Для цього заходу великий стіл зі зали галереї-кав’ярні “юна” винесли на вулицю й лишили біля вікна. Усередині не було маленьких круглих столиків та звичних стільців, замість них — білі дерев'яні розкладні. Вони були розкладені своєрідним півколом у декілька рядів по чотири стільці від вікна та стіни. Між ними — невеликий прохід.
Далі по центру на підлозі був український килим, як на стіну, для затишку. Там вже стояв чорний дерев’яний барний стілець, а поряд був тримач для мікрофона.
Позаду за жовтогарячою шторою, яка закривала меншу залу та барну стійку, метушилися відвідувачі та баристи. Ті поспіхом робили замовлення, а тамті — швидко їх виконували, щоб встигнути до початку поетичного вечора.
Вільних стільців у залі ставало дедалі менше. Слухачі квапливо обирали оптимальні місця. Залишали там свої речі, йшли робити замовлення, виходили на вулицю покурити або ж почекати на подругу. Дехто вже й нікуди не ставав, а з приємним хвилюванням гортав сторінки книг Юрія Іздрика, очікуючи на початок заходу, авторське читання та, звісно, автограф.
Позаду біля входу за стільцями також уже юрбилося немало слухачів.
Були й ті, хто прийшов на поетичний вечір Юрія Іздрика, не заради Юрія Іздрика, а просто заради поезії. Замість збірок вони в руках в’яло перебирали естетичний квиток. А подумки міркували, що якщо вони вже й тут, то гріх не взяти автограф у поета, а ці квитки на пам’ять, у принципі, згодяться на той же автограф.
Коли прийшов час розпочинати захід, Роман Дима, співзасновник галереї-кав’ярні “юна”, став перевіряти квитки, неначе той кондуктор. Як відвідувач мав лиш квитанцію, то чоловік, попри мляве заперечення останніх, давав паперовий квиток на спомин про поетичний вечір.
Захід розпочався з хвилини мовчання на вшанування пам’яті всіх загиблих внаслідок російського терору.
Затим Юлія Дима, співзасновниця закладу, представила аудиторії свого давнього друга, українського поета Юрія Іздрика. Також коротко про нього розповіла.
Тоді ж на сцену вийшов сам поет. Спершу він подякував слухачам, що вони прийшли на поетичний вечір, та й став більше розповідати про себе. Оповідав, що був ліквідатором аварії на Чорнобильській атомній електростанції, що тривалий час вживав алкоголь і у 50 років припинив. Затим став щодня писати поезію, щоб якось змінити своє життя.
Поет зазначив, що пробував писати вірші й раніше. Одного разу навіть показав свої робити Дмитру Павличку й отримав схвальний відгук. І той відтоді став для Юрія хресним батьком у літературі.
Першим віршем, який Юрій Іздрик зачитав слухачам із пам’яті, став “Лєна, знаєш, твоє волосся…”. Дехто з присутніх навіть заплакав.
Поет трохи розповів і про збірку “Ліниві та ніжні: нові та вибрані вірші” і прочитав декілька поезій звідти. Цікаво було послухати про те, які були думки щодо назви книги.
Більшість присутніх тримали примірника цієї та інших збірок на коліна та час від часу перегортали сторінки, слухаючи Юрія.
Тим часом поет не сидів, а стояв біля барного стільця. А на той стілець він поклав собі збірку, пляшку з водою та футляр з робочими окулярами.
Юрій читав поезію голосно, щоб його могли добре чути присутні за стільцями біля вхідних дверей. Бо час від часу вхідні двері відчиняли навстіж, адже в закладі було душно. Та й дехто ще добігав на подію під час заходу.
Згодом поет став зачитувати вірші зі збірки “Колекція”. І робив це в доволі інтересний спосіб — поезію обирав, розгортаючи книгу на випадковій сторінці.
Читав вірш “кораблі і дирижаблі”, “ідуть години і дні”, “Амнезія”, “Від тебе світліє на серці” та інші. Згадував, що вірші — це ближче до музики й пояснював чому.
Авторські читання слухачі знімали на телефони або ж вели й прямі трансляції у соціальних мережах. Дехто навіть співзвучно з Юрієм Іздриком мовив поезію.
“Живи швидко, вмирай молодим”, — ось такі міркування висловив поет про смерть.
Наостанок поет зачитав два вірші, які набрали найбільше вподобань у соціальних мережах. Виявилося, що перший вірш “Молитва” авторі особисто не подобається, а ось вірш “Інший” — подобається набагато більше, адже він про самотність.
Після основної частини була перерва на п’ятнадцять хвилин. Під час неї організатори ставили стіл та стільці для автограф-сесії. Відвідувачі ж замовляли напої або ж виходили на вулицю покурити чи подихати прохолодним повітрям.
Двері до галереї-кав’ярні були відчинені навстіж. Всередині було доволі гамірно, слухачі ділилися своїми враженнями від поетичного вечора. Потрохи й вишиковувалася черга за автографом.
Під час автограф-сесії атмосфери додавала жовтогаряча панель у кутку стелі. Одні підписували поетичні збірки Юрія Іздрика, інші — квитки на пам’ять. Поет додавав цікаве побажання, а комусь, на прохання, просто підписував квиток без побажання. Авжеж без селфі не обходилося.
У розпал автограф-сесії усередину галереї-кав’ярні “юна” забіг безпритульний собака. Той радісно крутився навколо людей та між стільців. Цей випадок викликав потіху в аудиторії й були марні спроби прогнати собаку.
Поетичний вечір пролетів доволі швидко, попри те, що сам захід тривав півтори години, а з пів години тривала автограф-сесія.
