Неділя, 15 вересня, на годиннику рівно 4. До театральної каси Львівського академічного обласного музично-драматичного театру імені Ю. Дрогобича вишикувалася довга черга поціновувачів високої музики за квитками на подію. Ось-ось мав розпочинатися вечір із музикою українського композитора Мирослава Скорика у виконанні академічного камерного оркестру «Віртуози Львова» при свічках.
У фоє персонал театру перевіряв квитки у відвідувачів і пригощав смаколиками — цукерками «Лукася». На жаль, верхній одяг у гардероб не можна було здати, тож довелося брати його зі собою у глядацьку залу.
Тьмяне освітлення прожекторів злегка освічувало сцену. Там помежи розкладених стільців для музикантів були розставлені запалені свічки. Це перше, що привертало увагу, хоч їх і було важко роздивитися детальніше.
Утім, по правді, в очі впадало наступне: глядацька зала була повна, ба більше, переповнена. Персоналу довелося донести ще декілька стільців і поставити у проході за партером. А дехто був змушений стояти позаду біля лож бенуар.
Уперше бачила настільки переповнену глядацьку залу у театрі. Щось подібне було на прем'єрі п'єси Івана Франка «Украдене щастя» у 2023 році. Але цього разу, слухачів явно більше.
Зважаючи на це, спершу здалося, що тут не буде холодно, проте після таки довелося одягати пальто, яке зняла ще перед концертом.
На початку заходу ведуча коротко представила академічний камерний оркестр «Віртуози Львова» з диригентом — Сергієм Бурко і вечір розпочався з «Трьох фантазії» Мирослава Скорика.
Затим звучала духовна музика — «Псалом 50». До тоді ж музиканти виконали «Партиту №6» у 4 частинах: прелюдія, пасакалія, арія та рондо. Вона тривала до 20 хвилин.
Що ж, десь якраз тут і злегка дрімала на плечі чоловіка. І не могла дочекатися, коли концерт добігне кінця й на завершення нарешті заграють «Мелодію». Так, таки поціновувачка високої музики з мене погана.
Опісля були «Три українські весільні пісні»: «Ой летять галочки», «Шуміла ліщина» і «Хвиляються ворота».
Після кожної виконаної композиції, зал здіймався оплесками, немов трактор, якого щойно завели.
Далі у програмі було «Allegretto» та танець із «Гуцульського триптиха». Саме цю композицію Мирослав Скорик написав до фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».
Слухачі охоче насолоджувалися українською класикою у виконанні академічного камерного оркестру «Віртуози Львова». Також знімали на відео улюблені музичні твори.
Коли оркестр закінчив виконувати сюїту, видихнула з полегшенням. Уже відчинили двері з глядацької зали, я взяла сумку в руки й збиралася ставати з місця, щоб піти геть, але не тут то було. Ведуча зазначила, що розуміє, що ми всі чекали на «Мелодію» Мирослава Скорика, однак її сьогодні не буде. Замість цього «Віртуози Львова» виконав композицію «Листок з альбому».
Що ж, «Мелодія» — це було те єдине, задля чого взагалі прийшла сюди.
Вечір із музикою Мирослава Скорика при свічках тривав півтори години, проте концерт дався важко. Зрозуміла, що такі заходи не для мене.
Коли виходили з театру, деякі пані позаду дещо обурювалися, що прийшли на подію задля тієї ж «Мелодії». Виходить, що я не одна така.
То ж саме через це й назва цього репортажу — розвели як чай, або Вечір із музикою Мирослава Скорика без «Мелодії» Мирослава Скорика.
Ну хоч чоловік був задоволений концертом, і на тому добре. Але все одно та думка, що я потратила на цей захід 150 гривень та три години свого життя, враховуючи підготовку на вечір, не дає спокою.
