Відгуки на три книги, де реальність – крихкий концепт, що змінюється під час оповіді. Книги: «Сім смертей Евелін Гардкасл», «Лийтеся, сльози, сказав полісмен», «Звихнутий час». Зі спойлерами і без.
Соліпсизм – філософський напрям, згідно з яким реальність є породженням свідомості людини. [2, 71 c.]
Якщо коротко і без спойлерів про книги, то перша з переліку книг – «Сім смертей Евелін Гардкасл» – цікава головоломка, яка не справляється з реальністю в якій існує. Наївність поглядів британського письменника відображає проблему сучасного всепрощення, ігноруючи концепцію «абсолютного зла» чи хоча б «прощення не є можливим без розкаяння та справедливого покарання».
Друга книга – «Лийтеся, сльози, сказав полісмен» грається з реальністю і тим, хто її вибудовує, де твоє сьогодення – це вир, який може затягнути тебе через посередництво оточення. Опинитися у новому світі, де все що ти маєш – це лише гроші у кишенях одягу – випробування на міцність духу та психіки, бо коли ти самотній, по-справжньому самотній – починається найважче.
Останньою книгою є «Звихнутий час» – це те, чим могла би стати «Сім смертей…», якби не відбулося перегину між остаточною реальністю і пафосом. В «Звихнутому часі» присутній пафос, присутнє питання воєн та насильства, військових злочинів, однак відведений простір між «за» і «проти» сполучається ниткою якоїсь логіки, у той час як у «Сім смертей…» розв’язнання моральної дилеми пов’язане хіба зі світобаченням автора – підлаштовує реальність і висновки.
Це була безспойлерна частина.
Далі шлях для тих, хто спойлерів не боїться, а може і жадає їх.
Увага, у наступній частині присутня лайлива лексика (1 раз).
Сім годин я жалкувала, що прочитала «Сім смертей Евелін Гардкасл»
«(Завтра є) нагодую стати сміливішим чи добрішим, шансом виправити помилки. Бути ліпшим, ніж я є сьогодні. Кожне завтра – це подарунком» [1, 509 c.]
Це урок, який можна дати дітям та підліткам, щоб вони подолали страхи майбутнього. Можна спробувати дорослого переконати, що сьогодні – це лише частина життя і завтра буде, якщо не легше, то принаймні мостиком до цього кращого та легшого. А чи так можна описати момент, як ти допомагаєш терористці світового масштабу вийти на волю?
Нам буквально «втирають» про прощення. Прощення без запиту на спокуту. І яке прощення можливе у випадку забраного життя (через катування та вбивство), який рівноцінний обмін буде достатнім? Сила, йобана блять русня, любові. Любові без пам’яті та досвіду.
Ви можете мені дорікнути, але він же згадав, що ж: «… те, що лишилося від справжнього Ейдена Бішопа… тепер це вже самий лише фрагмент, маленький шматочок особистості, яка спромоглася втриматися…» [1, 320 c.].
Ейден для мене став втіленням західного світобачення, яке натягує біле пальто, маючи у своєму минулому криваві сторінки про яке попіклувалися призабути. Це загальне всепрощення на мою суб’єктивну думку – травматичні наслідки імперського минулого, де ти краще зрозумієш злочинця, ніж жертву.
Лише після довгих років, коли його особистість зазнавала трансформації, буквально стираючи пам'ять про реальність, людина дійшла до «любові» та «всепрощення». Навіть умови «виходу» були підтасовані Ейденом, без нього усі злочинці би лишилися далі б в «реальності».
Це нагадує мені те, як західні інтелектуали готові закривати очі на те, як російська пропаганда використовує «велику» російську культуру, щоб досягати імперських цілей, але при цьому Захід пропагує окремість культури від політики або знецінює досвід через «ви травмовані і не можете оцінити ситуацію». Створюють зручну спрощену реальність без взаємозв’язків, які століттями вибудовувалися і спонсорувалися (з доброї волі і без корисливих цілей?).
Ця історія розчарувала, хоч потенціал і складність головоломки вражає, на жаль, якісно закінчити історію авторові не вдалося.
Читай більше Філіпа К. Діка, сказав єнотик з клавіатурою
Не варто так легко лякатися. Інакше життя для вас буде нестерпним [2, 243 c.].
Після «Убіку» я знала, що прочитаю ще не одну книгу автора. «Лийтеся, сльози…» став наступним твором Діка для мене і він дещо відмінний від «Убіка». Так, ти спершу так само мало, що розумієш, але поступово, якщо вірно тлумачиш підказки – розгадуєш головоломку як в «Сім смертей…».
Щоправда, якщо у «Сім смертей…» головний герой самостійно потрапляє у вир, що засмоктує його у нову реальність, то у цій історії магнітом виру – його центром є конкретна людина, яка затягує своє оточення у іншу реальність – наслідки кардинально міняють життя оточення.
Це не є чимсь новим – оточення вливає та часом формує твоє теперішнє і майбутнє. У цій історії це сталося хіба дуже різко і з тими, хто був залучений опосередковано. Різка зміна може вплинути на сприйняття, більше того, випробовує у надскладних обставинах – цілковитій самотності – волю до життя і здоровий глузд. Що для тебе буде психологічною основою, якщо все, що ти знаєш піддається сумніву, навіть факт твого існування?
«Насправді вона нічого не хотіла знати… вірила, що й так все вже збагнула» [2, 82 c.].
Через різних другорядних персонажів Джейсон може будувати крихкий фундамент сприйняття нової реальності: божевільна, небезпечні другорядні, небезпечний сьомий, ще одна навіжена, але яка його пам’ятає, і т.д. На відміну від решти, Джейсон був пазликом не з тої головоломки, який зберіг свої кутики і не підлаштувався під умови чужого світу за що в кінці отримав нагороду.
Часова лінія у іншій часовій лінії
Тут у дію вступає закон інерції: поки він був поза грою, публіка не хотіла його бачити – так само, як і всіх інших, але щойно він з’явився у грі... процес перейшов у режим самовідтворення. Сила стабільності працювала на його користь. Величезний тягар автоматизму грав на його боці, а непроти нього [3, 45 c.].
Як на мене, книги Філіпа К. Діка треба розчитувати, перші 50-80 сторінок вимальовують тло – одну реальність, яку потім будуть руйнувати, спершу через деталі, а потім це переходитиме у світовий масштаб для головних героїв: як це було з «Убіком» чи «Звихнутом часом», щоправда в «Лийтесь, сльози…» цей перехід різкіший, однак потім відбувається «відкат» до початкової реальності.
Тому, не знаю як у інших, а в мене прочитання початку завжди затягнутий в Діка, а останні 150-200 сторінок читаюся за день-два.
Ще раз повторюся, що для мене ця книга – це «Сім смертей…», якій вдалося. Масштаб головоломки тут простіший, хоча також є моральна дилема, яка задає некомфортні питання. Однак, контекст воєн – досвід до якого апелює автор: Друга світова і Громадянська війни – тут не виходить за межі американського світосприйняття та історії, не перекидається на Європу і не трактуються дії тої ж Німеччини:
– Розкажіть нам про втрати нацистів у зв’язку з використанням важких бомбардувальників, сказала вона, – під час нальотів на Британію.
– Я був у Тихому океані, – мовив він. – Вибачте, я нічого не знаю про події в Євpопі [3, 202 c.].
Досвід громадянської війни, що відбувався на території самої США тут проговорюється глибше, де Філіп Дік дозволяє собі розмивати поняття білого та чорного і рефлексувати події, що дотичні до його країни, а не є пафосним узагальненим білого пальта зі «Сім смертей…»:
– У громадянській війні, - сказав Реґл, - усі сторони помиляються. Це клубок, який неможливо розплутати. Тут кожен жертва [3, 286 c.].
Якщо виходити за межі американського контексту, можна потрапити у пастку накладання контекстів. Нам самим довгий час російська пропаганда – через вуста подекуди західних партнерів – нав’язувала концепт громадянської війни, де хороших нема, де правди не існує і тому можна гратися з правдою як зручним концептом, міняти при необхідності.
Окрім міркувань Реґла Ґамма є також об’єктивна реальність на яку він може вплинути, яка посприяє завершенню військовим діям. Його міркування (вірні вони чи ні), дають шанс на завершення несправедливості та перехід на наступний етап, де можливе через певний час проговорення страшного досвіду.
Величезний плюс, як на мене, є те, що моральна дилема є в межах однієї групи. Не люди проти інопланетян, американці проти совєтів – хоча ця проблема теж на поверхні проговорюється – а людина з системи проти цієї ж системи в межах однієї країни, яку може проговорити американець.
Питання безпеки, які могли би хвилювали американське суспільство кінця 1950х, коли був написаний роман, мають відгук у мене у 2020х. Вони не викривають щось абсолютно нового, однак не виходять за межі досвіду, який міг би пережити американець у той час, чи я під час сучасної російської військової агресії. А якщо взагалі спростити, то до яких страхів можна було б апелювати, щоб нагадати американцям якою загрозою є ядерна держава на болотах:
... але ніщо не ідеальне. Ніщо на світі. Принаймні не в цьому столітті з його водневими бомбами, росією та зростання цін [3, 16 c.].
...порушив питання про неможливість перехоплення всіх ворожих ракет у разі повномасштабної раптової атаки на Америку. Ви мали рацію. Ми знаємо, що нам не вдасться збити всі ракети. Якась частина досягне цілі. Це жахлива правда, ми мусимо її визнати й дати їй раду належним чином [3, 200 c.].
Ракети не потребують ручного керування, тож не буде втрат серед пілотів. Потік ракет не зупиниться просто тому, що немає кому сісти за штурвал. Поки існуватимуть заводи, що їх випускають, ракети все летітимуть і летітимуть [3, 203 c.].
Підсумки
«Сім смертей Евелін Гардкасл» для мене історія, що показує як саме злочинці будь-якого штибу зможуть уникнути відповідальності, через красиві образи та моду на «складних персонажів з поганим минулим».
«Лийтеся, сльози, сказав полісмен» – книга про оточення та зміни, які це оточення створює, про самотність і силу духу, що долає перешкоди навіть у безвиході.
«Звихнутий час» про місце людини у суспільстві, відповідальність за вчинки і дорослішання, яке зіштовхує тебе з реальністю, куди менш затишною, ніж тою, яка обмежується грою «Де маленький зелений чоловічок опиниться наступного разу?». У кожного своя назва гри, але як ти приймеш реальність, яка ховається за твоєю грою, залежить лише від тебе.
Список літератури
1. Сім смертей Евелін Гардкасл / Стюарт Тертон; пер. з англ. Д. Березіної. – Х. : Віват, 2020. – 512 с.
2. Лийтеся, сльози, сказав полісмен / Філіп К. Дік; пер. з англ. Гєника Бєлякова – Київ : Комубук, 2022. – 328 с.
3. Звихнутий час / Філіп К. Дік; пер. з англ. Юлії Галети – Київ : Комубук, 2022. – 296 с.
