AMX-10RC, великий довгочит про французьку розвідувальну бронемашину

Ввечері 4 січня Reuters з посиланням на президента Франції Емануеля Макрона повідомило про намір передати Україні AMX-10RC, що відразу викликало бурхливе обговорення в мережі. Це стало доволі неочікуваним для громадськості кроком від французів, який відкрив собою дорогу для подальшої передачі БМП та танків західного виробництва.

Історичний екскурс

Власне почати цю статтю слідувало б з історичного екскурсу, який необхідний для розуміння того, як на світ з’явився AMX-10RC і що чекає на цю машину.

Повернутись варто в першу половину 20-го століття і тогочасних розвідувальних машин, попередниць нашого AMX-10RC. Тоді технічні характеристики майбутньої розвідувальної бронемашини випливали з довоєнного 1938 року, коли армія вже шукала заміну для Panhard 178. Тоді був представлений прототип Model 201, який був замовлений вже під іменем AMP40 в 1940-му році в кількості до 600 одиниць, але жодна машина не була готова вчасно і з початком ДСВ був лиш прототип, який вивезли в Африку й потім знищили.

Після війни компанія отримала карт-бланш на поновлення розробки 201-ї моделі у вигляді Panhard 212. Загалом, машина зберегла низку особливостей, як от форма корпусу, можливість конвертації 4х4 в 8х8 (центральні мости підіймались для пересування звичайними дорогами), але на додачу до цього отримала двох водіїв (один розташований спереду машини, а інший ззаду) і хитну башту. Ось так й з’явилась до 1950 року EBR (фр. Engin Blindé de Reconnaissance або Броньована розвідувальна машина).

Конструктивно доволі незвичний виріб в якому фактично відсутнє нормальне бронювання, 8 колес, з яких дві центральні пари пристосовані для бездоріжжя й підіймаються на автомобільних дорогах, та традиційно для французів, доволі великі, як для розвідувальної машини, 75 та 90 мм гармати (залежно від версії).

Загалом, застосування цієї машини французькою армією було відповідно до тактики того часу й армія досі покладалась на легкі механізовані дивізії. Ці машини мали діяти на великому полі бою у віддаленні, випереджаючи головну бронетанкову дивізію. Вона могла не лише виконувати покладені на неї розвідувальні задачі а й знищення супротивника відразу після виявлення. EBR діяли у війні в Алжирі та багатьох конфліктах в Африці до кінця 70-х років.

EBR був доволі грізною машиною, але поступово застарівав та не відповідав новим вимогам французського командування вже на європейському театрі бойових дій, тому 6 січня 1961 року головний штаб сухопутних військ (L’état-major de l’Armée de terre (EMAT)) звернувся до Технічного відділу озброєнь з проханням щодо створення бойової розвідувальної машини-амфібії ERAC (Engin de Reconnaissance Amphibie de Combat або Бойова розвідувальна машина-амфібія). Того ж року була представлена модель з 90-мм гарматою, але в підсумку прототип був зроблений зі 105-мм в кінці 1963 року. Це був своєрідний демонстратор технологій, лабораторія, він не міг стати серійним зразком.

Мета ж проекту — створити бронебійний снаряд 105мм, що дозволяє зробити постріл під високим тиском, досягаючи початкової швидкості 850 м/с в гарматі D 739.

Випробування на тестовому лафеті у 1962, а потім вже на прототипі ERAC не виправдали сподівань: точність була прийнятною, а пробиття посереднє як для такого калібру. Проєкт ERAC був закритий.

AMX-10RC

Перші прототипи, які пов’язані з цим проєктом з’явились ще в 1970 році. Це був Panhard M8, який був представлений французьким військовим й через рік продемонстрований міжнародній публіці. Своїм шасі цей прототип має завдячувати бронетранспортеру Panhard M2, який теж далеко від прототипа не пішов. Але найцікавіше в цьому зразку є те, що центральні мости, які в Panhard EBR підіймались, тут навпаки ОПУСКАЮТЬСЯ й крайні пари колес залишаються над землею. Подібне конструктивне рішення пояснюється тим, що в такий спосіб машина краще долає вертикальні перепони та виходить з води. (Варто зауважити, що ця версія теж була амфібією) Відмічають, що вага цього зразку досягала 12,8 тонн, з яких рівно 4 припадало лише на башту з озброєнням. Чому військові відмовились від цього прототипу — залишається достеменно невідомим, але як теорію пропонують дороговизну шасі, а чи відповідає це дійсності — стверджувати не беремось.

Наступний цікавий прототип датований 1974 роком. AMX-10C, цікавий власне своєю ходовою, яка, як заявляється, була взята від гусеничної БМП AMX-10P, але корпус був повністю новим. Проходив випробування в 1974–1975 роках, але в серію ця версія не пішла і зараз прототип знаходиться в французькому музеї танків в Сомюр. З причин називається те, що французькій армії не була потрібна мобільність на рівні AMX-10P й така вогнева міць, коли можна оновити AMX-13.

В серію ж пішла звична AMX-10RC вже на колісній базі (Власне RC це Roues Canon або Гармата на Колесах), на яку армія розмістила перше замовлення на 190 одиниць у компанії GIAT в 1977 році. Перша ж серійна машина була здана 20 грудня 1979 року, а самі поставки 350 машин з моменту замовлення тривали до 1982 року, хоча спочатку планувалось замовити 403 машини й поставки мали б закінчитись в 1986 році. Що цікаво, ще в 1981 році Марокко замовила у Франції 108 машин і як мінімум частина з них не оснащена водометами, себто, не має амфібійних можливостей. Остання поставка відбулася в 1991 році. Також в 1994 році 12 одиниць відправились до Катару.

Модернізація AMX-10RCR

В нульових загальний парк цих машин складав 337 машин, з яких планувалось оновити спочатку 300 машин, але через скорочення потреб зменшили до 256 машин в 2002 році. Вже тоді приглядались до того, що машина буде замінена в 2015–2020-х на перспективну EBRC, який також замінив би у армії ще одну розвідувальну машину ERC 90 SAGAIE. Загальна вартість цієї програми модернізації на січень 2003 року становила 236 мільйонів євро, середня вартість одиниці 0,68 мільйона євро, про це свідчить архів французького сенату.

Що ж представляла з себе ця модернізація? По перше, це подовження експлуатації AMX-10RC до 20-х років. Також, з головного, модернізація включала в себе нову автоматичну коробку передач, нову гідравлічну підвіску, додаткове бронювання борту, нову гранатометну систему GALIX, оновлення тепловізійної системи, нову радіостанцію Thales PR4G. Але це все не так важливо, як інтеграція техніки у систему інформації та управління на полі бою, для чого ця програма і була впроваджена. Два прототипи були випробувані в 2002 році французькою армією.

Поставки модернізованих AMX-10RC до версії RCR очікувалось в 2003–2008 роках, але вже ледь не відразу графік почав сповільнюватися. Як зазвичай це й відбувається, причиною сповільнення була відсутність нових запчастин через те, що субпідрядники оголосили про своє банкрутство або ж ці запчастини вже не вироблялись. Зі 100 одиниць, які мали б бути зроблені в 2004 і 2005 роках було поставлено лише 32. Але перешкоди на цьому не завершились, оновлення AMX-10RC було доручено DCMAT та Giat, перша ж розібрала шасі ШЕСТИДЕСЯТИ бронемашин перед тим, як второпала, що певні елементи після демонтажу повторному використанню не підлягають. GIAT, як виробник, не зміг допомогти, бо не зберіг відповідної технічної документації на відповідні елементи і їх виробництво було втрачено, як й 2 роки в пошуках технічного вирішення проблеми. Але програма поновилась, хоча й плани щодо модернізації були переглянуті, бо тепер планувалось наступне: щоб компенсувати додаткові витрати, які були викликані затримкою та додатковою роботою у вирішенні проблем, 90 машин підлягатимуть більш серйозній модернізації, а решта 166 з 256 легшій, без розбору шасі. Продовжуючи тему темпу модернізацій, 100-ий модифікований вже AMX-10RCR був переданий 29 січня 2008 року, тоді ще очікувалось, що наприкінці 2010 будуть модифіковані всі 256, а загальна вартість програми на 2007 рік становила 304 мільйони євро. Перше розгортання закордоном новеньких AMX-ів сталося в Кот-д’Івуарі, червень 2006 року в операції “Єдиноріг” в складі 1-го іноземного кавалерійського полку. У 2008 було поставлено 62 одиниці й вже до кінця 2010 року вдалось завершити цю програму, в підсумку французькі платники податків заплатили 300 мільйонів євро.

Озброєння та боєприпаси

Очевидно, що найцікавішим в цьому зразку техніки є безпосередньо її 105-мм гармата CN-105-F2 MECA (або просто F2) та те, що знаходиться в серійній башті TK-105, яка має боєкомплект у 38 снарядів. Відразу хочеться зауважити, що нормально вести вогонь з цієї гармати можна лише в нерухомому положенні, оскільки вона не стабілізована. AMX-10RC має спарений кулемет калібру 7,62 мм, але після модернізації був доданий й зенітний кулемет на башту. З 87 по 89 роки проходило встановлення дульного гальма та адаптація до стрільби БОПСами.

Всі боєприпаси до цієї гармати мають індекс F3 та літеру Т, що значить “Трасуючий”, але при цьому, важливо зазначити що вони не є сумісними з “повноцінними” натівськими гарматами через те, що мають калібр 105х527, на відміну від 105х617 NATO.

За каталогами французької державної компанії NEXTER від березня 2010, червня 2018 та травня 2022 року на продаж пропонуються такі види амуніції:

Що цікаво, компанія не пропонує на продаж димові снаряди (фр. OFUM Obus FUMigène), навіть попри те, що їх використовує французька армія.

Прилади спостереження

На початок 80-х років AMX-10 RC була обладнана двома доволі важливими речами — панорамним прицілом та приладом нічного бачення.

В розпорядженні командира є панорамний приціл М389 з фіксованими режимами дво- та восьмикратного приближення. Завдяки цьому він має можливість вести спостереження без повороту башти, а дубльована пріоритетна система наведення , дозволяє, без участі навідника, самостійно вести вогонь, перехопивши керування.

Прилад нічного бачення на цій машині має назву TVBNL ((caméra) de TéléVision à Bas Niveau de Lumière або телекамера для місцевості з низькою освітленістю). Це був пасивний ПНБ DIVT 13 (Dispositif d’Intensification pour la Visée et le Tir або прилад для посилення можливостей наведення та стрільби ), котрий ви можете побачити зліва від гармати. Він дозволяє вести спостереження на дальності до 1200 метрів.

У кінці 80-х проходила програма модернізації машини, при якій ПНБ DIVT 13 замінили на тепловізор (CASTOR) DIVT 16 (CAméra Standard Thermique d’Observation et de Reconnaissance або тепловізійна камера для спостереження і розвідки), різні версії якого стали одними з найрозповсюджених моделей на французькій бронетехніці в цілому. Оновлений прилад має цифровий зум та дозволяє спостерігати цілі до 5000 метрів, ідентифікувати їх починаючи з 3000, а гарантовано побачити зброю з 1000. Інформація з камери виводиться на два монітора для навідника та командира машини. Поряд з модулем тепловізора розміщується отвір для 7.62мм кулемету заряджаючого.

Загалом на AMX-10RC поширені зараз три моделі тепловізорів: DIVT 16С (встановлена в 1999 році, вона дешевша за оригінальну модель 1987 року), DIVT 18 (дешевша й легша, але не має функції цифрового зуму і має гіршу роздільну здатність), DIVT 19 (менш розповсюджена, але впізнається за відмінною панеллю керування). На жаль, більш детальної інформації по тепловізорах сьогодні в нас немає, можливо вдасться доповнити цей момент з їх приїздом в Україну.

Унікальною, як для французької бронетехніки, була система керування вогнем M401 COTAC (COnduite de Tir Automatique pour Char або автоматична танкова система керування вогнем) яку вперше встановили саме на AMX 10 RC. Працювала вона у поєднанні з лазерним далекоміром М550, що за словами екіпажу, дає можливість вражати стаціонарні та рухомі цілі за 10 секунд.

Сам далекомір поділяє одну амбразуру з оптичним прицілом М504, який має кратність х10.

Рухова складова

Першим двигуном, встановленим на серійний машині став доволі старий, багатопаливний 8.2 літровий 8-циліндровий V-подібний Hispano-Suiza HS-115–2 (де 2 — це 2 турбіни) потужністю за одними даними 260, а за іншими 276 к.с. Через вік, з 1985 по 1995 проходила програма модернізації, зі встановленням нового дизельного 6-циліндрового V-подібного Baudouin 6F11 модифікації SRX(тобто перероблений, адаптований до використання на АMX-10 RC) потужністю 300 к.с. (штучно обмежений до 280 к.с.).

Як було зазначено вище: французи зробили машину з новаторськими підходами, одним з яких було впровадження гідро-пневматичної системи. Завдяки цьому механізму, є можливість зміни кліренсу та нахилу бронемашини, за рахунок чого досягається краща прохідність, можливість індивідуального пристосування під ландшафт а також зменшення профілю машини для кращого маскування.

Техніка не має рульових колес, через що обертається “по танковому”, блокуючи колеса з одного боку. Це дозволяє швидко змінити напрямок взагалі без радіуса повороту(тобто на місці), робить дешевшим виготовлення та обслуговування, але має і свої недоліки у тому, що машина погано відкликається на управління, а також її нестабільність на великій швидкості, можливість неконтрольованого заносу.

Два не до кінця зрозумілих елементи, ви можете побачити їх біля правого вогнегасника у передній частині корпусу. Припускаємо наступне:

І про те, що вже не актуальне — водомети, які знаходилися на машинах аж до проекту модернізації RCR у 2000-х, хоча втратили свою актуальність вже у 91 році, про що вказує демонтаж при експорті у Марокко та у ході операції “Буря в пустелі”, про що буде далі. Знаходяться у кормовій частині, дозволяли досягати швидкості у 8 км/г.

Бронювання

Корпус зварний, з алюмінієвого сплаву марки 7020, що відповідає призначенню машини та пояснює відносно низьку масу без урахування башти та збройового комплексу. Сама ж 7ххх серія є доволі поширеним варіантом у бронетанковій сфері за високі показники міцності до ваги, гарну механічну оброблюваність, зварюваність та стійкість до циклічних навантажень. Але не дивлячись на ці позитиані риси, відносно тонка броня тримає тільки легку стрілецьку зброю та уламки, через початковий задум проекту, як машини з амфібійними можливостями, і при всіх намаганнях полегшити для цього конструкцію, серійний виріб вже мав майже критичну масу.

Проходячи проект модернізації від 1990 по 1991, окрім тепловізора машина отримала додаткове 10мм бронюванювання зі сталі у фронтальній проекції башти та корпусу, для захисту від крупнокаліберного стрілецького озброєння (заявляється про стійкість до 23мм від 300 метрів, що натякає на радянську ЗУ-23–2, розповсюджену у країнах Азії та Африки). А деякі машини додатково отримали у бортовій проекції приварені 10мм алюмінієві трапеції для захисту задніх пар колес. Таким чином маса машини вже перевищувала критично допустиму для проходження водних перешкод, що, тим не менш, не сильно заважало виконувати місії у посушливому кліматі.

З цікавого: дивлячись на фотографії часів операції “Буря в пустелі”, ви можете побачити що не всі машини обладнані додатковим захистом у фронтальній площині. Викликано це особливістю підготовки до операції, так як трапеції були приварені ще у Франції, до погрузки, а плити на території Саудівської Аравії, безпосередньо перед початком операції.

Ще одним з кроків до посилення стала поява на початку 90-х екранів на бортах машини, які першу чергу вони призначені для захисту паливних баків від фугасного ураження. Складається комплект з 6 панелей, по 3 на борт, дві з яких є майже взаємозамінні, що ви можете побачити на фото нижче.

З цікавого: відмічається, що при встановлені екранів машина стає занадто широкою для самостійного та безпечного пересування цивільними автодорогами Франції, що часто тягне за собою потребу зняти екрани або залучити спецтранспорт для конвоювання.

У кінці 2000-х початку 2010-х з’явилася потреба у покращенні бронезахисту при діях у місті та гірській місцевості, що пов’язано з досвідом експлуатації у місіях KFOR, Афганістані та Африці, тому у 2011 році був прийнятий на озброєння та закуплені 20 комплектів нового навісного бронювання, яке прозвали SEPAR (Systèmе de protection EEI pour AMX-10 RCR або захист від саморобних вибухових пристроїв для AMX-10 RCR). Комплект складається з заміни крісла водія на спеціальну систему ременів, що кріпиться до стелі, тяжких бронепластин, які заміняють перші два листа бортових екранів та додаткового бронювання на днищі. Така модифікація не могла не сказатися прохідності машини. Маса збільшилася на 1700 кг, а кліренс зменшився на 7(!) сантиметрів, через що французькі військові у Малі були вимушені комбінувати в одному підрозділі одразу машини з бронюванням та без нього, і додатково проводити відбір тільки найкращих водіїв через проблему із застряганням нагруженої машини.

Не дивлячись на вже доволі сильне навантаження, та характерний ліміт бронювання, на додачу до набору SEPAR, ще більш обмеженою кількістю були закуплені протикумулятивні решітки, до закривають НЛД, борт корпусу та башту з боку та корми.

Додаткові системи

Як і у більшості інших зразкзів бронетехніки, АМХ-10 RC мав димові гранати для маскування у разі небезпеки. Серійна машина мала у своєму розпорядженні 4 готові до пострілу димові заряди по 2 з кожної сторони башти у задній її частині.

Разом з модернізацією машин до версії RCR, вони були замінені на систему GALIX, яка перемістилася до переду та мала у два рази більше зарядів (по 4 на кожну сторону), та два нових типи гранат — захист проти ІЧ загроз та осколково-фугасні для протидії живій силі.

На початку 90-х було вирішено покращити захист від ПТКР, через що була розроблена система (фр. LIR/LIRE Leurre infrarouge або інфрачервона пастка) на жіноче ім’я EIREL, для протидії загрозам з ІЧ наведенням на ціль. Працює за принципом генерації джерела тепла перед технікою, для уникнення ураження. Кріпиться зліва від башти, має можливість обертатися, більш широкої області протидії. Розміщення може показатися дивним, через обмежене “поле зору” прилада, тому ми припускаємо, що це зроблено з метою не заважати панорамному прицілу командира, та не збільшувати силует.

Починаючи з 2009 року на багатьох AMX-10 RCR, перебувавших у Афганістані, була встановлена система глушіння радіосигналу, для протидії СВП. Складається вона з додаткової корзини позаду башти та 4 антен по її периметру.

У тому ж 2009 році з’явилися відомі ще з першої та другої світової спеціальні ловці проволоки або ж т.з. “протидекапітаційні” леза, роль яких полягає у захисті екіпажу від зустрічі з можливи загрозами природнього та людського походження.

Між серединою 2000-х та 2010-х, тобто, миротворчою місією у Афганістані та операцією “Бахран”, на деяких машинах з’явилося ще два нових елементи: картуз біля оптичного прицілу навідника та незрозумілий пристрій на панорамному прицілі командира. Зустріли два припущення: ІЧ-фара та окремий тепловізійний приціл командира. Цікаве рішення з урахуванням відсутності тепловізійного каналу у панорамного прицілу, хоча до кінця і не зрозуміло чи має можливість командир використовувати його дистанційно. Також не зрозуміла потреба машини у ІЧ-фарі через відсутність, окрім як у водія, пасивних приладів нічного бачення.

Внутрішній устрій

На фото одних й тих самих місць ви можете побачити різне обладнання у різних місцях. Викликано це різними версіями машин, самого обладнання та, можливо, індивідуальними потребами екіпажу.

Цікава інформація: дивлячись на фотографії, ви можете побачити що всередені присутній не просто білий, а ще й світло-зелений колір. Стверджується що зелений колір є розслабляючим, і завдяки цьому екіпажу комфортніше знаходитися у машині.

Говорячи про техніку зсередини, напевно, треба починати з командира машини, у якого в прямому розпорядженні є такі інструменти як панорамний приціл та джойстик для самостійного наведення башти, панель керування, окремий монітор для виводу інформації з тепловізора та бойової інформаційної системи.

Перед командиром сидить навідник. У його розпорядженні є вже відомий нам оптичний приціл (М504) та “чебурашка” для керування гарматою та поворотом башти. По праву руку знаходиться окремо виведений монітор тепловізора та ручний механізм обертання башти. Єдиний член екіпажу, що не має свого люку.

Цікава інформація: Зі слів екіпажу для телеканалу France 3, під час навчань у Румунії, електрична система повороту башти доволі гучна при постановці засідки, тому навідник вимушений використовувати мануальнильний поворот.

Останнім членом екіпажу у башті є заряджаючий. Той кому не позаздриш — стояча, фізична робота з підвищеним ризиком травмування, про що трошки нижче.

Зоною відповідальності є заряджання основної гармати та два кулемета. Як було зазначено вище: машина має боєкомплекс у 38 снарядів, з яких 12 заряджаючий має у “швидкому доступі”, в ніші по ліву сторону та задню частину башти. Інші 26 зберігаються по праву сторону від водія, у спеціальному стелажу.

А тепер важливі слова з приводу техніки безпеки. Посилаючись на слова командира з 1 іноземного кавалерійського полку (1 REC), правильним та максимально безпечним варіантом заряджання є “робота правою рукою”. Приклад нижче:

Як ви можете побачити, після заряджання снаряду, людина інстинктивно хоче натиснути кнопку “Готовий” саме лівою рукою, при тому що права у цей момент може знаходитися у зоні відкату гармати. На жаль, ми не знайшли ніяких інших рекомендацій стосовно заряджання та бачимо як велика кількість заряджаючих, що потрапляють на відео, користуються саме лівою рукою. Питання відкрите, тому як буде можливість запитаємо вже українських військових.

Додаткова порада майбутнім командирам машини від того ж командира: контроль за своїм лівим ліктем. Щиток гармати недостатньо довгий, як ви можете побачити нижче:

Механік-водій, або пілот, як кличуть його французи, найменш висвітлений член екіпажу, але нам все ще є що розповісти.

Раніше ми писали що ця техніка повертає “по танковому”, тепер впевнено можна сказати, що і керування тут від танку. Тільки порівняйте АМХ-10RC і танк AMX-30:

Припускаємо що по праву руку знаходиться коробка передач, на фото представлений застарілий механічний варіант. Ліва ж сторона, імовірно, відведена для управління гідравлікою. З цього моменту починаємо “обертати камеру” зліва на право:

З модернізацією до версії RCR, змінилося і місце водія. Встановлені нові додаткові панелі, замінена коробка передач з механічної на автоматичну, “косметично” видозмінене крісло.

Люк водія має центральний знімний триплекс OB-31A, який при потребі може бути замінений на триплекс із пасивним ПНБ. При посилені бронювання 10мм сталевими плитами, також був посилений і люк.

І на додачу хотілося би показати тренажер для командира та навідника. Вже не перший раз бачимо як французи зображають противника у виді рядянського танку Т-72, при тому що до цього дня машина ще не приймала участі у жодному бою проти будь якого танка.

Досвід експлуатації та інциденти

Насправді, нічим особливим під час служби машина не відзначилась, тому й про її існування більшість дізналась лише з анонсом її передачі. Брав участь у операції “Даге”, яка відбулась в рамках “Бурі в пустелі” 1991-го року. Але якимись серйозними боєзіткненнями АМХ-10RC в ній не похизується, тим паче проти танків (проти яких вони за всю службу не вступали в бій). Всього вдалось відстріляти 290 105-мм “кабанів”. Генерал Мішель Барро, командир 1 полку Спахі, який був озброєний AMX-10RC казав наступне:

“AMX-10RC показав себе відмінним зразком техніки. Коли ми підвели підсумок цих 6 місяців інтенсивного застосування, за весь конфлікт — було відносно мало поломок. Його перевага: це — машина, яка їде швидко. Шини виявилися відносно добре адаптовані до цього типу місцевості. Але нас непокоїла пробивна здатність гармати. І тому, в терміновому порядку, нам встановили обладнання, яке дозволяло стріляти БОПСами, які були лише в процесі впровадження на AMX-10RC в Сухопутних Військах. І через це ми були зацікавленні поєднувати AMX-10RC з VAB HOT — для дальності та пробивної здатності. Для мене, в тих боях, які ми вели, проявилася здатність цих двох систем доповнювати один одного, оскільки в пустелі 1200–1300м — це ніщо. Ми бачимо набагато далі (в гарну погоду), і тут VAB HOT знаходить своє місце завдяки своїй здатності стріляти далеко”.

“Люди були дуже спокійні. Ми відмінно оволоділи тактикою застосування вогневих засобів. І мені здається, ми вдало уникнули великої кількості потенційних інцедентів… Бо треба розуміти, що значна частина наступу пройшла практично в умовах пісочної бурі, — ми майже нічого не бачили, окрім як через тепловізори. Але все пройшло без жодних нещасних випадків!” *розказує про те, як швидко вони просувалися, і як іракці масово здавалися*

“Треба розуміти, що ми були на мобільній війні. Дам вам цифру — за 48 годин ми пройшли 250 км.”

Окрім Перської затоки машина використовувалась й в Чаді, Косово, Кот-д’Івуарі, Малі та Афганістані. Загалом, хоч машина й проектувалась в умовах Холодної війни, але знадобилась лише у війнах проти малочисельних супротивників з доволі слабким озброєнням, де велику загрозу часто складали саморобні вибухові пристрої. Наприклад, результатом одного з таких СВП в Афганістані 26 січня 2011 року став AMX-10RC, в результаті підриву, як повідомлялось, 4 члени екіпажу зазнали “легких поранень”, проте були доставлені вертольотом до французького військового госпіталю в Кабулі.

Цікаві прототипи

Майбутнє AMX-10RC в французькій армії

Як вже й зазначалось в статті вище, французька армія при модернізації до версії RCR планували її експлуатувати лише до 20-х років й разом з ERC-90 замінити на перспективний проєкт EBRC (Engin Blindé de Reconnaissance et de Combat — броньована розвідувально-бойова машина). Розробку нової машини розпочали в 2014 в рамках програми Scorpion, майбутнім Jaguar переймались Nexter, Thales та Arquus. Тоді поставки планувались вже з 2020 року. Перші 20 машин були замовлені в 2017 році, а згідно з прийнятим в 2018 законом про військове планування 2019–2025 очікується мати 150 EBRC Jaguar в 2025 році та 300 до 2030 року. Першу партію з 20-ти машин отримав 1-й африканський єгерський корпус на початку 2022 року. Таким чином, застарілі для французької армії AMX-10RC та ERC-90 можуть опинитись на звалищі наприкінці 20–х та початку 30-х років, тож в перспективі Україна могла б їх отримувати від Франції, але станом на сьогодні говорити про це зарано. Також пропонуємо ознайомитись з цікавим перекладом по темі від наших товаришів.