Ручниця
«З середини XVI ст. ручниці оснащуються дорогими, як на той час, коліщатими й ударно-кремінними замками. У володимирській резиденції шляхтича С. Граєвського в 1569 р. зберігалося 16 таких ручниць. У скарзі Я. Терлецького, пограбованого козаками Наливайка 1596 р., йдеться про втрату “ручниц коротких, чецованых костю оправных, шесть… ручниц пташных кгвинтованых две“».
І справді, в другій половині XVI ст. поширюються укорочені аркебузи, які мали коліщаті й ударно-кремінні замки, часто були оправлені кісткою. Однак це ніяк не вказує на те, що всі ручниці були такими.
Далі читаємо: «Той факт, що вони поширилися перш за все в кінноті, зайвий раз доводить, що тодішня ручниця являла собою різновид полегшеного аркебуза (пищалі)».
Як аргумент на користь «полегшеності» ручниць О. Сокирко посилаєтсья на трактат Ю. Крижанича «Политка», вказуючи на те, що ручниці були поширені серед кінноти. Втім підтвердження цьому у книжці не знаходимо, радше навпаки: у кіннотних формацій вказуються на озброєнні пищалі, мушкети, побочниці (бандолети), самопали, але не ручниці і навіть не аркебузи.
Також є посилання є на статтю «Rusznica» в «Encyklopedia staropolska». В ній зазначається, що «Starowolski wyraża się: „Strzelcy z rusznicami abo arkabuzerowie”». Однак, навіть якщо прийняти те, що «rusznica»=«ручниця» і що тут ручниці та аркебузи ототожнюються, це не означає, що в українських джерелах ручниці матимуть те саме значення, особливо протягом XVII–XVIII ст. У описі Остерського замку 1552 р., наприклад, ручниці та аркебузи розрізняли .
Булдимка, булдимок
Словник Ф. Пискнунова «Словарь живаго народнаго письменнаго и актоваго языка русских южан Россійской и Австро-Венгерской имперіи» тлумачить слова «булдимок», «булдимка» як «родъ короткаго ружья, употреблявшагося запорожскими пастухами» [с. 15].
«Малоруско-нїмецкий словар» тлумачить слово «булдимок, булдимка» як «kurzes Gewehr, Stutzgewehr», тобто як гвинтівку [с. 49]
