Рішення МЗС про обмеження надання послуг чоловікам призовного віку – тригер, який показав сутність, як співав класик, «українців за кордоном та українців в Україні».
З формально-юридичної точки зору, МЗС діє повністю в рамках чинного законодавства і має всі правові підстави для таких дій — позиція щодо цього зрозуміла.
Більше того, це рішення повністю відповідає логіці закону про посилення мобілізації, нещодавно ухваленого Верховною Радою. Цей закон, нагадаю, передбачає низку заходів, спрямованих на те, щоб максимально ускладнити ухилення від мобілізації та притягнути до відповідальності тих, хто це робить. Ну і робить він це, правду кажучи, доволі чомусь ніжно.
Призупинення консульських послуг — це фактично ще один інструмент з цього арсеналу, який має на меті простимулювати громадян повернутися та стати на військовий облік.
Звісно, як і будь-яке подібне рішення, воно не є ідеальним. Завжди знайдуться ті, чиї інтереси та плани воно зачепить, хто вважатиме його занадто радикальним чи несправедливим.
Але ті, хто закидає владі "незаконність" чи "неконституційність" подібних рішень, або не розуміють ні букви в тому, як реально працює законодавство, або свідомо маніпулюють.
Проблема тут в тому (мене вона і змотивувала написати цю публікацію), що українське суспільство поділене на «внутрішнє» та «зовнішнє» – і одне з них наразі готове прийняти та зрозуміти такі кроки, а інше — ні.
І ось це інше суспільство складається з тих людей, які платили за перетин кордону, пальоні довідки та одружувались на жіночках з інвалідністю.
І якщо ви думаєте, що ці люди просто переживають за себе, як і всі, просто памʼятайте, що, навіть якщо ви зараз не в ЗСУ, кожен військовозобовʼязаний, який незаконно виїхав за кордон — це плюс один пункт до того, що скоро воювати доведеться саме вам. А якщо ви вже ЗСУ – це ваш мінус для ротації.
Обмеження їхніх прав та можливостей отримувати консульські послуги за кордоном є абсолютно адекватною та пропорційною реакцією держави на таку поведінку.
З іншого боку, серед тих, хто виїхав, теж багато людей, які щиро вболівають за Україну та підтримують нас чим можуть — волонтерством, донатами, інформаційною роботою тощо. І звинувачувати їх усіх в "зраді" та егоїзмі буде несправедливо — до тих, хто мав законні підстави виїжджати за кордон питань немає.
Але скільки з 500 тис. чоловіків, які виїхали з України, призовного віку мали законні підстави для цього?
