Вілена не поспішаючи відкрила очі . Лампи були приглушені тому в кімнаті була напівпітьма. Вілена піднялась на ліктях і постаралась роздивитись навкруги . Вирослава в ніде не було. Хоч в кімнаті іне було вікон, їй здалось що надворі вже ніч . Вілена встала на ноги. Обтрусила сіно яке врізалося в одежу і вийшла у головну кімнату. Там біля печі поралась пані Уляна.
-О ти прокинулась. Гарно спала ?
-Так , дякую. А де Вирослав ?
- Та на дворі він. Орест приїхав . Так вони пішли обговорювати” важливі справи”. - Останні слова явно передразнювали водяника. -Через пів години будемо вечеряти.
І тут Вілену осенило.
-Давай те я вам допоможу .
-Та не треба дитино. Я сама вже якось звикла.
-Я хочу віддячити вам за гостинність.
-Ну добре. Тоді ріж хліб і став посуд .
Вілена взяла хлібину і почала різати.
-Пані Уляно, а можна питання?
-Так, питай.
-А чого ви така добра до нас ? До Вирослава .
-Добра ? Ти називаєш це добротою.
Вона саркастично посміялась.
-З того що я чула і про що знаю. Ви добре до нього ставитесь. Не так як інші.
- Вирослав мене і Ореста врятував . Не маю права перед Богом по іншому ставитись до нього.
-А як так сталося? - цікавість Вілени не вгасала.Вона почала розставляти миски.
- Це не цікава історія.
Уляна поставила казанок до печі.
-Будь-ласка. Розкажіть всеж таки.
- Ну якщо вже ти так просиш.
Жінка присіла на лаву біля печі.
-Був не врожайний рік. Городина посохла , або росла зовсім малою. В садку теж не врожай. А насувався холод. Ну я і подумала згадати мамині настанови і спробувати пошукати їжі в лісі. Грибочки якісь на юшку, або ягоди на варення. Так би і потягнули по троху. Зібрались раненько з Орестом і пішли . Лишили гостинця лісовику як мама вчила,щоб знайти що шукаємо , і щоб живими з лісу вийти . Допомогло. І грибів тоді назбирали, і ягід. Аж тут натрапили на озеро посеред лісу. Він і каже “-Мамо, давай ще риби наловимо . Можемо засолити і теж буде на зиму .” Я і погодилась дурепа стара. Заліз Орест на колоду яка від берега до майже середини озера лежала. Розказує мені що “Звідти краще риба ловитись буде .” Закинув він леску з гачком. Я ж присіла на травичку . Дивлюся він щось тягне. Зраділа спочатку а потім бачу не справляється і шубовсь у воду. Я до води , але ж плавати не вмію. І Орест теж не вмів. Ходила як звір зранений кричала , але розуміла що ніхто не поможе.Людей то тут немає . Наважилась вже сама в воду лізти. Думала “Як втоплюсь то втоплюсь, хоч з сином буду “ .Зняла вже взуття, ноги намочила коли бачу , виглядає білокура голова. Я перехрестилась. Він далі на мене йде а на руках мого Ореста виносить. Ось так і спас нас Вирослав .
Двері тихенько відкрились і не помітно для жінок до хати увійшли Вирослав з Орестом.
-А потім ще трави цілющі приносив . Бо я тоді захворів тяжко.
Від несподіванки Вілена аж підскочила. Потім різко повернулась. Вона настільки захопилась історією що навіть не почула що вони вже не самі в кімнаті . Кожне слово сказане пані Уляною бриніло її голові думкою що Вирослав не просто супутник . Він захистить її навіть ціною власного життя. І вона теж не може підвести його. Вона все зробить що від неї залежить.
Трохи опанувавши вона нарешті змогла роздивитись тих хто увійшов. Одним з юнаків був Вирослав . А другим Орест. Юнак мав коротке каштанове волосся і темно карі очі . Він дуже контрастував на фоні Вирослава.
-Я думав що ми не виберемося. Що я більше ніколи не побачу маму. Не перестану дякувати тобі за це .
Він подивився на водяника з вдячністю.
-Годі тобі . Казав тоді , скажу і зараз. Моє озеро ніколи не забере невинну душу. Тим паче ви з мамою теж виручали нас не один раз.
-Так , ну все . Сідайте . А то погорить вечеря.
Пані Уляна дістала горщик з печі . Всі сіли їсти. Після вечері молоді люди вийшли на двір. Було прохолодно тому Орест розпалив вогнище на місці де спалювали хмиз і бурьян. Також там лежала пара колод на які вони сіли . Першим почав говорити Вирослав .
-Я розпитав у Ореста. Люди княгині зараз трошки заспокоїлись. Їх менше стало на дорогах і в селах. Але вони не зникли зовсім. Так що нам треба буде зберігати пильність.
-Завтра в нас в селі буде ярмарок. Зможете по гарній ціні поповнити запаси, купити дорожній одяг , тощо. І тоді вже поїдете далі у своїй мандрівці .
Орест з сумом подивився на Вирослава
-Шкода що я не можу до вас приєднатись. Не можу кинути маму.
- Я і не наполягаю. Оресте я чудово тебе розумію.Да так і найкраще . Одного володаря води в цій компанії буде достатньо.
Вирослав засміявся а Вілена збентежено дивилась то на одного юнака то на іншого.
-Тобто? Я не розумію ..
-Вирослав так каже бо я плаваю не гірше за нього. Після тієї історії яку розповіла мама. Я ще не один раз ходив до того озера. Я вмовляв Вирослава навчити мене плавати.
-Ось я і навчив на свою голову. Тепер цей довбень не тільки плаває майже як я , а й ниряє. Да так глибоко що інколи й мені важко за ним гнатись. Колись таки не встигну тебе витягнути.
-Не шути так брате .
Орест і Вирослав дружно засміялись. Так вони і просиділи в трьох поки вогнище не згасло. Коли ж повернулись до комори стало не гласне питання як лягати спати . Вдень Вілена просто відключилась, а зараз треба свідомо лягати. Поруч на сіні. Іншого місця для відпочинку не було. Да і негоже було вередувати. Вирослав неначе прочитав все це по її обличчу.
-Я посплю сидячи . В тому кутку . А ти лягай на сіно.
-Ні , все добре. Ми вдвох тут помістимося. Можемо просто спати з різних боків. Я довіряю тобі .
-Як хочеш.
Він посміхнувся і знявши чоботи ліг на сіно. Вілена теж зняла взуття і присіла на край. Вона знову відчула цей аромат. Але на цей раз вона не відключилась одразу . Вілена з задоволення вдихала його знаходячи в цій коморі острівець спокою серед всього безладу , який кружляв навколо неї. Поступово вгамувавши думки вона теж відкинулась на спину і заснула .
Зранку її розбудило кукурікання півня. Відкривши очі вона зрозуміла що лежить не на сіні . Її голова лежала на плечі Вирослава. Вона злегка смикнулась від несподіванки. Але Вирослав спав , або робив вигляд що спав . Вілена тихенько піднялась на ноги і вийшла з кімнати. В головній кімнаті нікого не було . Тоді Вілена вийшла на вулицю. Було ще доволі прохолодно. Сонце тільки почало підніматись над обрієм . Як тільки вона вийшла побачила пані Уляну яка несла відро повне води .
-Я допоможу.
Вілена миттю підлетіла до жінки і перехопила відро.
-Це ти вчасно. Як раз для тебе водичка . Зараз нагрію і приведеш себе до ладу .
Після ранкових процедур у Вілени аж настрій покращився. Вона сиділа біля місця де вчора палили вогнище і малювала гілочкою всілякі візерунки. Через деякий час у двір зайшов Орест.
-Ти вже не спиш. Тоді першою побачиш що я для вас придбав .
Він розгорнув торбинку і там виявились два дорожні плащі. Зі щильної тканини , глибокого зеленого кольору з каптуром і вішитим орнаментом природи.
-Вони дуже гарні.
-Нам вони стануть у нагоді. Дякую друже.
Це на порозі з’явився Вирослав.
-Ну якщо ти готова то ходім на ярмарок. Нам треба ще придбати пару коней . Да і зброю якусь для тебе.
- В тобі ?
-Повір. Мені вона не дочого.
-А звідки ми на це візьмемо гроші . Ми ж не можемо стільки взяти у Ореста .
Орест засміявся .
-Вирослав добре піклується про нас. Він час від часу передавав дорогоцінне каміння яке знаходить. Нам вдається його продати. Так що є не мала сума яка накопичилась. Так що фактично то його гроші .
Втілена була трошки в шоці. Світ магії і світ людей може існувати разом . Але чомусь вони цього не роблять. Навіщось була придумана вся ця боротьба , безглузда війна однієї людини проти цілого світу.
-Ну добре. Тоді гайда роздивлятись що ми там можемо придбати.
Як грають музики можна було почути ще за декілька домів від ринкової площі . Вілена і Вирослав йшли разом з натовпом роздивляючись різноманіття на прилавках. Вдягнувши дорожні плащі вони менше виділялись і на них менше звертали увагу . Здебільшого на ярмарку була їжа. Продавали м’ясо, молоко , рибу . Але не кожен селянин міг собі це все дозволити. Трохи далі були ряди з одягом. Саме там вони побачили точно такі дорожні плащі як ті що купив їм Орест. Шум , гам не давав їм зосередитись на чомусь одному . Нарешті їм попалась на очі ятка зі зброєю. Там було представлено різних видів . Від кинджалів і мечів до серпів і кіс. На очі Вирославу попався невеличкий кинжал. Його руків'я було прикрашене візерунками гілочок з листям. Він взяв його спочатку в ліву руку, потім в праву. Кинжал лягав зручно в обидві долоні .
-Скільки за нього хочете ?
-Дві срібні монети .
Вусатий здоровань, який був за продавця,нагострював меч точильним каменем.
-Я дам три якщо додасте до нього піхви.
- Добро,вам які , на пояс чи на руку.
- Давай на руку .
Чоловік трошки порився в скині і дістав звідти піхви дуже схожі з кинджалом. Неначе вони доповнювали один одного. Вирослав знову взяв його в руки .
-Думаю їй сподобається .
Він сховав його у полах плаща . Вілена була біля загону з кіньми.
-Подивись які вони гарні .
Її очі світились від щастя . Вілену завжди захоплювали ці величні тварини. А тут у неї буде власний. Сірий кінь неспішною ходою підійшов до дівчини. Він ткнувся мордою у її простягнуту нею руку.
