І знов цей “Орешник”, але зараз більше інформації щодо нього. Кратко пройдемось по історії, і розповім вам про “орешник” на основі “пионера”
Історія
До створення нового БРК РСД-10 з ракетою середньої дальності в СРСР приступили на початку 70-х років на ЮЖМАШ.
Згідно з тактико-технічними вимогами потрібно було спроектувати і побудувати самохідну пускову установку, здатну перевозити балістичну ракету будь-якими дорогами і забезпечити її передстартову підготовку і пуск. Попутно конструктори мали вирішити масу завдань, починаючи від забезпечення ядерної безпеки, закінчуючи вирішенням побутових проблем життєдіяльності особового складу.
Проектування комплексу з ракетою середньої дальності на твердому сумішевому паливі розпочалося 1971 року в Московському інституті теплотехніки під керівництвом академіка А. Д. Надірадзе. Була виконана величезна теоретична і практична робота, в результаті якої було створено компактну твердопаливну ракету.
28 квітня 1973 року вийшла совсекретна постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР №280-96, яка наказувала кооперації розробників комплексу "Темп-2С" під керівництвом А.Надірадзе розпочати розробку та випробування рухомого ґрунтового ракетного комплексу "Піонер" із ракетою середньої дальності, оснащеною головною частиною, яка розділяється. У постанові прямо йшлося про застосування у складі ракети "Піонер" першої та другої ступенів ракети "Темп-2С" та уніфікацію наземного обладнання комплексів "Піонер" і "Темп-2С". Терміни встановлювали найжорстокіші. Спільні льотні випробування мали розпочати у другому кварталі 1974 року. У грудні 1973 року було випущено і в першому кварталі 1974 року успішно захищено ескізний проєкт комплексу "Піонер".
Комплекс "Піонер" був спрацьований по-ударному. Основних причин тому кілька. По-перше, техніко-технологічно "Піонер" практично не відрізнявся від комплексу "Темп-2С". З ракети було взято двигуни першого і другого ступеня і бортову апаратуру системи управління, а на "розвізному" ступені (з необхідним його доопрацюванням) замість моноблочної бойової частини і хибних цілей було встановлено РГЧ у складі 3-х бойових блоків індивідуального наведення. Природно, змінювалися програми передстартової підготовки і польоту. Незначним доопрацюванням піддалася самохідна пускова установка. Решта агрегатів наземного обладнання, структура бойових підрозділів, схема і засоби бойового управління, порядок несення бойового чергування і повсякденної експлуатації, - все це було від комплексу "Темп-2С".
Модифікації ракети “Пионер”
Було 3 варіанти ракети РСД-10:
• Mod 1 - з моноблочною головною частиною і дальністю стрільби 5000 км;
• Mod 2 - відрізнявся тільки бойовим оснащенням - мав 3 головні частини індивідуального наведення, що розділяються. (основний варіант, який набув найбільшого поширення).
• Mod 3 - іноді іменований на Заході як SS-X-28, мав легку моноблочну головну частину потужністю 50 кт і збільшену до 7400 км дальність стрільби - не вийшов зі стадії випробувань.
Сама ракета “Пионер” – 15Ж45
Ракета 15Ж45 мала дві маршові ступені і агрегатно-приладовий блок з головною частиною, які стикувалися між собою за допомогою сполучних відсіків.
Як маршові двигуни на обох ступенях застосували РДТП із зарядами із сумішевого палива практично однакової конструкції. Відмінності полягали, в основному, у способі створення керуючих зусиль у польоті. Обидва двигуни мали систему відсічення тяги, що давало можливість змінювати дальність польоту.
Рухова установка першого ступеня являла собою конструкцію, що складалася зі склопластикового корпусу зі скріпленим із ним твердопаливним зарядом, виготовленим із високоенергетичного сумішевого палива, сталевих переднього днища і соплової кришки, соплового блоку. У хвостовому відсіку ступеня розміщувалися гальмівні двигуни і приводи рульових органів. Керувальні зусилля створювали чотири газодинамічні і чотири аеродинамічні керма (останні виконані у вигляді решіток).
Рухова установка другого ступеня мала аналогічну конструкцію, але для отримання керуючих впливів використовувалися інші методи. Так, управління за кутами тангажу і рискання здійснювалося вдуванням газу з газогенератора в закритичну частину сопла, а за креном - перепуском газу через спеціальний пристрій. Обидва двигуни мали систему відсічення тяги (на першому ступені - аварійну) і час роботи близько 63 секунд. Двигун вимикається шляхом розкриття десяти додаткових отворів, розташованих на передньому днищі камери згоряння, при цьому тиск різко падає і горіння твердого палива припиняється.
Ракета несла розділювальну головну частину типу МІРВ з трьома бойовими блоками потужністю по 150 кт кожен з індивідуальним наведенням на власні цілі. Ступінь розведення включав систему управління і твердопаливну рухову установку. Аеродинамічний обтічник на головній частині не передбачався. Для зниження аеродинамічних навантажень у польоті, бойові блоки були встановлені під кутом до поздовжньої осі ракети. Комплексу подолання системи ПРО ракета не мала.
РСД-10 “Пионер” як прототип “Орешника”
“Орешник” – нова БРСД рф. Застосовувалася вперше по ЮЖМАШу 21 листопада цього року.
“Орешник” ззовні буде схожій на “Пионер” (залишається питання щодо ГЧ) і по суті своїй ні є модифікацією “Ярса”, а як “Піонер” з “Темп-2С” є двома верхніми ступенями від “Ярсу” ( тобто друга і третя ступень).
Зверху показано ймовірний концепт цієї ракети. Характеристики має схожі з “Піонером”, але трохи кращі: дальність до 6-7тис км, відхилення до 150 м і відповідно більше вибухівки (ймовірно десь в два-три рази: 2-3 Мт)
“Піонер” в свій час зробив фурор на Європу і підняв купу тем розмов у секретних кабінетах. Він був маленьким-та удаленьким. Орешник, можливо, і треханув захід, але не настільки як його прототип.
*для когось орешник - це кедр, для когось це рубеж. По суті це одна ракета.
