Автори: The Economist
Оригінальний допис був опублікований 23 квітня 2023 року
Її захист від західних санкцій може тягнутися лише до певної межі
Через тиждень після вторгнення росії в Україну минулого року Ентоні Блінкен, державний секретар США, радів: «Вартість рубля впала; російський фондовий ринок закрився через страх перед втечею капіталу; процентні ставки зросли більш ніж удвічі; кредитний рейтинг росії знизився до сміттєвого рівня». Американська влада явно сподівалася, що «масивні, безпрецедентні наслідки», які вони і їхні союзники наклали на росію, в тому числі «серйозні і тривалі економічні витрати», допоможуть зупинити її військову машину. Однак протягом наступного року, незважаючи на неодноразове посилення західних санкцій, російська економіка відновила свою рівновагу. МВФ очікує, що цього року вона зросте на 0,7% - на рівні з Францією, і навіть на тлі скорочення британської та німецької економік. Надія на те, що стан російської економіки хоч якось стримуватиме війну, зникла.
Однак такий відчай так само оманливий, як і початкова ейфорія пана Блінкена. За визнанням нікого іншого, як Владіміра Путіна, президента росії, «незаконні обмеження, накладені на російську економіку в середньостроковій перспективі, дійсно можуть мати негативний вплив на неї». Питання не стільки в тому, чи зможе росія витримати ще довшу війну на виснаження (вона зможе), скільки в тому, чи зможе вона підтримати таку інтенсифікацію конфлікту, яка, ймовірно, знадобиться росії для трансформації своїх перспектив на полі бою. Це виглядає майже неможливим.
За останні 14 місяців російська бюрократія здійснила три подвиги. Вона знайшла способи витримати шквал санкцій, про який сповістив пан Блінкен. Вона надала достатню кількість людей і техніки, щоб сприяти російському вторгненню. І все це було зроблено без різкого падіння рівня життя, яке могло б викликати народні хвилювання. Але будь-яка спроба ескалації конфлікту неминуче перекреслить ці успіхи.
Росія змушена справлятися з найширшим спектром санкцій, які коли-небудь накладалися на велику країну, включаючи санкції проти осіб, пов'язаних з війною, проти фінансових операцій за участю російських компаній, проти експорту певних товарів до росії та проти імпорту більшості товарів з росії. Однак ця економічна атака дала невтішні результати, частково через те, що в режимі санкцій завжди були великі прогалини, а частково через те, що росія знайшла способи обійти деякі з обмежень, які спочатку її стримували.
Деякі з найбільш показових заходів були спрямовані проти олігархів та інших наближених до режиму Путіна. Компанія World-Check, що займається аналізом даних, вважає, що 2 215 осіб, які мають тісні зв'язки з урядом, більше не можуть подорожувати до деяких або всіх західних країн, або мати доступ до свого майна там, або робити і те, і інше разом. Деякі заможні росіяни скаржаться на втрату свого соціального статусу. Дехто виїхав з росії і відмовився від громадянства.
Однак, незважаючи на повідомлення про конфісковані суперяхти, більшість олігархів все ще ставлять ікру на стіл. Іноземні уряди заморозили приватні російські активи на суму близько 100 мільярдів доларів - лише близько чверті з 400 мільярдів доларів, які російські домогосподарства мають за кордоном. Найбільші обмеження для багатьох багатих росіян стосуються їхнього відпочинку. Французька Рив'єра під забороною; Дубай і Анталія є основними замінниками. Санкції, як це не парадоксально, можуть прокласти шлях до створення нового покоління олігархів. Оскільки західні фірми масово залишають країну, з'являються активи на сотні мільярдів доларів, які можна захопити. Якщо наміром цих заходів було викликати дискомфорт у найближчому оточенні пана Путіна, то поки що мало що про це свідчить.
Фінансові санкції також мали обмежений ефект. Після вторгнення росії в Україну десять російських кредиторів були виключені з системи SWIFT, яку понад 11 000 банків по всьому світу використовують для транскордонних платежів. Близько двох третин російської банківської системи більше не можуть обробляти транзакції в євро чи доларах.
Але західні країни не відрізали російські банки повністю, оскільки їм потрібно платити за російську нафту і газ, які вони продовжують імпортувати. Газпромбанк, який обробляє ці платежі, залишається членом SWIFT. Більше того, будуються нові фінансові трубопроводи на заміну західним. Середньоденний обсяг транзакцій через CIPS, китайську альтернативу SWIFT, збільшився на 50% від початку вторгнення. У грудні минулого року 16% російського експорту було оплачено в юанях, тоді як до війни такого майже не було. Вузький розрив між ціною, за якою російські банки продають юані своїм клієнтам, і ціною, за якою вони купують юані, свідчить про наявність ліквідного ринку. Деякі міжнародні транзакції також з труднощами розраховуються в індійських рупіях та еміратських дирхамах.
Обмеження на експорт певних товарів до росії також розчарували. Америка та її союзники заборонили продаж до росії тисяч високотехнологічних товарів, тоді як багато західних фірм, які раніше працювали в росії, добровільно пішли з неї. З близько 3 000 глобальних фірм з російською присутністю, які відстежує Інститут KSE при Київській школі економіки, приблизно половина так чи інакше згорнули свою діяльність в росії. Минулого року обсяг прямих іноземних інвестицій в росію скоротився на чверть.
Проте росія продовжує імпортувати майже стільки ж, скільки вона імпортувала до вторгнення. На зміну Заходу з'явилися нові торговельні партнери. Китай зараз продає росії вдвічі більше, ніж у 2019 році. «Паралельний» імпорт - несанкціонований продаж із Заходу в росію через третю країну всього, від газованих напоїв до комп'ютерних чіпів - різко зріс. У 2022 році імпорт з ЄС до Вірменії загадковим чином подвоївся, в той час як вірменський експорт до росії потроївся. Сербський експорт телефонів до росії зріс з $8 518 у 2021 році до $37 млн у 2022 році. Поставки пральних машин з Казахстану до росії зросли з нуля у 2021 році до майже 100 000 одиниць минулого року.
Ці домовленості мають свої недоліки. Російські економічні центри знаходяться ближче до Брюсселя, ніж до Пекіна. Вищі транспортні витрати означають вищі ціни. Люди також мають менший вибір, ніж раніше (один москвич скаржиться на труднощі з пошуком мортаделли). Згідно з нещодавнім опитуванням, проведеним російською фірмою з дослідження ринку «Ромир», дві третини росіян вважають, що якість продуктів, які вони купують, погіршується.
Крім того, не всі товари можна отримати в достатній кількості через нелегальні канали. Багато ліків російського виробництва, які залежать від імпортної сировини, є дефіцитними. Автомобільна промисловість, тим часом, бореться з нестачею імпортних напівпровідників. У січні-лютому виробництво впало на 70% порівняно з аналогічним періодом минулого року.
Але навіть якщо росія більше не може виробляти стільки ж автомобілів, вона все ще може їх імпортувати. Після «Лади», радянської марки, найпопулярнішою маркою в росії є Haval, китайська марка середнього класу. Її щомісячні продажі зросли на 331% за останній рік.
Схоже, що росія також якимось чином заволодіває деталями, необхідними для підтримки своїх цивільних літаків у повітрі. Хакери викрадають оновлення програмного забезпечення для літаків, яке російські фірми більше не можуть купувати. Кількість авіакатастроф, хоча й частіша у порівнянні із західними мірками, не збільшилася.
Вплив санкцій на російський експорт був більшим - але західні країни завжди уникали надто жорстких санкцій, побоюючись підняти ціни на енергоносії для власних споживачів до нестерпного рівня. Імпорт російського газу до ЄС різко скоротився. Росія має обмежені можливості для перенаправлення експорту до Китаю, оскільки трубопровід, що з'єднує ці дві країни, невеликий. Для транспортування більших обсягів морем потрібні нові заводи зі скраплення газу, будівництво яких займає багато часу і потребує складних технологій. Консалтингова компанія Rystad Energy прогнозує, що продажі газу в росії скоротяться до 136 млрд кубометрів (млрд куб. м) у 2023 році з 241 млрд куб. м у 2021 році.
Нафта, однак, є більш гнучкою. У грудні ЄС, який у 2021 році придбав понад 40% російського експорту сирої нафти, запровадив заборону на імпорт. Він також заборонив своїм судноплавним компаніям, страховикам і фінансистам сприяти продажу російської нафти покупцям в інших країнах, якщо ціна за барель не буде нижчою за 60 доларів. У лютому аналогічний пакет санкцій набув чинності щодо російських нафтопродуктів, меншого за обсягом, але прибуткового експорту, значна частина якого до війни також йшла до Європи.
Але азійські покупці із задоволенням поглинали нафту, від якої відмовляється Європа. У березні майже 90% всього російського експорту сирої нафти пішло до Китаю та Індії, за оцінками Рейда І'Ансона з інформаційної компанії Kpler, що на чверть більше, ніж у довоєнний період. Того місяця росія відвантажувала в середньому 3,7 млн барелів на добу, що більше, ніж у 2021 році. Березень також був сильним місяцем для продажів нафтопродуктів, таких як дизельне паливо. Виникла нова екосистема тіньових трейдерів і вантажовідправників, які здебільшого базуються в Гонконзі та Дубаї, які допомагають переправляти барелі, що потрапили під ембарго, до нових пунктів призначення, часто за допомогою російських кредиторів і страховиків. Ці нові покупці, а також високі ціни на сировинні товари, частково спричинені війною, допомогли збільшити позитивне сальдо поточного рахунку платіжного балансу росії до рекордних $227 млрд - 10% від ВВП.
Але навряд чи ми побачимо ще один рекордний рік. Ціна бареля нафти марки Brent, еталонного сорту, впала нижче 85 доларів зі 100 доларів в середньому у 2022 році За даними міністерства фінансів росії, Urals, основний російський сорт нафти, зараз продається в російських портах зі значною знижкою - нижче $50 в середньому в січні і лютому, порівняно з $76 в середньому в 2022 році. За оцінками аналітиків, для збалансування бюджету росії знадобиться ціна значно вища за 100 доларів за барель. Міжнародне енергетичне агентство, що здійснює нагляд, вважає, що доходи росії від продажу нафти в березні були на 43% нижчими, ніж роком раніше. Економісти очікують, що цього року профіцит поточного рахунку платіжного балансу країни впаде до 3-4% ВВП, що відповідає середньому показнику 2010-х років.
Нижчі продажі вуглеводнів означають нижчі державні доходи. У 2022 році російський уряд мав дефіцит близько 3 трлн рублів ($37 млрд), або 2% ВВП. Цього року він планує щось подібне, але фактичні дані про видатки та оподаткування цього року виглядають оптимістично. Дефіцит у розмірі щонайменше 10 трлн. рублів, або 5% ВВП, виглядає більш вірогідним - високим за російськими мірками.
Тим не менш, російська держава має багато можливостей для фінансування. «Фонд национального благосостоянія» все ще має близько $150 млрд (близько 10% ВВП), навіть після того, як минулого року з нього було викачано близько $30 млрд. Уряд також може випустити більше боргових зобов'язань. Минулорічний рекордний експорт залишив великі російські енергетичні компанії з великою кількістю готівки, яку вони повинні десь зберігати. Ці фірми, які в будь-якому випадку є переважно державними, можуть також бути обкладені податком на непередбачувані прибутки, як це було минулого року. А російські фінансові установи володіють достатніми активами, щоб покрити дефіцит у 10 трильйонів рублів протягом 25 років - величезний ресурс, який уряд може спробувати якось використати. Річард Конноллі, експерт з російської економіки в аналітичному центрі RUSI, говорить: «Уряд завжди може профінансувати себе, взявши гроші у великих компаній».
Іншими словами, гроші не будуть серйозним обмеженням для військових зусиль. Вимоги до бюджету з цією метою в будь-якому випадку скромні. Наше найкраще припущення, засноване на порівнянні фактичних витрат з тим, що було закладено в бюджет до війни, полягає в тому, що напад росії на Україну наразі коштує їй близько 5 трильйонів рублів на рік, або 3% ВВП - менше, ніж Америка витратила на війну в Кореї.
Але заміна пошкодженого озброєння і відпрацьованих боєприпасів - це не просто питання грошей. Росія у величезних масштабах утилізувала військову техніку. Наприклад, згідно з нещодавньою доповіддю Центру стратегічних і міжнародних досліджень (Centre for Strategic and International Studies, CSIS), аналітичного центру, кількість знищеної під час війни бронетехніки коливається від 8 000 до 16 000 одиниць. Росія також втратила багато літаків, безпілотників і артилерійських систем.
Одне з рішень - покластися на наявні запаси, хоча багато з них застарілі і перебувають у поганому стані. Інший - перенаправити зброю, призначену для експорту, на лінію фронту. Сімон Веземан зі шведського аналітичного центру SIPRI вважає, що російський експорт озброєнь різко впав з $50 млрд у 2021 році до $11 млрд або менше минулого року. Він зазначає, що на полі бою в Україні були помічені незвичайні танки Т-90 - можливо, демонстраційні моделі або одиниці, які спочатку призначалися для Алжиру.
Росія також намагається виробляти більше зброї. Дмітрій Мєдведєв, заступник голови Ради безпеки росії, нещодавно заявив, що країна вироблятиме 1500 сучасних танків у 2023 році. Чиновники також заявили, що хочуть, аби в росії масово вироблялися безпілотники. Деякі заводи працюють цілодобово. Уряд щедро кредитує виробників озброєнь або доручає це робити банкам. У січні і лютому виробництво «готових металевих виробів» було на 20% вищим, ніж роком раніше, згідно з офіційною статистикою.
Проблема полягає в тому, що для виробництва сучасної зброї потрібен доступ до високоякісних компонентів «подвійного призначення» західного виробництва, від двигунів до мікросхем, які важко отримати через західні санкції. Вкрай необхідні деталі завжди можна перенаправити на найбільш термінове використання. Так, у лютому уряд тимчасово припинив прийом заявок на біометричні паспорти, щоб зберегти мікрочіпи. Також у великих кількостях імпортуються пральні машини високого класу, з яких знімають мікросхеми, імовірно, для використання в керованих ракетах та іншому військовому обладнанні. Військова розвідка України нещодавно повідомила, що щомісяця росії вдається виробляти близько 30 Х-101 і 20 «Калібрів», двох основних типів керованих ракет, ймовірно, завдяки таким хитрощам.
Але обсяги виробництва новітніх озброєнь навіть близько не відповідають потребам росії, щоб замінити свої запаси, які виснажуються. Українські та західні військові вважають, що росія використала більшу частину своїх запасів найточніших керованих ракет. Серійні номери, знайдені на уламках відпрацьованих ракет, свідчать про те, що зараз вона використовує нові, виготовлені під час війни. Інсайдери кажуть, що армія просить вдесятеро більше танків, ніж російські заводи можуть виготовити. Брак програмного забезпечення і технічного обладнання також, схоже, заважає російському виробництву безпілотників зрушити з мертвої точки.
Однак те, чого росії бракує в якості, вона може частково компенсувати кількістю - модернізуючи зброю радянських часів. Вона модернізує близько 90 старих танків на місяць, оснащуючи їх новою електронікою і системами зв'язку. Вона відновлює старі ракети, які є менш точними, але їх важко перехопити, і перепрофільовує системи доставки ядерної зброї для їх запуску. Вона розбирає цивільні літаки для ремонту винищувачів.
Росія також отримує військові поставки від союзників. Деякі артилерійські снаряди, схоже, надходять з Китаю через білорусь. Росія також купує (нібито цивільні) безпілотники у свого східного сусіда, а також артилерійські снаряди у Північної Кореї. За повідомленнями, вона також продала 60 літаків Су-35 Ірану в обмін на кілька тисяч безпілотників-камікадзе. Коротше кажучи, якість російської зброї знижується, але вона знайшла способи уникнути її вичерпання.
Ще одним викликом є пошук достатньої кількості людей для продовження воєнних дій. Багато з них загинули в боях, ще більше емігрували. За рік до грудня 2022 року кількість працезайнятих росіян віком до 35 років скоротилася на 1,3 мільйона, згідно з даними аудиторської компанії «ФінЕкспертиза». Нестача працівників є поширеним явищем. У грудні центральний банк заявив, що половина опитаних фірм намагається знайти достатню кількість персоналу. На кожного безробітного припадає 2,5 вакансії, що робить російський ринок праці вдвічі щільнішим за американський. Заробітна плата швидко зростає. Особливо не вистачає фахівців, таких як ІТ-інженери та юристи. На нещодавньому засіданні російської спілки підприємців дефіцит робочої сили був головною темою розмови.
Дефіцит робочої сили ускладнює життя і військовим вербувальникам. Армія тепер розсилає повістки про призов і мобілізацію електронною поштою, на додаток до паперових копій, щоб людям було складніше прикидатися, що вони їх не бачили. Призовникам не дозволяється залишати країну. Однак за умови достатнього примусу росія не матиме проблем з поповненням своїх лав. Молоді люди в країні не закінчаться: до війни їх було близько 17 мільйонів. Але більше людей на фронті означає менше людей в офісах і на заводах. І чим більш масовим стане призов у великих містах, таких як Москва і Санкт-Петербург, тим більша ймовірність народних заворушень.
Третім економічним досягненням уряду стало підтримання рівня життя. Минулого року він витратив додаткові 3% ВВП на стимулювання економіки. Окрім збільшення витрат на армію, підтримка надається у формі економічної допомоги цивільним компаніям: прямі подачки фірмам, субсидовані кредити, спільні інвестиції тощо. Видатки на бюджетну категорію, яка охоплює багато з цих статей, «національна економіка», зросли на 20% у 2022 році, до 4,3 трлн рублів. З січня до середини березня вони зросли ще на 45% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Банки просять дати фірмам-боржникам перепочинок. У 2022 році кількість банкрутств підприємств впала до семирічного мінімуму.
Минулого року також зросли «соціальні» витрати - з 6 трлн до 7 трлн рублів (4,5% ВВП). Однак, за словами Владіміра Мілова, колишнього заступника міністра енергетики, на федеральний уряд припадає лише частина загальних соціальних витрат. Пенсійний фонд - номінально незалежна установа, нещодавно перейменована на Соціальний фонд - також роздає гроші пенсіонерам, матерям, інвалідам тощо, так само як і регіональні органи влади. Виплати для важливих для Путіна груп населення, таких як сім'ї з більш ніж однією дитиною, бідних та літніх людей, зростають, зазначає Марія Снєгова з CSIS. За межами Москви виплати сім'ям загиблих призовників можуть бути достатніми для купівлі квартири.
Все це може пояснити, чому війна не так сильно вплинула на рівень життя росіян. Минулого року споживчі ціни зросли на 12%, значною мірою через знецінення рубля навесні. Середня заробітна плата в середніх і великих компаніях, серед яких багато державних підприємств, минулого року зросла незначним чином, навіть з урахуванням інфляції. Вартість заощаджень населення впала лише незначно, як свідчить статистика центрального банку. У березні інфляція впала до 3,5%.
Загалом, російська економіка виявилася стійкою. Минулого року реальний ВВП впав лише на 2-3% - набагато менше, ніж 10-15%, які прогнозували багато економістів. «Індикатор поточної активності», складений банком Goldman Sachs, який тісно корелює з офіційними показниками ВВП до війни, показує, що росія вийшла з рецесії близько року тому. Більшість прогнозистів вважають, що цього року економіка зростатиме.
Все це свідчить про те, що Путін зможе підтримувати військові зусилля ще деякий час. Інша справа - її розширення. Деякі праві закликають Путіна витрачати на вторгнення більше, ніж кілька відсотків ВВП. Зрештою, росія і раніше вела тотальну війну, зокрема в 1942 і 1943 роках, коли вона витратила на військові потреби вражаючі 60% свого ВВП, згідно з книгою Марка Гаррісона «Облік війни», опублікованою в 1996 році.
Але важко уявити, як Путін міг би зробити це, підтримуючи економічну стабільність і зберігаючи рівень життя. Першою проблемою буде швидке отримання грошей. Не всі активи суверенного фонду є ліквідними. Друк грошей прискорить інфляцію, що призведе до знецінення рубля і знизить рівень життя, над збереженням якого так важко працював уряд. Навантаження банків величезними сумами державного боргу за одну ніч може мати подібний ефект, викликаючи сумніви в тому, наскільки ефективно управляється економіка. Підвищення податків або значне збільшення державних видатків на оборону також з'їдять особисті доходи. І будь-який з цих заходів підірве атмосферу спокою, контролю і стабільності, яку пан Путін з усіх сил намагається підтримувати. «Безумовно, національна оборона є головним пріоритетом, - заявив він нещодавно, - але при вирішенні стратегічних завдань у цій сфері ми не повинні повторювати помилок минулого і не повинні руйнувати власну економіку».
Незрозуміло, що витрачаючи набагато більше грошей, ми все одно не досягнемо бажаних результатів. Російська економіка стала більш централізованою, але це не плановий, командно-адміністративний апарат радянських часів. Таким чином, перетворення бюджетної базуки на зброю більш традиційного типу, в кращому випадку, займе певний час. Ці зусилля загострили б вузькі місця, які вже обмежують російське військове виробництво, наприклад, у машинобудуванні, що підпадає під санкції, і у кваліфікованих робітниках. Багато чого залежатиме від подальшої допомоги Китаю, країн Перської затоки та інших країн, через які проходять російський капітал та імпорт - а вони можуть нервувати через потурання великій російській ескалації.
Тому про те, щоб жбурнути кухонну раковину в Україну, не може бути й мови. «Враховуючи існуючі можливості та обмеження росії, вона, швидше за все, віддасть перевагу повільнішій кампанії виснаження в Україні"», - стверджується у звіті CSIS. Путіну вдалося захистити російську економіку від найгірших наслідків війни і санкцій - але таким чином, що війну буде важко виграти.
