Передмова статті
Це мої тези направлені на мій коледж, тому ця стаття виглядає як наукова робота. Але ці тези підредаговані автором (тобто мною) для легшого читання, тому це режисерська версія праці.
Передмова тези
Зараз українське суспільство переживає важкий стан, але встало на вірний шлях. Через вторгнення російських військ в Україну 24 лютого 2022 року, українське суспільство нарешті зрозуміло, що потрібно більше розвивати українську культуру і поширювати її. Зараз, як ніколи раніше, українське суспільство все більше розповідає про свою історію, щоб усі знали історію свого народу.
Таке ж тяжке становище, коли проти них сильні імперії і їх культуру принижують, мали й козаки. У XIV столітті центральні придніпровські князівства звільняються від татаро-монголів і входять до складу Литви. Велике Князівство Литовське довгий час спиралося на традиції Русі-України, приймали православ'я, впроваджували в діловодство старослов'янську мову і тому подібне. Але вже 1385 року укладається Кревська унія і починається довгий процес об'єднання Королівства Польщі та Великого Князівства Литовського. У 1569 році вони нарешті об'єдналися в одну державу під назвою Річ Посполита, що призвело до прийняття католицтва на теренах колишнього Великого Князівства Литовського, тобто й на теренах Наддніпрянщини. Почався процес під назвою полонізація[1]. Польська шляхта відбирала багаті володіння, пропагувала католицизм і активно поширювала свою економічну та юридичну політику.
Це все призвело до незадоволення з боку селян, на території сучасної України. Селяни переселялися в Дике Поле і ставали козаками. Спочатку козаки були дезорганізованими, без особливої зброї і виглядали як звичайні селяни, проте під керуванням Сагайдачного сформувалася організована армія, яка розбивала османський флот і татар. У цих тезах ми розберемо поверхнево біографію Сагайдачного, його військові походи, дипломатичні дії та саму козацьку армію.
Мета: дослідити військово-політичну діяльність Петра Конашевича-Сагайдачного та його внесок у розвиток козацтва.
Завдання:
- Ознайомиться з біографією Петра Конашевича-Сагайдачного
- Вивчити спорядження і тактику козаків
- Розглянути «добу героїчних походів»
- Зробити висновки
Об’єкт дослідження – історична постать Петра Конашевича-Сагайдачного
Предмет дослідження – суспільно-політична діяльність Петра Конашевича-Сагайдачного та його вклад в розвиток козацтва.
Коротка біографія Петра Конашевича-Сагайдачного
Конашевич-Сагайдачний Петро народився близько 1570 р. в с. Кульчиці Самбірського району воєводства Руського в Галиції. Невідомо точно звідки саме пішло прізвище Конашевич, але скоріш за все походить від українського шляхтича Конона з роду Конашевичей-Попелей[2, с. 91].
Петро закінчив повний курс Острозького колегіуму, який був побудований на принципі «Семи мистецтв». Сагайдачний виявився досить талановитим студентом[4, с. 9].
Як писав польский шляхтич Яків Собєський, учасник Хотинської битви 1621 р., у своїх мемуарах про Сагайдачного: «Цей Петро Конашевич, муж рідкісної мудрості й зрілого судження у справах, винахідливий у словах і вчинках, хоча за походженням, способом життя і звичками був простою людиною, незважаючи на це в очах пізнішого потомства він гідний стати в ряд з найзнаменитішими людьми свого часу в Польщі.»[2, c. 88]
Перші походи Петра Конашевича-Сагайдачного
Приблизно 1606 р. козаки обирають Сагайдачного гетьманом. Петро Конашевич-Сагайдачний розумів, щоб бути незалежним від Польщі та їх полонізації, треба мати великі аргументи, тому він почав походи на південь, щоб здобути славу і авторитет.
Ще в рік його обрання, 1606 рік, Сагайдачний здійснив похід у Молдавію. У 1607 р. Сагайдачний спустошив турецькі фортеці Очаків і Перекоп. У 1609 р. його козаки спалили Ізмаїл і Кілію[4, c. 11].
У такі ризиковані морські експедиції козаки мали лише чайки та звичайні човни, а в турків були галери та галіони, тож козакам доводилося використовувати хитрість, несподіванку та майстерне маневрування під час бою. У кожен човен сідає від 50 до 70 чоловік, кожен з яких має дві рушниці і шаблю. Одягнені козаки в сорочку і шаровари мали ще 6 ліврів пороху, достатню кількість свинцю, запас ядер для фальконетів, а також кожний мав свій годинник[5, с. 166].
Щоб перемогти турків, козаки нерідко пливли під покровом нічної темряви, маскували своє місцеположення тим, що опускали щоглу[5. c. 167], а зустрічаючись із турецькими галерами, намагалися зайняти тактично найвигіднішу позицію. Впритул наблизившись до ворожого судна, веслярі «сушили» весла і ставали «заряджаючими» для своїх товаришів стрільців[2, с. 89].
Доба героїчних походів
У серпні 1614 р. гетьман зі своїм військом пішов на Синопу. Місто біля берега Чорного моря, яке понад двісті років було спокійним місцем без воєн і тривог. Синопа мала 6100 бійниць і цитадель із кількома вежами, буквально «неприступна фортеця»[4, с. 13]. Візиром, тодішній прем'єр міністр Османської імперії, був Насух Паша, а султаном був Ахмед I[3, с. 78].
Козаки почали атаку вночі. Раптова поява козаків у такому тихому місті так вплинула на психічний стан Османської імперії, що чутки про повністю розграбовану «неприступну фортецю» дійшли до султана Ахмеда I. Коли Ахмед I запитав у свого візира Насух Паша, «Чи правда, що Синопу зруйнували?», візир заперечував це. Коли все ж таки султан дізнався про зруйновану Синопу, той побив свого візира і наказав стратити його за корупцію[3, с. 78].
Як писав історик XIX століття І. Каманін про набіги Сагайдчаного, «сміливість, швидкість і руйнівність... набігів перевершують усілякі описи; такої сили вони не мали ні до, ні після Сагайдачного і мають бути приписані його військовому генію. Вони підняли на ноги всю Туреччину».
Хоч султан і наказав наздогнати Сагайдачного з його військом, відправивши кораблі до Очакова, але козаки змогли втекти, лише двадцять із них схопили турки і відправили до Константинополя[2, с. 90].
У 1616 р. козаки захопили Кафу - величезний невільницький ринок у Криму. Тисячі бранців брали участь у цьому поході та звільняли полонених. Ця подія стала загальновідомою по всій території України[2, с. 90].
Хотинська битва
У 1618 р. в Туреччині стався двірцевий переворот, після якого до влади прийшов Осман II, який зайняв престол свого батька Мустафі I, скинутого яничарами. Султан уже був готовий розпочати війну з Польщею. Сигізмунд III спробував урегулювати питання дипломатичним шляхом, але вони ні до чого не призвели[2, с. 115].
Султан Осман ІІ погрожував розграбувати Краків, стародавню столицю польських королів, знищити католицьку віру і розтоптати кінськими копитами їхніх святих. Величезна армія султана складалася зі 150 тисяч турків і кілька 10 тисяч[4, с. 27], але за деякими даними всього було десь 250 тисяч турків і татар. Поляки змогли протиставити цьому тільки 35 тисяч, тому участь козаків ставала вирішальною[2, с. 120-121]. Офіційно очолював Хотинський похід королевич Владислав. 22 липня поляки перейшли Дністер і розташувалися недалеко від Хотина.
Урахувавши небезпеку, що загрожувала Україні, козаки прийняли рішення взяти участь у поході проти турок разом із поляками, а для узгодження умов допомоги направити до короля посольство на чолі із Сагайдачним. Козацьке військо наличувало близько 35 тисяч. Не гаючи часу, Сагайдачний прийняв на себе командування і виступив маршем через турецькі позиції. Козаків було у шість разів менше, ніж турків і татарів[2, с. 121]
Першого вересня козаки досягли польського табору та стали на відстані «пострілу з лука», збудувавши бойовий табір. Це була їхня звичайна тактика, яка, як вважається, прийшла до них від гунів та інших кочівників. Для зміцнення свого табору козаки використали обоз. Зазвичай у похід брали з розрахунку один віз фуражу, провіанту та боєзапасів на кожні п'ять десять осіб. Для маневреності вози робилися так, щоб у них можна було запрягати коней з будь-якої сторони[4, с. 28].
Під час створення табору вози ставили у кілька рядів, зчіплюючи їх ланцюгами. На підступах рили вовчі ями та інші пастки. За довгої оборони у вози насипали землю, а колеса закопували. Вози чудово оберігали від турецько-татарських стріл і до того ж створювали безпечну позицію для стрілянини у відповідь по противнику[4, с. 28].
Почалися жорстокі битви під Хотином. Султан мав намір покінчити з польсько-козацьким військом. Він поклявся нічого не їсти, «поки не відправить у пекло на вечерю всіх поляків до останнього». Не давши відпочинку своїм людям, він одразу з маршу кинувся у бій. Сагайдачний зробив сміливий маневр, практично оголивши центральні позиції, якими припав вогонь артилерії, розставивши козацьку піхоту з обох флангів. В результаті турки не змогли завдати супротивнику серйозних збитків артилерійським обстрілом, але самі потрапили під шквальний збройовий вогонь[4, с. 28].
8 вересня яничари знову пішли в атаку, але козаки відповили огнем. Яничари втратили понад три тисячі, коли козаки зазнали невеликих втрат. Сагайдачний не лише успішно організовував оборону, а й постійно докучав туркам вилазкками.
Битва досить довгий час, поки 8 жовтня 1621 р. не уклали мир Річ Посполита та Османська імперія[4, с. 28].
Підбивши підсумки, ми можемо сказати, що Сагайдачний був дуже досвідченим стратегом, який був “простою, але мудрою людиною”. Він повністю реорганізував козаків, зробивши їх серйозну регулярну армію, яка руйнувала імперію, яку боялися століттями. Хоча про його початок кар`єри відомо дуже мало і майже всі дані обмежуються свідками, його подвиги відомі всім.
