Владислав Мілащенко
Вступ
У п'ятницю, 15 вересня, радник Президента США Джейк Салліван, оголосив, що Байден прийме президента України Володимира Зеленського в Білому домі наступного четверга - 21 вересня.
Під час брифінгу той підкреслив, що зустріч буде вже третьою. Це станеться на фоні пошуку допомоги з боку Росії від країн, подібних до Північної Кореї. Радник додав, що наступного тижня перед перемовинами також заплановане проведення засідання Контактної групи з оборони України (формат Рамштайн), під час якого учасники розглянуть подальші можливості щодо надання військової допомоги Україні.
Тож, що обіцяють наші партнери під час приватних зустрічей і чого очікують від української влади? Розглянемо детальніше в цьому тексті.
Розділ І. Тонни демократії: “касети”, ATACMS, TAURUS
З початку "великої війни", російська армія активно використовує касетні бомби та снаряди. Міжнародна правозахисна організація Amnesty International вже торік повідомляла про використання Росією подібного озброєння в Україні. В їхньому звіті, зокрема, йшлося про Харків.
Застосування цієї зброї заборонене відповідно до Конвенції про касетні боєприпаси, яка була укладена в Осло у 2008 році і набрала чинності в 2010 році. Її підписали 110 країн, ще 13 підписантів документ поки не ратифікували.
Проте декілька країн з найбільшими арміями світу, включаючи Росію, США та Китай, не поставили свій підпис під цим актом. Україна теж не хотіла влізати в непотрібний повідець і, як виявилося, не дарма: зараз це дає можливість звертатися із проханням про їх поставку. Вже в грудні 2022 року ми хотіли отримати їх від Сполучених Штатів для обладнання РСЗВ. Пізніше - розширили запит і на касетні авіабомби для безпілотників. Але тоді Білий дім ігнорував його. У лютому 2023 року очільник МЗС, Дмитро Кулеба, знову почав стукати у двері західних союзників, в напівприказному тоні запевняючи всіх, що наведення демократичного порядку буде відбуватися виключно там, де вирішили розміститися російські війська. І, нарешті, після декількох місяців обговорень, США все ж таки зголосилися на наші прохання.
За оцінками експертів, касетні боєприпаси можуть суттєво допомогти Україні під час контрнаступу. Європейський колега, - Північноатлантичний Альянс, - лише стиснув плечима: як треба, то треба. Німеччина, в цей же час, невимушено підмітила, що московська орда давно грає не по правилам і варто було б нагадати, що у неї все ще немає прав вершити долю регіону, чим фактично висловила колективну думку своїх сусідів.
Не “касетами” єдиними хоче розжитися українське військо: на рішучу перемогу повинні працювати і західні зразки далекобійних ракет, яскравими представниками яких є ATACMS і чудо німецької військово-промислової машини - TAURUS.
Причина, чому наші дипломати місяцями пробігають марафони серед владних кабінетів на Заході, наголошуючи на важливості подібних передачок, досить очевидна: у 1991 році, коли розпалася радянська імперія і народи, що раніше “платили дань” Москві, стали незалежними, розслаблений демократичний світ зіткнувся із величезним викликом... Одне червоне ядерне п’ятно раптово стало кількома (тактична, стратегічна ядерна зброя знаходилася на території Росії, Білорусі, Казахстану, України). На відміну від сьогоднішніх, тодішні “білі комірці” зі штаб-квартири НАТО довго думати не хотіли і почали тиснути на Кравчука, а потім на Кучму, аби ті зібрали весь цей смертоносний букетик в подарунок Кремлю. Ну, на крайній випадок, прикопали десь в лісах.
Спотерігаючи зараз за переляканими європейськими чиновниками тих років, можна зробити висновок, що Захід допоміг озброїти ворога України українською зброєю.
Знаючи це, партнери по-акторськи вдало відіграють втрату пам’яті, стверджувально хитаючи головами на заклики наших людей надати “тонни демократії” в руки суворого та справедливого українського воїна. Як-от, наприклад, американці з хитрою посмішкою діляться зі ЗМІ інформацією, що Байден особисто, з любов’ю, вже виводить підпис на “листівці щастя”, але чи правда це - ще питання.
Розділ ІІ. Україна і США: доки смерть не розлучить нас
А що стало причиною перегляду планів на Україну? Грубо кажучи, інвестиції в Київ.
Якщо ваша країна вклала 110 мільярдів доларів в молоду східноєвропейську державу протягом лише 1,5 року війни, то це свідчить про зацікавлення. Але США вкладали час і гроші в українську демократію протягом десятиліть. Зокрема, перерозподіл ринку енергоресурсів на пострадянському просторі, військової продукції та інших товарів дозволив США отримати значний прибуток, вони зайняли нові ніші, які раніше були у власності Росії.
Збереження України у орбіті впливу демократичних країн допомагає демонструвати КНР і його союзникам, що авторитарні режими стають хворобливими, виявляють слабкість, і капіталізм прориває будь-які кордони. До того ж, наша поразка у цій війні призведе до втрати авторитету Штатів, підірвавши довіру до тих цінностей, на яких ґрунтується Старий Світ.
Зупинка збройового локомотиву приносить більше ризиків для НАТО: зі зростанням кількості біженців в Європу після ймовірної поразки української сторони, хижак наблизиться до кордонів альянсу, і відтак, останньому доведеться брязкати залізом, допоки не постане потреба захищати себе. Росія продовжить експансію, особливо якщо здобуде перемогу, і це - зелене світло для інших країн, таких як Китай, Іран, Північна Корея, Венесуела розширювати свої сфери інтересів за допомогою сили. Територіальні конфлікти можуть стати новим трендом. Дуже сумним трендом…
Цікавим сигналом для Києва стало рішення Пентагону направити інспекторів для моніторингу військової допомоги. Персонал, що базується в посольстві США, контролюватиме допомогу Штатів, яка з початку каденції президента Джо Байдена склала понад 43,7 млрд доларів. Причини такого спектаклю дві: перша - тотальна корупція, що ігнорується Офісом Президента; друга - фактичний захисний механізм на випадок перемоги республіканцями в 2024 році.
Чи достатньо цього для переконання в правильності своїх інвестицій? Для деяких, ні…
Розділ ІІІ. Вибори: прокляття чи ліки?
У США є подвійна мета в Україні: перешкодити Росії досягти стратегічного успіху, а також допомогти українцям "міцно стояти на ногах" у військовому, економічному та демократичному плані. Але як переконати Захід у тому, що його не кинуть в перший же день після перемоги? Демонстративно показати, що українська влада не стане напівавторитарним утворенням та не закриватиметься від необхідних перетворень, провівши вибори в наступному році.
Нещодавно Київ відвідали сенатори від Демпартії Елізабет Уоррен та Річард Блюменталь, а також головний український прихильник від республіканців - Ліндсі Грем. Останній виступив за проведення виборів в Україні наступного року. Основним аргументом виступає, знову-таки, корупція.
З коридорів ОП донеслася досить неоднозначна відповідь: щоб в умовах війни провести вибори, потрібні мільярди й спостерігачі в окопах.
"Якщо наші парламентарі готові, тому що нам потрібні тоді зміни до законодавства - у Виборчий кодекс. Й зробити це швидко. Раз, - почав називати необхідні умови Президент Зеленський. - Ви готові дати нам 5 млрд? Тому що я не людина, яка займається "бруківкою". І мені здається, що саме така сума потрібна на проведення виборів в звичайний час, а у військовий час я не знаю, що це за сума".
Начебто Зеленський висловив готовність провести вибори під час війни, і в цьому контексті можна виділити конкретні завдання для різних осіб і структур: Стефанчуку доручено підготувати пропозиції та зібрати голоси щодо внесення змін до законодавства; Федорову поміж рядків сказано створити можливість дистанційного голосування через Дію; Кулебі та Єрмаку доведеться шукати фінансування від європейських та американських донорів для організаційних потреб.
Останню тезу підтверджує демонстративний жест Кабміну: він не дасть ЦВК гроші на вибори. Шмигаль процідив крізь зуби, що уряд - не виборний орган, тому вибори його цікавлять найменше. Данілов підлив масла у вогонь, заявивши, що під час війни проводити вибори – це доволі складна річ. Серед його думок червоною ниточкою йшла теза: допоможіть завершити війну, а потім поговоримо.
Проте “виборче питання” має дві сторони. З однієї - це можливість перезапустити політичний проект Володимира Олександровича під соусом примарного “блоку Зеленського”, відмахавшись від різного непотребу зі “слуг народу”. З іншої - можливість втратити нинішні політичні позиції (зокрема, і так майже вбиту монобільшість). Так чи інакше, сам Зеленський вже заявив про готовність йти на другий термін, що відрізняється від попередніх планів трирічної давнини. Одначе, це рішення все одно буде програшним: якщо Президент виграє, то на його плечі впаде вся відповідальність за тяжку відбудову (яка може не виправдати очікувань широких кіл населення і партнерів); якщо програє, то це означатиме “вирок” політичній кар’єрі нинішнього лідера.
Саме через вищезазначене в нинішньому керівництві немає одностайності щодо проведення виборів. Попри гучні заяви, воно боїться втратити вплив на ситуацію, тож поки ситуація не стане чіткішою, ні на які рішення чекати не варто.
Розділ IV. Київ: молодий жандарм Східної Європи
А якщо говорити поза політичною конкуренцією, які плани в України на післявоєнну добу? Як на мене, Україна повинна вибороти місце регіонального лідера у Східній Європі. Це дозволить виставляти власні умови за будь-яких обставин, зокрема у питанні залучення інвестицій і розширення торговельних угод (наприклад, щодо можливого відкриття Київської міжнародної фондової біржі, про яке не так давно згадували на форумі відновлення).
Україна зможе використовувати свій статус для підтримки демократії та проєвропейських сил в сусідніх країнах, сприяючи безпеці східних кордонів НАТО найближчими десятиліттями. За наявності військового досвіду, ми можемо стати постачальником оборонної та безпекової техніки для інших країн, підвищуючи свої можливості у сфері військово-промислового комплексу та, відповідно, дохід від такої торгівлі.
Загалом поновлена та розширена торгівля сировиною, товарами, послугами, вхід західноєвропейських компаній на український ринок і додаткові капіталовкладення в місцевий бізнес почнуть призупиняти процес “відтоку умів”, що зумовить укорінення мас в регіонах.
Єдине, чого варто боятися - проросійського реваншу в українському політикумі, про який ми поговоримо наступним разом…
