Розслід у справі українських реформ. 2015 р.

Того, що ми знаємо і говоримо про українські реформи, недостатньо, щоб змінити заїжджений тренд про олігархів, ментальність, невдах реформаторів та неправильну українську історію. Дуже розумні люди створили переконливий дискурс, який впирається в нового месію. Чекаємо на Годо. Надзвичайно шкідливі тексти, тому що щирі, високо інтелектуальні, чим викликають довіру, але повністю деморалізують, бо не мотивують деліберації - спільного пошуку рішення. Громадянське суспільство не розвивається, Продовжуються старі проекти без жодної надії на прорив. Жодної надії на нову якість політичних виборчих кампаній, безконечні скубання без серйозних причин та наслідків. Ні одного розумного аналізу нинішніх реформ. Або хвалять за гроші, або нищівно критикують за гроші. Неможливо зрозуміти, що зроблено добре, а що неправильно зроблено, та що мало би бути зроблено.

Хронологія реформ

Перший етап реформ

У 90-х роках політичні та економічні реформи десовєтизації відбувалися дуже швидко, радикально та докорінно: скасована монополія комуністичної партії, запроваджена багатопартійна політична система та політична конкуренція, скасована монополія державної соціалістичної власності, запроваджені приватна власність і економічна конкуренція.

Другого етапу реформ не було:

Українська виконавча гілка влади залишилася командно-адміністративною системою. Всі виконавчі функції знаходяться в одній вертикалі під одним керівництвом: відділ кадрів, контроль-аудит, статистика, відділ скарг та інші. Верховна рада не стала найвищим політичним органом. Ніколи в законодавчому органі не пропонувалася нова політика, юридичним виразом якої був би представлений законопроект. Ніколи не було звітів про позиції зацікавлених сторін. ніколи не представлялися прогнози соціальних ризиків нової політики та обрахунки їх пом'якшення. Імітаційна конкурентна політична боротьба відбувається у формі змагання законопроектів. Розгляд законопроектів, які не пояснені як політика, перетворюється на позиційні, дискретні та незрозумілі для непосвячених торги. Завжди з’являються альтернативні законопроекти як валюта для торгів. Всі публічні обговорення є, по суті, імітаційними, відбуваються навколо нормативних актів, реальне корупційне значення яких є закрите від широкої публіки. Відбувається торгівля альтернативними законопроектами та окремими статтями, в якій беруть участь і громадські активісти, не розуміючи, як їх використовують. В результаті підкилимні зацікавлені сторони добиваються свого, а для України ми маємо виключно дефективні закони - їх не можна виконати, кожний містить суперечності у собі та з іншими існуючими законами. Громадські антикорупційні активісти свідомо чи несвідомо, але неграмотно з точки зору військової стратегії, борються за реформи на полі корупціонерів і грають за їх правилами. Ніколи ні одна українська найрадикальніша реформа не включала системні інституційні зміни: структур, процедур, стандартів, вмінь.

Третій етап - Помаранчевий Майдан та Революція гідності.

Громадянське суспільство зробило грандіозну роботу замість уряду. На Помаранчевому Майдані добилися повторних виборів Президента, що є відповідальністю обраних політиків. Революція гідності добилися ротації злочинного уряду, а волонтери замість Міністерства оборони виконали оборонну та безпекову функції - створили багатотисячні добровольчі батальйони та забезпечили всім необхідним армію. Ці революції були глибоко антирадянськими, тому що ламали тоталітарну всесильну владу. Обидві революції були успішними, але не були продовжені антирадянськими революціями у щоденній діяльності сталінських державних інституцій.

Четвертий етап - Рекомендації Місії Пета Кокса революція у системі прийняття політичних рішень.

Повністю ігнорується політиками, політтехнологами, інтелектуалами, та громадськими активістами. У вересні 2015 – лютому 2016 у Верховній Раді України діяла Місія з оцінки потреб під головуванням Пета Кокса. Результатом роботи Місії стала Доповідь та дорожня карта щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України.

Діагноз “Місії Європейського парламенту з оцінки потреб” законодавчому процесу в Україні:

Рекомендації Місії:

Необхідно схвалити концепцію законодавчого процесу «від початку до кінця» (повного циклу публічної політики), яка базуватиметься на значно посиленій координації між ініціаторами законодавства у Кабінеті Міністрів України, Адміністрації Президента України та Верховній Раді України (Рекомендація No 1). Офіційному внесенню Урядом до ВРУ будь-якого важливого законопроекту має передувати подання до профільного комітету ВРУ так званої «Білої Книги» - документа, що пояснює політичні цілі запропонованого законопроекту та заходи, які пропонується здійснити. «Біла Книга» повинна бути обговорена на засіданні комітету, за результатами якого видаватиметься відповідний висновок (Рекомендація No 2). У відповідь на такі рекомендації у листопаді 2017 року народними депутатами ВРУ та у співпраці із аналітичним центром «Колегіум Анни Ярославни» було створено Міжфракційне депутатське об’єднання «За впровадження повного циклу публічної політики». Члени МФО вироблять якісні політичні (policy) рішення, які будуть мати в собі гарантію їх виконання. Для цього кожен член-учасник об’єднання організовує свою особисту роботу в законодавчому процесі як демократичний процес повного циклу публічної політики. Ініціатива померла за допомогою протидії чинних проектів технічної допомоги для парламенту.

Хибна боротьба з корупцією: замість інституційних змін причин корупції - ведеться боротьба з наслідками, окремими корупціонерами.

Корупція є завжди головним інструментом тоталітарної влади. Обов’язкова, соціально прийнятна функція тоталітарної системи, непідзвітної, непрозорої, недоторканної. Вона забезпечується Верховенством Влади. Незавершена десовєтизація - інституційна реформа що змінює Верховенство Влади на Верховенство Права - захищає та підтримує корупцію. Демократія вибудовувалась століттями як інструмент для недопущення корупції через регулювання та обмеження діяння на власний розсуд та використання влади у власних цілях чиновниками та політиками. Обмеження втілюються через Конституцію, законодавство, Зелені та Білі книги, моніторинг якості державних послуг, публічні бюджетні слухання та Етичний Кодекс державного службовця. Всі ці дії націлені на забезпечення контролю над державними та іншими публічними органами влади через принцип Верховенства Права. Демократія забезпечує громадян: інституційними можливостями для участі у процесі прийняття рішень, механізмами стримування та противаг, щоб люди при владі не могли її узурпувати, врахуванням голосу як меншості, так і більшості, системою незалежних та неупереджених судів, які ставляться до всіх однаково, вільними ЗМІ, доступом до офіційної інформації, захистом прав кожного громадянина, свободою від корупції. Демократія – це не тільки розділення гілок влади, але і розділення функцій всередині виконавчої влади. Кожна країна має свої особливі державні інституції, різні назви цих інституцій, різну кількість цих інституцій. Але всі без винятку мають окремі захищені органи для виконання функцій, які контролюють якість послуг та попереджають корупцію. Всі наші реформи мусять бути в першу чергу реформами десовєтизації, і лише після десовєтизації можемо вдосконалювати, дерегулювати та робити інший fine tuning нашої демократії. В першу чергу мусимо повністю звільнити суспільне життя від "комуністичних цінностей", що нещадно насаджувались з 1917 року.

Ось свідчення про "совєтизацію" - радянські реформи - грандіозне живодерство, вчинене над нами, про яке ми дозволили собі не пам'ятати, не думати, коли робимо сьогодні наші демократичні реформи і шукаємо причини невдач.

Базові хибні припущення Реформа інституційної десовєтизації не була запланована.

Українці не створили власної стратегії демократизації та боротьби з корупцією.

В Україні відбувається новітній процес рукотворної керованої Донорами трансформації від тоталітаризму до демократії, на відміну від природнього, еволюційного процесу в країнах Заходу. Концептуальне керівництво та фінансову підтримку української трансформації взяла на себе міжнародна донорська спільнота. Загалом допомогу надавали 14 країн та 5 міжнародних організацій. Міжнародна технічна допомога Україні →

Ця добра воля Донорів означає, що Донори мали бути свідомі необхідності враховувати всі фактори, які впливають на спроможність реформного процесу, такі як інституційна спроможність перетравити та втілити рекомендовані заходи.

Стратегія реформ, яка втілюється сьогодні в Україні, була побудована на певних припущеннях щодо ключових змін, акторів і процесів, потрібних для реформи. Ці припущення прикладалися до трьох секторів: уряд, бізнес та громадянське суспільство. Ця стратегія привела до конкретних, відчутних результатів, не всі з них були і є позитивними.

УРЯД

Судячи з тих реформ, які втілювалися донорами в Україні, з того, які урядові реформи планувалися, Донори, мабуть, зробили припущення, що після усунення тиску тоталітарної монополії комуністичної партії та комуністичної власності, уряд сприйме добрі рекомендації і прийме правильні рішення щодо лібералізації, приватизації та фінансової стабілізації і автоматично прийме нову роль публічного органу вироблення та втілення державної політики (роль полісі мейкера), перестане втручатися в роботу бізнесу, почне надавати якісні публічні послуги та управляти публічними фінансами у прозорий ефективний спосіб.

Але реальність виявилась зовсім іншою. Оскільки радянська державна машина залишилась не зміненою реформами, українські органи влади не створили собі нової спроможності взаємодіяти з новими легітимними силами суспільства, які добивалися свого публічного голосу. Не навчені, навіть не знайомі з інструментами публічної політики, яка надає легітимні засоби збалансовувати конфліктуючі інтереси, що є обов*язковою частиною демократії, урядові, парламентські, всі інші владні органи не спроможні ефективно формулювати і втілювати державну політику чи надавати послуги, яких вони ніколи раніше не надавали. Так було в 1994 році, так є сьогодні. Новий професійний клас демократичної урядової бюрократії не був створений за 27 років реформ.

БІЗНЕС

Щодо реформ, які мали створити приватне підприємництво, міжнародні радники робили припущення, що: приватна власність повинна запроваджуватись соціалістичним методом “справедливого перерозподілу”, тобто методом експропріації відібрати власність у “червоних директорів” кооперативів та орендних підприємств; вони припускали, що реальні легітимні власники кооперативів та орендних підприємств радісно віддадуть свою власність і чемно зникнуть, щоб не заважати процесові приватизації; перерозподілені радянські підприємства відразу почнуть працювати згідно із західними стандартами, проваджені “невидимою рукою ринку”. Однак реальність була іншою. Оскільки мандат на нову експропріацію донори вручили нереформованому радянському державному апарату, уповноважені донорами чиновники негайно взялися за найефективнішу з можливих корупцію - торгівлю “приватизацією”, та “зняттям з приватизації”. Чиновники на всіх рівнях, які вже не бачили майбутнього для радянського державного апарату після ліквідації монополії КПСС та легітимізацї приватної власності і орієнтувалися виключно на приватний сектор, раптом отримали гарантії своєї незмінної стабільності - мандат на дискрецію рішень щодо майбутніх приватних власників. Були зруйновані всі легітимні приватні підприємства, які вже працювали в умовах ринку - орендні підприємства та кооперативи - через “масову приватизацію”. “Червоні директори” не щезли, а боролися з приватизацією і утримували підприємства у державній власності, щоб відривати від них шматки, що продовжується донині. Урядова корупція та тіньова економіка стали сприйматися як неминучі і трансформувались у тіньову “систему” реального державного управління і боротьби з реформами.

За 25 років підтримки приватизації нічого не було навіть заплановано для захисту прав приватної власності та захисту права на чесну конкуренцію.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Донори планували підтримку громадянського суспільства, як головне завдання підтримки демократизації, виходячи з того, що демократія тримається на постійному контролі влади активним громадянським суспільством: вимоги участі громадськості в процесі прийняття політичних рішень, рух за права громадян, громадський моніторинг влади, - всі види діяльності притаманні розвиненим демократичним суспільствам з розвиненими демократичними інституціями. Міжнародна допомога в Україні не ставила за головну мету трансформацію державних органів з тоталітарних на демократичні. Однак українська реальність демонструє, що навіть дуже активне громадянське суспільство є безсилим без демократичних владних інституцій, таких як незалежний від влади суд, зовнішній нагляд за органами самоврядування, інституційне розділення функцій у виконавчій радянській вертикалі, інституційно незалежні органи контролю та нагляду, прозорий, спрямований на результат, процес прийняття політичних рішень. Корумпована влада відкрито знущається над антикорупціонерами, говорячи при цьому, що діє строго в рамках закону. В незалежній Україні громадський активізм - волонтери та приватні благочинці - за 25 років не вийшов за межі дисидентського руху, окрім обох Майданів та волонтерів на війні. Громадські активісти критикують владу, підміняють собою владу, але не ставлять за мету технічну зміну системи (структура, процедури, стандарти, вміння), це поняття навіть не сформульовано. США та ЄС наголошували на ролі громадянського суспільства, оскільки громадянське суспільство створює демократичний тиск на владу в розвинених демократіях.

В Україні демократію розуміють виключно як активне громадянське суспільство, а не як демократичні процедури. Коли українці бачать хаос у державному врядуванні, то кажуть, що не працює демократія і порядок асоціюють із сильним лідером, а не із демократичними процедурами: підзвітністю державних службовців, верховенством права, повним циклом публічної політики, управлінням змінами. 25 років хибних реформ створили в Украіні тільки одну частину інституцій демократичного процесу: політичні інституції, які відповідають за демократичний спосіб передачі влади, вони в принципі забезпечені Конституцією: вибори, політичні партії, права людини. Друга життєво важлива частина демократичного процесу, яка забезпечує публічний контроль над обраною владою між виборами навіть не створювалася. Відсутні демократичні інститути (структури, процедури, стандарти та вміння), які гарантують ефективну щоденну взаємодію між владою та новими суспільними класами: політичними партіями, приватним бізнесом та громадянським суспільством. Не створений уряд спроможний робити аналіз державної політики та публічні консультації з зацікавленими сторонами, громадські активісти не вміють добиватися системної зміни державної політики та домагатися виконання нової політики. Донори не мали для України жодної стратегії допомоги у створенні інституцій публічної політики, наріжного каменя демократії, хоча в демократичних країнах повсюдно присутні:

• університетські факультети, спеціальності, навчальні курси

• урядові посади аналітиків та менеджерів державної політики

• норми процедур та стандартів публічних консультацій з зацікавленими сторонами

• урядові посібники, інструкції, шаблони документів, зелені та білі книги

• регламенти для участі громадян у прийнятті рішень

Є тільки одне пояснення для цього дивного ігнорування донорами необхідності інституційної та фахової спроможності до публічної політики: ці демократичні щоденні вміння сприймаються в старих демократіях, як природні, а не рукотворні.

Хибне планування реформ: покращення роботи окремих сфер діяльності замість єдиного для всіх реформ демонтажу тоталітарних інституційних систем.

Наші реформи хибно сплановані - замість демонтажу тоталітарної інституційної системи - реформи націлені на покращення, дерегуляцію та fine-tuning. Нестача сфокусованої соціальної трансформації несе ключовий виклик для виживання незалежної України. Джерело хвороби у імітаційному прийнятті рішень: жоден закон, стратегія чи програма дій уряду не були виконані у повній мірі. Відсутній аналіз нестачі стратегічного планування та виконання. Натомість всі дослідження, аналіз та судження робляться щодо симптомів хвороби: “не та ментальність” або “не мають політичної волі”. Проблема, яка загрожує життю країни, - це відсутність реформи по демонтажу тоталітарноі системи. Україна як і всі інші колишні радянські республіки страждає від спадщини "демократичних" фантомів, які носять вкрадені назви і протилежний до них зміст: сталінська найдемократичніша в світі конституція, вся влада народу, “власть советам”, демократичні вибори, сталніський “учет и контроль”.

Ми успадкували сприйняття всіх без вийнятку офіційних державних документів, як формальність, що не має жодного відношення до реальності, і апріорі не може бути виконана: державна цільова програма, стратегія розвитку, партійна програма. Реальна державна політика творилась за партійно-кагебістськими куртинами, Павел Судоплатов називав публічну діяльність "созданием идеологического дымового занавеса". Вже 25 років українці реформують цей "дымовой занавес", а практичні люди тим часом продовжують користуватися "димовою завісою" для прикриття "справжнього життя", того, де створюється новий реальний капіталістичний світ. Вже 25 років ми реформуємо фантоми в цій димовій завісі, при цьому практичні люди продовжують нею користуватися для прикриття сьогоднішнього "справжнього життя" - створення індивідуальних капіталістичних світів. Вперте реформування фантомів не вдається і створює для всіх притомних людей враження театру абсурду. То що ж таке українські реформи? Театр абсурду, абсурдна діяльність неадекватних українців чи ретельно підтримувана димова завіса?

Ознаки абсурду:

• відсутність здорового глузду в управлінні реформами, часткові розпорошені несистемні реформи вбивають перспективу успіху для країни, довіру до реформ;

• в суспільстві немає Розуміння реформ, Підтримки реформ, карти Виконання реформ, Контролю за виконанням реформ;

• викривлена, поломана, але засадничо непорушна тоталітарна законодавча база легітимізує корупцію, непридатна для проведення реформ в країні;

• абсурдна регуляторна система забороняє інвестиції та чесний бізнес;

• поламана тоталітарна бюджетно-фінансова система є абсурдною з точки зору здорового глузду, спроможна обслуговувати лише корупційні схеми;

• інвалідні залишки радянської охорони здоров'я вбивають людей та надію на майбутнє життя в Україні;

• залишки радянської системи освіти не дають шансу на надію про зміни;

• немає політичного плану;

• зупинити кризу екологічну;

• безнадійно неграмотні реформи державної служби у вигляді вирваних з контексту радянської реальності законів лише поглиблюють кризу управління реформами.

Абсурдність у тому, що неможливо розумним логічним чином поєднати те, що з однієї сторони, всі перераховані хвороби є добре відомими, а офіційні особи, які відповідають за реформи є розумними людьми, які прекрасно розуміють необхідність змін. А з другої сторони ми бачимо зовсім протилежну, анти розумну діяльність:

• всі офіційні спроби робити реформи є ізольованими та спорадичними, так ніби офіційні виконавці поняття не мають про стан справ в країні, або є інтелектуально неповносправними;

• активність неофіційних громадських зусиль впливати на реформи є величезною, при цьому, такою ж як офіційні реформи, не системною, спорадичною, само ізольованою.

Синдром мудрих спостерігачів.

Симптомом запущеної хронічної хвороби є сприйняття реформ з незмінним діагнозом “брак політичної волі”. Радянська спадщина і сьогодні всіх ставить в залежність від волі начальника. Вічні скарги реформаторів на відсутність політичної волі означає: “від мене нічого не залежить”. Що ж це за хвороба така? Чому Україна не може зробити реформи? Може тому, що Україна робить реформи чужими руками? Всі хто пише про реформи, пише для когось, рекомендації, вимоги, побажання, прогнози. При цьому люди, котрі пишуть про реформи, тобто ми з вами, маємо свою роботу, свою щоденну діяльність, зміну якої ми аж ніяк не ототожнюємо з реформами. Ми шукаємо інших людей, які мають змінювати своє життя для нас, згідно з нашими рекомендаціями, тобто здійснювати реформну діяльність. І це виявляється неможливо. Ніхто не прислуховується до наших рекомендацій і впливу ми не маємо. Але цілком можливо вплинути на свою власну діяльність. Моя реформа - у зміні моєї власної роботи.

Нові ресурси реформаторів

Сьогодні у розпорядженні реформаторів значно кращі інструменти, ніж були у 90-х.

Нова Сила - глобальний феномен неформального впливу, наприклад, арабська весна, українські майдани та волонтери.

Цінності Нової сили:

• Нова сила виростає зі щораз більшої спроможності людей до спільної діяльності, націленої на спільний результат.

• Культура “Зробимо-самі”.

• Маєш – ділися, мудрість багатьох, співпраця через відкриття джерел, розкажи всім.

• Неформальне прийняття рішень, самоорганізація, мережеве управління.

• Радикальна прозорість.

• Застосування волонтерського принципу до державного управління та управління реформами.

Виклики для Нової сили:

• Стара сила міцно укорінилася і добре захищена.

• Вільна, непартійна природа Нової сили ускладнює концентрацію зусиль на одному завданні.

• Нова сила потужна у великих деклараціях для виборів, але слабка в деталях, необхідних для щоденного правління.

• Майдан вибухнув, потім розпався, тому що не мав чіткого стратегічного плану окрім заклику до боротьби.

Приклади успішної трансформації.

Те, чого не було в технічній допомозі для України, ЄС надав країнам першої хвилі євроінтеграції: технічну допомогу для створення інституційної спроможності відповідати стандартам ЄС:

• Від країн кандидатів вимагалося прийняти європейські інституційні стандарти та створити необхідну інфраструктуру.

• ЄС нав’язував технічні очікування від урядів, бізнесу та суспільства, надаючи необхідну допомогу у процесі трансформації.

• Ефективність технічної допомоги прямо пов’язувалися з успіхами у процесі інтеграції.

• Планування, звітування та оцінка прогресу євроінтеграційних реформ відбувалися однаково для всіх країн по всіх acquis - пріоритетах трансформації.

Сучасні дослідження та практики управління змінами

Принципи управління змінами.

Всі розуміють причини і наслідки пропонованих змін - керівництво може чітко пояснити, чому виникає потреба в змінах і як виглядатиме майбутнє після реформи; всі працівники та зацікавлені сторони у повній мірі розуміють різницю між тим, де є зараз і тим, де будуть.

Зацікавлені сторони визначені, з ними проведені консультації, вони постійно отримують інформацію про реформу, розуміють, яким чином можуть зробити свій внесок у реформи.

Планування реформи повністю прозоре (systems and processes) - всі працівники знають, які кроки треба зробити, щоб перейти від сьогоднішнього до бажаного стану; існує система для відслідковування зміни, зрозумілий процес прийняття рішень.

Посилена керівна функція, націлена на співпрацю та командну роботу - всі працівники готові брати відповідальність за успішне керівництво та втілення реформи, а керівники працюють як фасилітатори, допомагаючи іншим ставати лідерами в своїх командах.

Людина в центрі уваги - визначений та застосовується новий підхід для підготовки кадрів для управління та здійснення реформи; можливості для навчання та отримання підтримки легкодоступні для працівників; відбувається підготовка менеджерів для ефективного управління кадрами в процесі реформ.

Реформа систематично оцінюється та адаптується - культура організації (стандарти поведінки в організації) заохочує до оцінювання та зворотнього зв’язку; відбувається формальна та неформальна оцінки; обрані критерії для оцінки процесу реформ; погоджений план оцінки.

Перешкоди на шляху реформ

Відсутня структура управління реформами - не підготовлені зрозуміла карта управління реформами та ефективна процедура моніторингу змін, ризики не були оцінені та не враховані кроки для їх попередження у стратегії.

Відсутнє моделювання ролей керівниками - виконавці та менеджери не “надихають своїм прикладом”, відсутня можливість реагувати на відхилення від мети реформ.

Недокомунікація реформ - виконавці та менеджери повинні повторюють ключові повідомлення протягом дня, повинні оцінюватися доступність цієї інформації для аудиторії та використовуються різні канали та стилі для комунікації. Менеджери мають давати відповідь на запитання працівників: “Що ця реформа буде означати для мене?”

Передчасна констатація успіху - процедура затвердження нових змінених норм щоденної роботи не відбувається, кінцева мета реформи не чітко сформульована, тому не очевидно, коли вона досягнена?

Причини невдачі зусиль реформаторів

Не зрозуміли контексту реформи та тісного зв`язку між всіма компонентами реформи, очікування та вимоги реформ не забезпечуються необхідною підтримкою: “існує 80% невідповідність між вимогами до успішних інституційних реформ та традиційними способами надання допомоги для цих реформ” (Світовий Банк, 2002).

Не зуміли переконати - керівники не хочуть змінювати свою поведінку і не створюють відчуття нагальності змін. Часто поразка реформи криється у дизайні самої ж реформи - меседжі змін незрозумілі.

Реформатор у біді, якщо не може пояснити візію, зацікавити та отримати розуміння співрозмовника за 5 чи навіть менше хвилин.

Не визначили перешкоди до зміни - у державному секторі переважає інертна тенденція використовувати “старі ліки” до нових проблем. Ігнорування вічної проблеми неефективності комунікації та намагання уникнути ризику. Замало уваги приділяється стримуючому ефекту бюрократії - незважаючи на принципову відданість реформам, державні службовці погано переносять зміну правил. Через незалученість до вироблення нових правил, відсутність своєї причетності, вони неминуче опираються новим правилам.

Не були наполегливі та сфокусовані на суті реформ - неспроможність неухильно підтримувати відданість цілям реформи. Великою проблемою стає невміння передбачати періоди спаду підтримки реформи. Найчастіше руки опускаються в процесі змін, хоча більшість і почувається піднесено, коли думає про зміни та люблять “happy end”.

Не зважали на внутрішні процеси в ході реформи - всі учасники процесу змін мусять пройти три етапи, кожен з яких є неприємним: розпрощатися зі звичними методами роботи, перейти на нову територію, йти вперед. На практиці спостерігається природна реакція трошки зачекати та подивитися, як інші дають собі раду з новими завданнями. Натомість необхідно створити безпечне середовище, в якому працівники зможуть ризикувати, отримуючи винагороду за малі та великі успіхи і святкуючи перемоги.

Не створили керівну коаліцію для реформи. Для складних реформ необхідна могутня сила, яка може утримувати керівництво процесом. Відсутність керівної коаліції означає нестачу енергії для завершення змін. Менеджери часто недооцінюють труднощі та зусилля необхідні для реформи. Як результат вони не забезпечують бюджету необхідного для управління реформами. Передумовою для створення керівної коаліції є сприйняття цих людей як дуже потрібних один одному. Однак більшість із вищого керівництва не сприймають з повагою інших членів “вищої команди”. Тому багато керівників надають перевагу “іти самостійно“, замість того, щоб дійсно співпрацювати із іншими.

Проігнорували “м’які” аспекти змін: цінності, світогляд, організаційна культура. Процес реформ це процес невдач. За своєю природою зміни це процес постійного навчання. Тому підтримка і увага до експериментування, оцінки, рефлексії, підбивання підсумків, аналізу результатів і знову експериментування... забезпечує включення всіх учасників процесу в розуміння того, що відбувається і реально покращує результат. Найкращі практики та взяті уроки не мають значення, поки не будуть практично застосовані.

Повний цикл публічної політики

Повний цикл публічної політики Формування Політичного порядку денного (Policy agenda) незвична практика для українських політиків та публічних адміністраторів. Зазвичай політичні (policy) наміри доводиться вишукувати по шматках у різних публікаціях у ЗМІ. Цінність політичного порядку денного у тому, що він є одним інтегрованим публічно доступним документом, у якому визначаються точна візія майбутнього після проведення реформ, проблеми, які сьогодні стоять на шляху досягнення цієї візії та рішення для цих проблем у трьох сферах: нормативно-правовій, інституційній та бюджетній.

Публічні консультації із зацікавленими сторонами та експертами необхідні для визначення позицій зацікавлених сторін та прогнозування соціальних ризиків, мобілізації підтримки груп, які зацікавлені в проведенні реформи, нейтралізації супротиву груп, чиї корупційні інтереси будуть порушені впровадженою реформою. Невід’ємною складовою даного етапу є публікація публічних звітів про проведенні консультації.

Формування Зеленої книги (Green paper) відбувається на підставі аналізу позицій зацікавлених сторін щодо мети нової політики та проблем, вирішення яких вимагає нової політики. Такий публічний документ про політику та його подальше широке публічне обговорення дає можливість перевірити, чи дійсно визначені проблеми є ключовими та чи їх вирішення приведе до досягнення сформованої у політичному порядку денному візії.

Біла книга (White paper) – це публічний документ зі сформульованою новою політикою, в якому підтверджуються визначені в Зеленій книзі проблеми, представляються рішення для них у трьох сферах: нормативно-правовій, інституційній та бюджетній, визначається карта виконавців та процедури контролю за виконанням, представляється законопроект/зміни до законодавства, який є втіленням нової політики.

Слухання у профільному комітеті ВРУ необхідні для винесення вимоги запровадження нової політики та внесення представленого законопроекту на розгляд ВРУ.

Парламентські слухання у ВРУ необхідні для проведення голосування за законопроект, який втілює нову політику.

Уроки українських пост-тоталітарних реформ

Україна продемонструвала світу:

• що демократичні інституції не виникають з тоталітарного середовища повністю сформовані, як Афродита з піни морської;

• що навіть 25 років після початку міжнародної технічної допомоги, ми ще не запровадили процеси публічної політики, які забезпечують підзвітність і прозорість вибраної влади через стабільний діалог уряду і суспільства;

• що ми не зрозуміли, що демократія - це вміння, вбудоване в інституції з особливою структурою, процедурами та стандартами в урядових органах, а не тільки активні вимогливі та протестуючі громадяни;

На жаль, створення цих особливо збудованих демократичних інституцій ще і сьогодні не стало завданням програм ТД в Україні.

І все таки фундаментально доброю новиною є те, що демократія - це не магія, а вміння, як плавання чи водіння автомобіля - можна навчати і навчитися.

Центально-Європейські країни успішно оволоділи цим ремеслом демократії. Їх досвід можна і треба повторити у нас в Україні донорам і нам самим. Тоді робота демократизації стане набагато ефективнішою.