. Статус Тайваню залишиться основною гарячою точкою у відносинах США та Китаю та одним із найбільших глобальних ризиків у найближчому майбутньому.

Автор: Фредерік Кемпе – президент та головний виконавчий директор Атлантичної ради.

Джерело