Транзит «Київ-Варшава»: українське зерно – лише привід для маніпуляцій?

Владислав Мілащенко

Вступ

Останнім часом у повітрі Східної Європи явно чути наростаюче напруження між Польщею та Україною.

Більшість людей бачить лише одну сторону проблеми - українське зерно, яке за декілька місяців стало ледве не головною темою на перших шпальтах європейських бульварних тижневиків. Заборону на імпорт українських зернових, яку Варшава планує послідовно продовжувати, часто пов'язують зі змаганням польських політиків за європейський ринок.

Майбутні вибори, заплановані на осінь, безумовно, вплинуть на прийняття рішень нинішньою офіційною Варшавою, а це, в свою чергу, дасть певний поштовх для Києва. Але давайте будемо чесними: обмежувати причини цієї напруги виключно самовідданою боротьбою за місця на брюссельських ринках чи бажанням протягнути більше демагогів у стіни Сейму буде недоречно.

Замість цього, об'єктивний аналіз ситуації допоможе не лише знизити шанс можливого інфаркту в українського читача, але й зменшити ризики наламати дров тоді, коли Україна потребує найбільшої солідарності з нею.

В цьому тексті я спробую оглянути з усіх боків той економіко-політичний контекст, в якому знаходимось як ми, так і наші сусіди. І скажу чесно, він не зовсім на нашу користь… 

Розділ І. Україна: економіка понад війну

За інформацією ООН, зерно, яке вирощується в Україні, стало джерелом харчування для понад 400 мільйонів людей у всьому світі і складало 10% від загального обсягу експорту сільськогосподарської продукції. Це має величезне значення для країн Африки, Близького Сходу та Південної Азії. Тож Україна вже давно є постачальником зерна і весь цей час приносила значний дохід у державний бюджет. 

У 2022 році світовий ринок зазнав значних труднощів через засуху, спричинену надзвичайно жаркою погодою. Особливий попит у тій же Європі викликали кукурудза, соняшниковий шрот та соя.

Внаслідок великого обсягу експорту зерна з України, деякі країни стали залежними від українського зерна. За інформацією Всесвітньої продовольчої програми, Ліван, Джібуті, Пакистан, Сомалі, Мавританія і Еритрея, задовольняють понад половину своїх потреб у пшениці завдяки Україні. Така велика залежність від українського зерна означає, що будь-який розрив у ланцюгу постачання може призвести до серйозних наслідків для цих країн. Наприклад, якщо Україна не зможе постачати, скажімо, 20 тонн зерна, це може створити серйозні проблеми, оскільки імпортувати пшеницю з Канади чи інших країн може бути дуже дорого.

З березня 2022 року по лютий 2023 року об'єм експорту зерна становив 55 880 043 тонни. Також серед найбільших імпортерів української сільськогосподарської продукції з серпня 2022 року по квітень 2023 року можна виділити КНР, Іспанію, Туреччину, Італію, Нідерланди, Єгипет, Бангладеш, Ізраїль, Португалію.

Саме з Польщею Україна має найбільші обсяги обміну товарів у Європі – за сім місяців поточного року вони вже склалися на рівні 3,06 мільярдів доларів у експорті і 3,81 мільярда доларів у імпорті. Варшава посідає перше місце за обсягами експорту вже з 2017 року, а з 2022 року також лідирує за обсягами імпорту (так чи інакше країна завжди входила до першої трійки). Минулого року Україна реалізувала товарів на суму 6,81 мільярда доларів до Польщі та закупила товарів на 5,55 мільярда доларів від неї.

Друге місце серед країн, до яких здійснюється експорт, належить Румунії з обсягом 2,19 мільярда доларів, а третє – Німеччині з обсягом 1,08 мільярда доларів. Також варто відзначити, що цього року ми провели угод з Іспанією на суму понад мільярд доларів.

Обсяги експорту до Італії, Нідерландів та Угорщини становили приблизно 0,8 мільярда доларів. До Великої Британії, яка є другим за розміром донором допомоги Україні, було експортовано товарів на суму 193,1 мільйона доларів.

Дивовижно, але між Україною і Білоруссю, яка веде активну підтримку Росії в ході повномасштабної війни, все ж відбувається торгівля. У поточному році обсяг експорту України до Білорусі становив лише 0,2 мільйона доларів, тоді як імпортувала Україна товари на суму 13,6 мільйона доларів. Важливо відзначити, що до початку повномасштабної війни Білорусь входила до трійки країн, з яких Україна імпортувала найбільше товарів.

У минулому році Європейський Союз тимчасово припинив застосування ввізних мит і квот на українську сільськогосподарську продукцію. Цей захід був введений з метою підтримки економіки України в умовах повномасштабної війни і блокування морських портів Росією. Термін дії цього спрощеного режиму закінчувався у червні цього року, проте його дуже швидко продовжили.

Внаслідок спрощених умов у 2022 році Україна отримала значну частину свого доходу від експорту сільськогосподарської продукції завдяки збуту її в країни Європейського Союзу. Обсяги експорту до країн ЄС досягли рекордних значень, але в той же час, це майже змусило європейських фермерів залишитися ні з чим: надмірна кількість української продукції спричинила обвал цін на регіональних ринках.

Минулого року завдяки пільговому режиму Євросоюзу Україна збільшила обсяг експорту сільгосппродукції на 67,5% – до 12,9 млрд доларів.

Чого хоче Україна? Залишатися лідером торгівлі й надалі, при цьому таким чином маючи можливість фінансово вижити в умовах економічного краху. Але як щодо Польщі?

Розділ ІІ. Польща: поміж “дружбою” та прибутком

А наш сусід бажає заробити не менше нашого, особливо, з огляду на те, що де-факто Польська держава - європейський “економічний тигр”. На жаль, не без участі українців…

З початку війни до Польщі перебралося понад 9 мільйонів українських біженців (з урахуванням переїздів туди-назад). До кінця 2022 року Польща витратила на українських біженців понад 8,3 млрд євро. Цікаво, щоправда, інше: українські біженці у Польщі вже заплатили 2,4 млрд доларів податків. Зараз ми переформатовуємо роздрібну торгівлю у Польщі: з початку повномасштабної війни українці відкрили близько 8% усіх нових приватних підприємств, і ця цифра продовжує зростати. У 2022 році Польща знизила адміністративні бар'єри для відкриття бізнесу українцями, зрівнявши їх у правах з місцевими жителями. Це робить країну легкими воротами на європейські ринки. Якщо в останній рік перед повномасштабною російською агресією заробітчани принесли в Україну рекордні 15 млрд доларів, – найбільше за весь час, – то агресія в 2022 році більшість коштів зацементувала на місцях. Відтак, польським лідерам, користуючись своїм статусом в рамках Європейського Союзу, зараз набагато вигідніше тримати наших людей у себе на ринку.

І я навіть не можу не погодитися… Тоді в чому проблема? Все просто: продаж значної кількості зерна за низькими цінами саме на польській території (а не на загальноєвропейському просторі) сильно ударив по зерновому ринку Польщі. Проте важливо відзначити, що така практика стала можливою завдяки сприянню представників польської влади та підприємців. Це означає, що у цій ситуації існує корупційний елемент та бізнесові схеми, які, можливо, залучали певні державні структури. Однак усі ці питання повинні бути вирішені самою польською владою та громадянами.

Та і загалом, зерно, яке експортується до Польщі, в значній мірі вже не належить Україні. Воно, безперечно, було вирощено українськими фермерами, але потім – продане транснаціональним корпораціям, а також багатьом тимчасовим фірмам, створеним з метою продажу зерна за кордон за допомогою українських олігархічних груп. Таким чином, зерно, яке експортується, насправді належить транснаціональним корпораціям та цим небагатьом олігархічним групам, але не державі або фермерам-виробникам. Воно більше не є власністю України, і через те виручка від продажу зерна в значній мірі не повертається в Україну, а замість цього знаходиться в офшорних зонах.

В свою чергу, нездатність польських фермерів заробити хоч копійку на вирощеному власними руками зерні довело вище керівництво Польщі до відчаю. І саме тому всі ЗМІ кричали про цю заборону ще з липня. Моравецький тоді з усіх кутів підказував, що Польща ухвалює такий крок “не проти українців, а для польських фермерів”. Він також зауважив, що закриття кордону стосуватиметься не лише зерна, а й інших сільськогосподарських товарів.

Так і сталося. Україна, в якості контрудару, почала погрожувати позовом у Світову організацію торгівлі. Польща спокійно пробурчала, що у відповідь пригадає всі образи і не пропустить Україну в ЄС. Наші позов усе ж подали, і не тільки проти Польщі: в цю когорту потрапили також Угорщина та Словаччина. Ми наче і маємо шанс виграти справу в СОТ, але процес триватиме кілька років і рішення про компенсацію збитків не буде.

Вкотре погоджуюсь із західними колегами і повторю це українською: від усіх цих дитячих садочків із бійнею між українцями та поляками виграє лише Путін, який підпер зерновою угодою стіл не гірше, ніж студент дипломом. 

Тим не менш, Польща, Угорщина і Словаччина вирішили припинити співпрацю в роботі координаційної платформи з Єврокомісією щодо імпорту зерна через судовий позов. З урахуванням їх впертості, а також повільності євросоюзної бюрократії, епопея з українським зерном продовжиться, допоки в Польщі не пройдуть вибори в парламент.

Розділ ІІІ. Парламент - справжній пріоритет?

У порівнянні з ситуацією в 2022 році, сьогодні українське питання стало чи не головним інструментом у жорсткому протистоянні між польськими політичними партіями.

Передбачається ще декілька днів напруженої виборчої кампанії. Партії здійснюють опитування громадян, і на основі їхніх результатів будують свої тези. Результатами опитувань активно маніпулюють політтехнологи й заангажовані політичні експерти.

До недавнього часу партія влади “Право і справедливість” (ПіС) насолоджувалася досить комфортною позицією. Від самого початку повномасштабної війни вони висвітлювали наратив про братерство та польську підтримку України, що було співзвучно з емоціями поляків. А вже після візиту Анджея Дуди до Києва (разом із президентом Литви) у червні, почали поширюватися недружні висловлювання щодо зернового питання.

Політики ПіС вважають, що розчарування поляків у позиції України, особливо щодо зернового питання, можна частково пом'якшити після виборів. Остаточно, радикалізацію скептичних щодо України передвиборчих повідомлень ПіС може пом'якшити політика президента. Однак останнім часом у Анджея Дуди спостерігається певна інертність дій щодо Києва, він обмежується політикою символічних жестів, хоча у президента є відмінні особисті стосунки з Зеленським, насамкінець його підтримують США за допомогу Україні.

Політики з опозиційної “Громадянської коаліції” начебто виявляють підтримку Україні та в цілому висловлюють ті ж самі погляди, що і партія влади. Опозиція спрямована в більшості на критику “центру” за недостатню ефективність у використанні можливостей для укорінення Польщі в економічній площині. При цьому вона слідкує за результатами опитувань. Можливо, тому “Громадянська коаліція” включила Міхала Колодзейчака, лідера “Агроунії”, до своїх списків. Він очолював протести проти імпорту українського зерна, тож тепер опоненти консерваторів намагаються здобути підтримку сільського населення через нього. Колодзейчак може переконувати, що проблеми із зерном — провина ПіС, і їх можна розв’язати у співпраці з Європейським Союзом. Проте у Києві "Агроунію" розцінюють як антиукраїнський рух і припускають, що він міг постати під впливом РФ, аби розсварити Польщу й Україну.

Проте ще до початку активної фази виборчої кампанії, під час свого туру по Польщі, лідер коаліції, Дональд Туск (лідер опозиції), був об'єктом нападів з боку антиукраїнських груп та провокаторів. Наприклад, під час однієї із зустрічей у місті Битом у березні, одна з учасниць висловила думку: “Це не наша війна”, на що Туск рішуче відреагував: 

Але ми ж пам’ятаємо, що під час виборчої кампанії безрозсудно копіювати гасла головного конкурента, тож певний холод в їх риториці для нас не повинен бути дивним…

Цього разу дивують навіть ліві рухи (особливо мене, як представника правого крила):

Десять років тому таке явне висловлення підтримки України в її оборонній війні було б дискусійним у лівах колах, як мінімум.

Зрозуміло, що так звана стара посткомуністична лівиця (Союз демократичних лівих, Sojusz Lewicy Demokratycznej) не просто так раптово змінила свій курс на прозахідний.

Фактично, посткомуністичні політики з Союзу демократичних лівих та президент Александр Квасневський вели Польщу до вступу до НАТО. Квасневський також активно підтримував демократичні зміни, які принесла Помаранчева революція, і ще досі вважається одним із найбільших і найактивніших прихильників України серед польських політиків.

Але нові, молоді крила лівих (головним чином, партія "Разом") кілька років тому мали антивоєнні настрої. Тодішні молоді активісти (сьогодні, переважно, від 30 до 40 років) вступили в політику, протестуючи проти втягнення Польщі у війну в Іраку і Афганістані. Також вони були скептично налаштовані (хоча не так радикально, як західні крила крайньої лівиці) щодо військової присутності Сполучених Штатів у Європі. Російська агресія підсилила переконання, що оптимальною стратегією Польщі є підтримка України і її спрямування до інтеграції з західними інституціями, такими як НАТО.

Лівиця також активно пропагує довгострокову політику відкритості до українських мігрантів, включаючи надання їм таких же прав, що і полякам, у сферах освіти, соціальної підтримки та інтеграції в суспільство.

Консервативний блок “Третій шлях” (Trzecia Droga), представлений Шимоном Головні та Польською селянською партією (Polskie Stronnictwo Ludowe) під керівництвом Владислава Косіняк-Камиша, офіційно виражає підтримку України.

Заяви щодо України, висловлені партією “Конфедерація”, яка має ультраправі погляди, є неоднозначними, і не зовсім ясно, хто визначає їхню політику. Можливо, там замішаний Януш Корвін-Мікке з його явно проросійськими поглядами або Гжегож Браун з його різко антиукраїнською риторикою.

Виборча кампанія не завжди передбачає подальшу державну політику, проте незалежно від того, які сили прийдуть до влади в Польщі після 15 жовтня, вони повинні будуть адаптувати свою політику до нових умов. Виборча кампанія висвітлила одну з основних тенденцій 2022 року: майже всі політичні партії підтримують необхідність коригування польської політики щодо України. Хоча політичні сили можуть мати різне бачення цього коригування, загалом вони прагнуть до одного - більшої рішучості у відносинах з Україною.

Партії вважають, що польська допомога має бути визнана належним чином на всіх рівнях. Практично всі політичні сили вважають, що війна і її наслідки триватимуть довго, тому вони вважають, що підтримку України слід переглянути з урахуванням інтересів Польщі на короткий та довгий термін. Але, тим не менше, жоден із політиків, який уважно читає опитування громадської думки, відкрито не виступить за відкриття польських кордонів перед українським збіжжям (для імпорту, не транзиту). Для Польської селянської партії взагалі щораз більшою проблемою буде розбіжність між офіційною політикою підтримки України й економічним інтересом польських аграріїв.

Розділ IV. Росія: чи є шанс хитнути ситуацію? 

Применшувати ймовірність втручання Росії у польські вибори, ставлячи себе або "братню" Білорусь у ролі жертви, а Польщу - як порушника прав людини або агресора, абсолютно неприйнятно. Підкреслювати конфлікти між окремими європейськими країнами і використовувати європейські цінності проти самої Європи - це дуже приваблива перспектива для Кремля.

Підсумовуючи, можна виділити кілька напрямків, за якими Росія може намагатися впливати:

1. Дискредитація влади, змалювання її як антиєвропейської порушниці прав людини, яка діє націоналістично та жорстко.

2. Зміщення уваги з питань безпеки на соціально-економічні проблеми та спроби стигматизувати українців, вважаючи їх винуватцями економічної кризи.

3. Зміщення акцентів у сфері історії з антикомуністичних (що є традиційними для Польщі) на історичний реваншизм щодо України.

4. Підтримка радикальних партій для їх обрання до Європейського парламенту.

5. Культивація зневіри серед суспільства з метою послаблення активності громадян на виборах.

Розділ V. Київ триматиметься чи воюватиме? 

Не кривитиму душею: і український, і польський бізнес будуть потерпати від взаємних звинувачень Києва чи Варшави та економічного блокування аж до самих результатів виборів.

Оскільки Київ прагне вступити до Європейського Союзу, його прагнення наштовхуються на перешкоди, пов'язані з економічними інтересами та історичними претензіями нашого сусіда. Це нормальне явище, яке вирішиться лише після передвиборчого хаосу. Питання зерна - не настільки стратегічно важливе для варшавських владних кабінетів як його малюють місцеві та українські ЗМІ.

З недавніх заяв польських і українських чиновників можна вбачати, що сучасні відносини між Україною та Польщею не є безхмарними. Однак саме Анджей Дуда вирішив вжити термінових заходів для врегулювання конфлікту.

Вже 22 вересня, після повернення зі США, він виступив на конгресі “Common Future – Загальне майбутнє” у Познані. Цей захід зібрав понад тисячу польських підприємців, які виразили бажання допомогти відновленню України після закінчення війни, і планувався як мозковий штурм для польських та українських підприємців. Зернову проблему президент назвав не економічною, а політико-юридичною.

Заяви Дуди та інші виступи на конгресі свідчать про зсув у тоні обговорення майбутнього України з теоретичних роздумів до практичних планів. Справді, як польські, так і українські політики та підприємці розуміють, що обидві країни можуть успішно співпрацювати, створюючи міцний центр у східноєвропейському регіоні. Мінімум, який можна зрозуміти: зерновий конфлікт не підірве польсько-український альянс. Він все ще залишається на плаву…

Тож сподіваюсь, що Київ витримає дипломатичну паузу рівно настільки, наскільки це можливо. В будь-якому випадку, у нас є час для підготовки стратегії щодо співпраці з післяжовтневою Польщею незалежно від результатів виборчого процесу.