🎬 IMDb — 8,4 · Trakt — 7,7
⏫ тривалість: 4 серії
⏳ хронометраж епізодів: 48–62 хв (без титрів)
Нещодавно на Netflix вийшов британський міні-серіал «Adolescence» про підлітка, якого звинувачують у вбивстві. Спочатку здається, що 4-серійна драма піде протореною стежкою детективного жанру, як в шоу 🇺🇸 «Захищаючи Джейкоба», 🇮🇱 «Ваша честь» (і його адаптаціях: 🇺🇸/🇮🇳/🇫🇷/💩/🇩🇪/🇰🇷), 🇺🇸 «Коли вони нас побачать», але проєкт руйнує очікування, фокусуючись на зовсім іншому. Відповідно, деяких глядачів, починаючи з другої серії, продемонстроване може загнати в нудьгу, адже вони очікували зовсім інше, але навіть вони, якщо додивляться проєкт до кінця, відмітять немало переваг шоу, одна з яких: усі серії зняті одним безперервним планом.
В даному випадку технічний аспект створення і подачі матеріалу є радше засобом сильніше прикувати увагу до того, що відбувається на екрані. Хоча, очевидно, що ще це додає проєкту родзинки, наживки для глядача, аби подивитись, а для критиків і кінематографістів — говорити про реліз.
Безумовно, «Юнацтво» входитиме до різних списків найяскравіших серіалів року. Це міцна робота, яка говорить про важливе, не спрощуючи історію вбивства та проблему різниці поколінь. За останні декілька десятиліть соціальний устрій радикально змінився, глобальний інформаційний перехід став настільки швидким, що розрив між дітьми та батьками виявився разючим. На прикладі роз'яснення значення смайликів у публікаціях в соцмережах в другому епізоді видно, що часто люди говорять різними мовами. Навіть я, людина ще не вікова, так би мовити, яку можна віднести до молоді (візьмемо базову розбивку 14–34 роки для цього), не сильно в контексті закладеного сенсу в ті смайли, а що тоді казати про 35–54-річних чи людей, які ще старші.
Для мене реліз спрацював якнайкраще в першому епізоді, завдяки тому, що сюжетно він увірвався накшталт холодному душу, з тим же ефектом, який відразу бадьорить. Потім серіал вже не так торкав, не дивлячись на акторські перформанси нової висхідної зірки в кіно та Стівена Ґрема, який зіграв батька підлітка.
Для когось «Adolescence» спрацює на всі 100%, адже проєкт здатен занурити у вир подій та зачепити за живе своєю подачею. В даному випадку підкупає реалізм, Шоу фокусується не на розслідуванні вбивства, як зазвичай буває, а на тому чому дитина з досить повноцінної сім'ї виявилася здатною на такий злочин, і як її вчинок далі впливатиме на родичів, знайомих і ставлення соціуму до ситуації. Творці не дають прямої відповіді, проте діалоги важливі, й дають зрозуміти внутрішній світ героїв та стіну непорозуміння, яка є між ними, спричиненою різницею поколінь.
В дебютній серії баланс усього: несподіванки, міксу жанрів, тут ще проєкт занадто не фокусується на психологізмі, це перекривається процесуальною складовою роботи поліцейських, адвоката й системи в цілому, а також сильною акторською грою і подачею. Глядача беруть на гачок із перших хвилин, вводячи в жанрову оману. Здається, що ми будемо розплутувати детективний клубок, але ні.
Другий епізод не підпускає до головного героя, даючи зрозуміти ситуацію зі сторони, демонструючи інших підлітків і вчителів. В цій серії ми починаємо розуміти що сталося й чому. Пошук мотивів приводить до сім'ї, схоже, що відсутність друзів та соціальне лузерство не є причиною.
Третя серія через розмову із психологом знову не дає відповіді на те як так вийшло, тільки прояснює, що насильства в сім'ї не було, а стосунки батьків здорові. Сам хлопчина просто не відчуває емоцій з приводу смерті дівчинки і свого злочину, в нього немає емпатії, ще він непогано маніпулює. Ми розуміємо, що причини витікають не з сім'ї (проблеми), оточення (булінг) чи соцмереж (непорозуміння). Максимально хочу відмітити Овена Купера, підліток відмінно зіграв, а Ерін Доерті була надзвичайно переконливою.
У заключному епізоді глядачеві доносять думку, що іноді зло стається і це не пояснити простими матеріями. Не можна просто так зробити психологічний розбір чи не завжди ядро негараздів є у сім'ї та суспільстві. Це просто відбувається, природа вбивств не завжди зрозуміла, це може бути просто імпульс. Подружжя в своєму діалозі щодо природи вчинку сина та своїх можливих помилок як батьків двох дітей підсумовують:
— Як ми створили її?
— Так само як і його
Я не хочу впадати в крайнощі та захвалювати те, від чого я не отримав надпотужних емоцій. Як на мене, шоу більше досліджує соціальний аспект, занурюючись у психологію всього, от тільки це не завжди цікаво дивитись, бо дійство відсторонюється від глядача з індивідуальних матерій в суспільні. Тобто місцями цей ефект спостерігача у вирі подій може відштовхнути, бо сюжетно 4 серії показують різні моменти із життя сім'ї, як альманах, уникаючи базової структури міцних переплетінь причинно-наслідкових зв'язків між епізодами.
Серіал грає на полі психологічної драми з такими проєктами як 🇬🇧 «Бродчорч», 🇩🇰 «Вбивство», 🇬🇧 «Лютер», 🇬🇧 «Падіння» (та їх ремейках), от тільки не даючи таких же вибухових емоцій та катарсису. Саме так я відчув цей реліз. Це не найвищий бал, але дійсно визначна робота, причому суспільно важлива.
Оцінка: ★★★★½, або 9/10
Підписуйтесь на канал у Telegram, в якому я здебільшого пишу відгуки на фільми і серіали (не тільки довгочити), інколи аналітичні розбори, добірки, а також пости про все, що торкає (щоденні реалії, візуальна естетика, фото, відеодобірки з Тіктоку).
